Смекни!
smekni.com

Конституційне право зарубіжних країн, Ріяка (стр. 90 из 132)

Проголошення прав і свобод має юридичне й політичне зна­чення. Усі прості закони й акти виконавчої влади, що не відпові­дають конституційним нормам про права і свободи, підлягають анулюванню Конституційним судом.

Хоча в Конституції 1947 р. прямо не йдеться про матеріальні гарантії прав і свобод, але покладені на державу обов'язки (на­приклад, безкоштовна початкова освіта) не можуть бути реалізо­вані без матеріального забезпечення за рахунок бюджету.

§ 3. виборчеправоісистема. Референдум

Активне виборче право на виборах до Палати депутатів, об­ласні, провінційні та комунальні ради надається італійським гро­мадянам, що досягли 18-річного віку, не позбавлені цього права


за кримінальні чи злочинні провини морального характеру, уста­новлені законом. Мінімальний вік активного виборчого права по виборах до Сенату - 25 років.

Списки виборців складаються в кожному округу і перегляда­ються щорічно в проміжок між груднем і березнем. Закон не пе­редбачає голосування за дорученням чи поштою.

Голосування розглядається як цивільний обов'язок. Абсентеїзм без поважних причин фіксується в судових органах протягом п'яти років, але матеріальних, адміністративних чи карних санкцій відхилення від голосування за собою не тягне.

Нижня палата італійського парламенту - Палата депутатів -включає 630 членів, що обираються на п'ять років.

Віковий ценз пасивного виборчого права для обрання депута­том 25 років, а сенатором - 40. Сенат з 1963 р. включає вдвічі мен­ше число членів, ніж Палата депутатів, - 315, що обираються на п'ять років. Якщо Палата депутатів включає тільки одну катего­рію членів, то Сенат може у своєму складі, крім того, обирати ще дві групи членів: 5 членів, призначуваних Президентом Респуб­ліки за видатні заслуги перед батьківщиною в соціальній, нау­ковій, художній і літературній галузях, і до складу палати по пра­ву входять усі екс-президенти Республіки. Ці дві категорії осіб є членами Сенату довічно.

З 1963 р. після проведення конституційної реформи обидві палати стали мати однаковий термін повноважень, але цей термін не завжди може відповідати тривалості повноважень іншої пала­ти, оскільки Президент Республіки має право дострокового роз­пуску однієї з палат.

Володіння мандатом в одній палаті несумісне із зайняттям міс­ця в іншій. Якщо особа була відразу обрана в обох палатах, то вона має вибрати одну з них. Члени обох палат не можуть одночасно знаходитись у Конституційному суді, Вищій раді магістратури, Національній раді економіки і праці, не можуть бути керівника­ми, адміністраторами, членами ревізійної комісії підприємств, що належать державі. Не можуть бути обраними до обох палат: мери комун із населенням понад 20 тис. жителів, обласні радники, пред­ставники провінційної адміністрації, префекти, супрефекти, вищі чиновники поліції, вищі офіцери збройних сил, що не знаходять­ся в запасі, судді, а також особи, які за своєю професією мають стосунки з іноземними державами.

S-S65


370


Розділ 23


ОсновиконституційногоправоІталії


371



З 1993 p. була докорінно змінена виборча система при обранні обох палат парламенту, а також при формуванні муніципальних рад з населенням до 15 тисяч. На ці комуни була поширена мажо­ритарна виборча система, що діяла в дрібних комунах з населен­ням до 5 тисяч.

Після реформи при формуванні Палати депутатів країна по­діляється на 27 виборчих округів; Сенат обирається на базі обла­стей, число округів при формуванні у такий спосіб верхньої пала­ти складає 20. Виборчі округи мають межі областей.

Крім виборів, італійські виборці беруть участь у референду­мах. Конституція 1947 р. передбачає досить значне число різних референдумів на національному і місцевому рівнях.

Конституція закріплює право народної ініціативи (ст. 71), що не закінчується народним голосуванням, а розглядається парламентом.

Референдум передбачений Основним законом країни (статті 132 і 133) на випадок зміни територіальних меж усередині держа­ви. Таке голосування проводиться при злитті існуючих областей і створенні нових областей з числом жителів не менше 1 млн за пропозицією комунальних рад, що представляють не менш як тре­тину зацікавленого населення. Таке саме голосування проводить­ся при відділенні провінцій і комун від однієї області і приєднанні до іншої в межах області. З допомогою референдуму вирішується доля нових комун, можуть змінюватися їхні межі й назви.

