Конституційне право зарубіжних країн, Ріяка (стр. 51 из 132)

в) навпаки, у деяких зарубіжних країнах місцеві представ
ницькі органи створюються не у кожній адміністративно-терито
ріальній одиниці. Наприклад, у ФРН 16 земель розподіляються
на округи, округ - на повіти, а повіт - на громади. Уся повнота
адміністративної влади в окрузі належить посадовій особі - реги-
рунгс - президенту, який призначається урядом землі. У повіті
функції державної адміністрації виконує ландрат, який формує
місцевий бюджет, встановлює податки та керує комунальним гос
подарством. Паралельно з ландратом у повітах діють і виборні
органи - крайстаги, які представляють інтереси населення повіту.
Основний Закон ФРН 1949 р. - Глава 2 «Федерація і землі», ст. 28
визначає право громади у межах закону під свою відповідальність
регулювати усі справи місцевого співтовариства;

г)у країнах англосаксонської правової системи, з одного боку,
на місцях відсутнє пряме державне управління, а з іншого -
місцеві представницькі органи управління утворюються на всіх
рівнях адміністративно-територіального поділу. Більше того, мож
ливе формування різних видів органів місцевого самоврядуван
ня в однопорядкових адміністративно-територіальних одиницях.
Так, в американських графствах формуються два основних типи
місцевих представницьких органів управління: комісіонерна рада
та рада контролерів. Комісіонерні ради (існують у 80% графств)
обираються безпосередньо населенням у складі 3-5 осіб, які пра
цюють на професійній основі. Рада контролерів (Нью-Йорк, Нью-
Джерсі, Мічиган та ін.) формується із виборних посадових осіб
муніципалітетів і тауншипів, які входять до складу графства.

Як правило, система місцевого самоврядування складається з наступних структурних елементів: а) виборний колегіальний

14 — 6-565

Місцевеуправлінняузарубіжнихкраїнах

211

орган, який має різноманітні назви - муніципальна рада, асамблея, комунальна рада, рада графства, генеральна рада та ін.; б) виконавчий орган виборного колегіального органу.

Невеликі місцеві представницькі органи управління обираються за єдиним виборчим округом, а крупніші - за окремими округами. Наприклад, в Угорщині за єдиним виборчим округом обираються члени муніципальних рад населених пунктів, число мешканців яких не перевищує 10 тис. осіб. Залежно від кількості членів місцевих представницьких органів управління на виборах можуть використовуватися різні різновиди виборчих систем. Так, у Словенії вибори муніципальних рад, які складаються не більш ніж із 12 членів, здійснюються за мажоритарною системою. Якщо ж у складі більше 12 членів, то використовується пропорційна система.

Найчастіше місцеві представницькі органи управління формуються прямим голосуванням громадян певної території. Наприклад, Конституція Литви 1992 р. - Глава 10 «Місцеве самоврядування та управління», ст. 119 визначає, що Члени Рад самоврядувань обираються населенням адміністративної одиниці -громадянами Литовської Республіки на основі загального, рівного та прямого виборчого правам шляхом таємного голосування. Водночас місцеві представницькі органи регіонального рівня можуть формуватися і непрямим шляхом. Зокрема, в Угорщині члени обласних рад обираються на зборах делегатів селищних і міських представницьких органів, за принципом: один член від 10 тисяч мешканців. Наприклад, в Іспанії провінційна рада складається з депутатів, які обираються муніципальними радниками.

Кількісний склад місцевих представницьких органів безпосередньо залежить від чисельності мешканців адміністративно-територіальної одиниці. Так, у Болгарії чисельність муніципальних рад коливається від 9 до 65 членів, у Бельгії - від 5 до 55, в Італії -від 15 до 80, у Латвії - від 7 до 15, у Німеччині - від 20 до 90 тощо. У Бразилії загальні межи кількісного складу муніципальних рад встановлюються у Федеральній Конституції 1988 р., ст. 29 «Муніципалітети», п. 4: «число членів Міської Ради пропорційно населенню муніципалітету, враховуючи наступні ліміти: мінімум 9 і максимум 21 у муніципалітетах з населенням до 1 мільйона; мінімум 33 і максимум 41 у муніципалітетах з населенням більш 1 мільйона та менше 5 мільйонів; мінімум 42 і максимум 55 у муніципалітетах із населенням більш 5 мільйонів».

Термін повноважень місцевих представницьких органів управління може бути 1 рік (канадські провінції), 2 роки (Мексика, Болівія, Литва), 3 роки (Швеція, Естонія), 4 роки (Норвегія, Польща, Японія, Угорщина, Білорусь, Болгарія, Чехія), 5 років (Туреччина, Кіпр), 6 років (Франція, Бельгія, Люксембург). Невеликий строк повноважень місцевих представницьких органів управління надає змогу електорату здійснювати досить суворий контроль за діяльністю своїх обранців. У той же час такий невеликий термін повноважень даних органів має і негативний аспект. Так, місцеві радники не мають можливості увійти у курс справ, їм важко планувати перспективи розвитку адміністративно-територіальної одиниці, зокрема, часті вибори є немалим навантаженням на місцеві бюджети.

