Конституційне право зарубіжних країн, Ріяка (стр. 41 из 132)

Як уже зазначалося, призначення прем'єр-міністра у Франції -одна з найважливіших прерогатив президента. Специфіка французької конституції дозволяє зробити висновок про те, що урядові призначення, які здійснюються президентом, є цілком реальною прерогативою глави уряду. Прем'єр-міністр може будь-коли заявити про свою добровільну відставку, пояснивши це будь-якими мотивами, у тому числі й політичними. У разі хвороби, короткочасної відпустки чи візиту за кордон прем'єр-міністр може призначити іншого міністра тимчасово виконуючим його обов'язки. Він також може делегувати деякі зі своїх повноважень одному або кільком міністрам. Незважаючи на видимість, створювану ст. 21 Конституції, прем'єр-міністр фактично не є главою уряду. Реально очолює французький уряд Президент Республіки. Він головує на засіданнях Ради Міністрів і підписує прийняті декрети, готує матеріали до засідань уряду і здійснює виконання прийнятих рішень. Таким чином, прем'єр-міністр «керує діяльністю уряду», а не «керує урядом» (ст. 21).

§ 3. Функціїурядів

Становище уряду, де має місце верховенство в системі державних органів, знаходить своє відображення в його повноваженнях. Для багатьох зарубіжних країн характерним є розрив між юридичним і фактичним статусом уряду. У більшості конституцій цих країн положення, що стосуються предметної компетенції уряду, відсутні або сформульовані досить поверхово. Законодавець керується принципом поділу влади і вважає, що межі між законодавчою, виконавчою і судовою владою абсолютно очевидні. Конституції багатьох держав (парламентських) усі виконавчі повноваження доручають не уряду, а главі держави, що не відповідає дійсності. При цьому уряд інколи наділяється суто дорадчими функціями при главі держави. Наприклад, конституції Данії і Норвегії, засновані на принципі поділу влади, надали широкі права у сфері управління королівській владі. У них прямо зазначено, що виконавча влада належить королю (§ 3 Конституції Данії 1953 р. і § 3 Конституції Норвегії 1914 p.). Виходячи з цього король вважається джерелом повноважень для всіх органів виконавчої влади. Взагалі це право монарха сугубо номінальне і не може бути

розтлумачене як дискреційне повноваження корони, тому що вибір визначається результатами парламентських виборів.

Не відповідають реальному стану речей і ті положення Конституції Франції 1958 p., які визначають компетенцію уряду: «Уряд визначає і здійснює політику нації. У його розпорядженні знаходяться адміністративні органи і Збройні Сили» (ст. 20). Проте загальновідомо, що реально влада зосереджена у руках глави держави.

У деяких конституціях містяться статті, що визначають компетенцію уряду, але тільки у загальних рисах. У федеративних державах (крім Швейцарії), як правило, розмежовується компетенція між союзом і суб'єктами федерації.

У зарубіжних країнах найважливіші функції уряду такі:

- виконання законів. За теорією поділу влади виконавча вла
да належить уряду. Він мусить турбуватися про точне і неухиль
не дотримання законів, що приймаються;

- управління державним апаратом. Уряд здійснює добір і роз
становку кадрів державних працівників, спрямовує і контролює
їх діяльність. Ця функція здійснюється через міністерства, відом
ства, департаменти тощо. Уряд виступає як керівний центр щодо
різних ланок державного апарату в цілому;

- нормоустановча діяльність. Уряд видає різні нормативні акти
на основі парламентських законів у зв'язку з необхідністю втілен
ня їх у життя. Ця діяльність здійснюється урядом за уповноважен
ням парламенту. Уряд не втручається у сферу предметної компе
тенції парламенту. Такі акти мають підзаконний адміністративний
характер. В інших випадках уряд видає нормативні акти з прямих
або непрямих приписів парламенту, втручаючись у його компетен
цію. Але це відбувається внаслідок того, що парламент делегує
(передає) свої повноваження уряду. Подібні нормативні акти у да
ному разі не носять підзаконного характеру, а мають таку ж юри
дичну силу, як і парламентські акти (закони). Делеговане законо
давство дістало поширення в урядовій практиці багатьох держав;

- контроль за законодавчою діяльністю парламенту. Уряд має
право законодавчої ініціативи й активно впливає на законодав
чий процес. У парламентарних країнах уряд є головним джере
лом законодавчої ініціативи; у президентських республіках поза
парламентський спосіб формування уряду дещо послаблює цю
сторону діяльності уряду, що компенсується правом вето глави
держави, яке він активно використовує. У парламентарних краї-