Найбільш обмеженим, передбаченим ст. 75 Конституції, є інсти­тут народного вето щодо чинного закону. Сама Конституція нази­ває таке голосування референдумом. Таке голосування може бути проведене за вимогою 500 тис. населення або виборців п'яти об­ласних рад для скасування цілком або частково вже діючого зако­ну. Застосування такого голосування не обмежене часом від дати вступу акта в силу. Проте з-під дії названої норми вилучені закони про податки і бюджет, про амністію та помилування, про повнова­ження на ратифікацію міжнародних договорів.

§ 4. вищіорганидержавноївлади

Система центральних органів державної влади Італії будуєть­ся на основі принципу поділу влади: законодавча влада довірена двопалатному парламенту, виконавча (як і в усіх парламентар-


них країнах) має двоїсту структуру, - вона включає Президента республіки та уряд - Раду міністрів. Складовою частиною систе­ми органів є Конституційний суд, що забезпечує функціонуван­ня державної системи відповідно до норм основного закону.

Парламент Італії складається з Палати депутатів і Сенату, що мають практично рівний статус. Статті 61-82 Конституції регу­люють їхні повноваження і відносини, називаючи обидві «парла­ментами». Рівність палат юридично порушується тільки тоді, коли вони приймають рішення спільно (вибори Президента Республі­ки, призначення членів Конституційного суду, Вищої ради магі­стратури тощо), оскільки Сенат — удвічі менша за чисельністю палата. Але й у цьому разі нерівність палат ілюзорна: депутати й сенатори голосують не за приналежністю до своїх палат, а за при­належністю до своїх партійних фракцій. Нарешті, рівність палат виявляється в однаковому праві домагатися відставки уряду, відмовляючи йому в довірі чи виражаючи недовіру.

Італійські депутати й сенатори мають імунітет і індемнітет. Палати діють на основі власних регламентів, прийнятих абсолют­ною більшістю їхніх членів. Парламент працює в сесійному по­рядку, збираючись на двох сесіях щорічно. Палати можуть бути скликані і на надзвичайні сесії на вимогу їхніх голів, Президента Республіки чи третини їхніх членів. Якщо одна з палат збираєть­ся на надзвичайну сесію, то друга збирається по праву.

Керівні органи палат - бюро. Кожний з цих органів включає голову палати, чотирьох віце-голів, трьох квесторів і 8 секретарів, ірнчому в цих органах повинні бути представлені всі партійні фракції. Бюро обирається на п'ять років, тобто на термін легісла­тури палат.

ілатах утворюються постійні комісії: у Сенаті - 12 чи 13 (на два роки), у Палаті депутатів - 14 (на термін легіслатури). Сенат юже утворювати комісію з європейських справ. Профіль комісій • основному повторює компетенцію відповідних міністерств.

У комісіях представлені члени кожної партійної фракції пала­ти. На засіданнях постійних комісій можуть бути присутні члени уряду, причому в засіданнях сенатських комісій можуть брати

ггъ і не члени комісій і їм може представлятися можливість ш мсіуву.

ння палат мають публічний характер. На прохання уря-

галови партійної чи фракції групи парламентаріїв палата може

рішення про проведення закритого засідання.



372


Розділ 23


ОсноеиконституційногоправаІталії


373



Італійський парламент, у цілому, має традиційні для євро­пейських парламентів повноваження. Він законодавствує, причо­му може робити це з будь-якого питання; в Італії не існує регла-ментарної сфери видання нормативних актів, як у Франції. Зако­нодавча ініціатива належить парламентаріям, уряду, обласним радам, Національній раді економіки та праці, а також групам ви­борців не менш як 50 тис. осіб. Виборці, проте, не можуть вноси­ти проекти в галузях, зарезервованих за урядом (бюджет, рати­фікація міжнародних договорів тощо). Усі законопроекти, що пе­редбачають нові витрати, повинні вказувати джерела їхнього покриття. Кожний проект має бути складений у постатейному вигляді. Усунутий проект може бути представлений тільки після закінчення шести місяців. Законопроекти вносяться на розгляд кожній із палат і набувають чинності законів тільки після схва­лення обома палатами. Винятком є закон про бюджет - його про­ект подається на розгляд до Палати депутатів. Прийнятий закон промульгується Президентом Республіки протягом місяця.

Особливість законодавчого процесу в парламенті - представ­лення палатам права передавати свої законодавчі повноваження комісіям (ст. 72). У результаті близько трьох чвертей актів на практиці приймається відповідно до цієї полегшеної і прискоре­ної процедури. Однак закони про конституційний перегляд, ви­борчі закони, акти про бюджет, про делегування законодавчої вла­ди, що санкціонують ратифікацію міжнародних договорів, завжди розглядаються при дотриманні нормальної процедури.