Найчастіше переобирається увесь склад місцевого представницького органу. Хоча з метою забезпечення наступництва діяльності даного органу можливе використання так званих «часткових виборів», які передбачають часткову ротацію членів виборного органу. Зокрема, муніципальна рада американського міста Сан-Франциско складається з 11 осіб, які представляють інтереси населення окремих районів міста. П'ять із шести з них за чергою переобираються кожні 2 роки на 4 роки.

Законодавство більшості зарубіжних країн встановлює певні вимоги щодо кандидатів на посади у місцевих представницьких органах. Зокрема Адміністративний кодекс Франції визначає, що радником (депутатом) муніципальної ради може стати кожний платник податків комуни. Але існує і певне обмеження -забороняється поєднувати муніципальний мандат з будь-яким іншим. На сучасному етапі в європейських країнах бути обраним до місцевих представницьких органів може і не громадянин держави. Конституція Нідерландів 1983 р. - Глава 7 «Провінції, муніципалітети, органи водного контролю й інші державні органи», ст. 130 встановлює, що право брати участь у виборах муніципальних рад та бути обраним до її складу може бути надано особам, які не є громадянами Нідерландів, але постійно мешкають у муніципалітетах.

Крім виборних членів, до складу місцевих представницьких органів можуть входити і члени, які призначаються. Наприклад, у Великобританії інститут членів, що призначаються - олдерменів - представників еліти, був запроваджений Законом про муніципальні корпорації 1835 р. та скасований у рамках муніципальної

14*

212

Розділ 16

Місцевеуправлінняузарубіжнихкраїнах

213

реформи 1974 p. Запровадження олдерменів було пов'язане з необхідністю досягнення компромісу між консерваторами, які знаходилися в опозиції, і урядом лібералів. Зараз подібні олдермени працюють у раді корпорації індійських муніципальних корпорацій.

У більшості зарубіжних країн місцеві представницькі органи однопалатні. Однак у зарубіжній практиці існують і винятки, коли місцевий представницький орган управління двопалатний, зокрема муніципальні збори Нью-Йорка складаються з двох палат. Склад палат місцевого представницького органу в цілому подібний до складу палати парламенту. Як правило, законодавство зарубіжних країн визначає склад місцевого представницького органу. Зокрема, Конституція Угорщині 1990 р. - Глава 9 «Місцеве самоврядування», ст. 44/В встановлює, що орган місцевого самоврядування очолюється мером. Представницький орган може обирати комітети та утворювати бюро. Взагалі місцеві представницькі органи зарубіжних країн у своєму складі мають право утворювати комісії (комітети), а у муніципальних радах Німеччини працюють і фракції.

Комітети (комісії) бувають постійними і тимчасовими, обов'язковими та факультативними, територіальними, дорадчими тощо. Більшість членів комітетів (комісій) є членами органу місцевого самоврядування та обираються місцевими представницькими органами на своїх засіданнях. Водночас у деяких країнах дозволяється залучати до роботи в органі осіб, які не є його членами. Наприклад, в Угорщині, Великобританії законодавство регламентує можливість включення до складу будь-якого комітету фахівця у певній галузі, який не має членства в місцевому представницькому органі управління.

Постійні комітети (комісії) функціонують протягом усього терміну повноважень органу місцевого самоврядування. Тимчасові комітети (комісії) з'являються при необхідності вирішення якої-небудь проблеми та розпускаються після виконання свого завдання. Формування обов'язкових комітетів (комісій) регулюється у законодавстві країни. Так, шведські муніципалітети повинні утворювати комітети з освіти, навколишнього середовища, охорони здоров'я, будівництва та ін. А у Чехії муніципалітети повинні формувати лише фінансовий та контрольний комітети. Територіальні комітети (комісії) об'єднують членів органу місцевого самоврядування від певного району та відповідають за його розвиток. До складу дорадчих комітетів (комісій) входять як муніципальні радники, так і представники населення; вони існують

для обміну думками членів місцевих рад і громадян. Наприклад, у Франції такі комісії отримали назву «позамуніципальні комісії».

В основному місцеві представницькі органи влади працюють посесійно. У низових адміністративно-територіальних одиницях, як правило, сесії проводяться частіше, ніж у регіональних. Зокрема, у Франції комунальні ради збираються на чергові сесії чотири рази на рік, тоді як генеральні ради департаментів - два рази на рік. Відповідно до статутного права Великобританії місцеві ради громад проводять сесії не менше чотирьох разів на рік, у той же час ради графств працюють щоквартально. Крім чергових сесій, законодавство зарубіжних країн передбачає можливість скликання позачергових сесій. Як правило, позачергові сесії проводяться на вимогу уряду, відповідного представника державної адміністрації; певного числа членів місцевого представницького органу управління, а також за ініціативою виконавчого органу місцевого самоврядування. На цих сесіях розглядаються лише ті питання, з приводу яких вони були скликані.