170

Розділ 13

нах у справі контролю за законодавством найсуттєвішим моментом є керівництво партійними фракціями;

- підготовка, внесення і виконання бюджету. Складання при
буткової і видаткової частин бюджету здійснюють різні ланки ви
конавчої влади. Законопроект вноситься урядом для затверджен
ня парламентом. Внесення поправок, доповнень і змін у проект
бюджету можливе лише за згодою уряду. Незатвердження бюд
жету протягом визначеного терміну дає йому змогу ввести у дію
власний законопроект, навіть якщо він не отримав схвалення пар
ламенту. Право контролювати виконання бюджету, яке належить
парламенту, в реальній дійсності має оманний характер;

- здійснення зовнішньої політики. Уряд керує здійсненням
зовнішньої політики держави. Питання зовнішньої політики по
сідає важливе місце у повсякденній діяльності уряду. Він визна
чає напрями діяльності цих органів, з допомогою яких здійсню
ються зовнішньополітичні функції держави. Формування дипло
матичного і консульського апарату, керівництво розвідувальними
органами, укладення договорів, участь у переговорах - усе це здій
снюється безпосередньо урядом;

- надзвичайні повноваження. Умови здійснення урядом над
звичайних повноважень досить чітко викладені у конституціях
або містяться у спеціальних законах про надзвичайний стан.
Підставою для введення надзвичайного стану є загроза зовнішній
безпеці, внутрішні заворушення тощо. Внаслідок введення над
звичайного (осадного) стану припиняється дія прав, свобод та їх
гарантій, виникає юридично оформлена відмова від законності;
до відання уряду належить вирішення загальних питань і керів
ництво державною політикою у сфері культури, освіти, науки й
техніки, соціальних справ, охорони здоров'я. Він контролює
діяльність засобів масової інформації; призначає на виші цивільні
та військові посади, вирішує питання нагородження, присвоєння
почесних звань і вжиття інших заохочувальних заходів; здійснює
загальне керівництво Збройними Силами країни; у деяких краї
нах, наприклад в Японії, уряд має право помилування та амністії.

Аналізуючи загальне становище уряду в зарубіжних країнах, слід підкреслити підвищення ролі уряду і його глави в системі вищих органів влади держави, ускладнення внутрішньоурядової структури і зниження ролі колегіальності у виробленні і прийнятті рішень. Найважливіші рішення приймаються главами урядів або готуються у комісіях і комітетах, а потім подаються уряду.

Розділ 14

Конституційнийконтроль узарубіжнихкраїнах

§ 1. Поняттяконституційногоконтролю (нагляду)

Загальновизнаним у всіх країнах є те, що конституції мають вищу юридичну силу щодо інших джерел права. З цього випливає принцип конституційної законності, з огляду на який нормо-установча діяльність має здійснюватися згідно з конституцією та при неухильному її дотриманні. Кожна правова норма, видана будь-яким державним органом, набирає юридичної сили тільки тоді, коли правила поведінки, що містяться в ній, не суперечать приписам конституції. У разі прийняття будь-яким державним органом закону чи іншого нормативного акта, що суперечить конституційним нормам, він може бути визнаний юридично зовсім незначуща. Ця функція покладається на інститут конституційного контролю (нагляду).

Розглядаючи поняття «конституційний контроль» (нагляд), слід мати на увазі, що у конституціях зарубіжних країн використовуються різні найменування цієї державної функції: конституційний контроль, конституційний нагляд, конституційна юрисдикція, охорона конституції тощо.

Існують також різні погляди з цього питання в юридичних, наукових і навчальних виданнях. Щоб уникнути різночитань, надалі застосовуватимемо термін «конституційний контроль», зважаючи на особливу функцію влади, головним змістом якої є підтримка та забезпечення конституційної законності. У цьому сенсі під конституційним контролем треба розуміти будь-яку форму перевірки на відповідність конституції, тобто несуперечливість їй актів і дій органів публічної влади, а також громадських об'єднань, які виконують публічні функції або беруть участь у здійсненні публічної влади.

Зрозуміло, це визначення має узагальнюючий і відносний характер, тому що стосовно окремих зарубіжних країн воно потребує конкретизації залежно від об'єктів конституційного контролю, виду органів його здійснення та обсягу їх повноважень.

172

Розділ 14

Визначаючи поняття конституційного контролю, необхідно з'ясувати його співвідношення з фундаментальними гілками влади - законодавчою, виконавчою та судовою, - які становлять єдину верховну державну владу.