Конституційне право зарубіжних країн, Ріяка (стр. 2 из 132)

Чільне місце посідають конституційні правовідносини між громадянами (підданими), з одного боку, та центральними органами державної влади — з іншого, які виникають під час виборів, проведення референдуму чи плебісциту, при запровадженні у життя народної ініціативи. Не менш важливе значення мають конституційні правовідносини, що складаються між громадянами та муніципалітетами на виборах до органів місцевого самоврядування, при відкликанні членів муніципальних рад тощо.

Поняттяконституційногопрозазарубіжнихкраїн7

Об'єкт конституційних правовідносин — це різного роду обставини, або фактичні умови, що потребують юридичного опосередкування. В юридичній науці під об'єктом правовідносин розуміють два його рівні (аспекти): безпосередній і зовнішній. Об'єктом конституційних правовідносин є те, на що спрямований правовий вплив у конкретному соціальному зв'язку. Такими об'єктами є воля і свідомість суб'єктів — учасників правовідносин. Наприклад, з появою правотворчих правовідносин важливо завжди повніше враховувати інтереси, волю і рівень свідомості суб'єктів, які беруть участь в обговоренні та прийнятті закону. Зокрема, у виборчому процесі результат багато в чому залежить від того, як враховуються інтереси, воля і свідомість виборців, рівень їхнього психічного стану.

До об'єктів конституційних правовідносин належать законодавча, установча, контрольна діяльність представницьких органів влади, правотворча діяльність уряду, вибори представницьких органів держави, референдум, порядок здійснення прав і свобод громадян, нагляд і контроль за місцевими органами влади та управління.

Розкриваючи сутність і зміст конституційних правовідносин, необхідно звернути увагу на те, що вони, на відміну від інших, завжди мають політичний характер, оскільки всебічно пов'язані з різноманітною діяльністю держави.

Отже, конституційні правовідносини, що складаються у порядку здійснення державними органами своїх повноважень, однозначно мають політичний характер. Саме така властивість конституційних правовідносин визначає їх фундаментальну природу й особливе місце в системі правовідносин.

Джерела конституційного права. Джерелами конституційного права в зарубіжних країнах є нормативні акти, що містять норми, які регулюють конституційно-правові відносини. Головним джерелом цієї галузі права в переважній більшості країн (виняток становлять деякі мусульманські держави) - є конституція - Основний закон. Зумовлено це не тільки верховенством цього нормативно-правового акта в загальній системі правових джерел. Це пов'язано також і з тим, що саме в конституції зафіксовано основні права і свободи, принципи суспільного і державного устрою. У конституції дістають відбиток і закріплення ті цінності й ціннісні орієнтири, що визначають (або мають визначати) суспільний і державний розвиток. Конституція фіксує, таким чином, принципи, яких зобов'язані дотримуватися у своїй повсякденній практичній діяль-

8

Розділ 1

ності всі суб'єкти конституційного права, починаючи від індивіда і закінчуючи державою (або навпаки - починаючи з держави і закінчуючи індивідом). Конституційні принципи лежать в основі побудови всієї системи права і багато в чому визначають характер галузей, що її утворюють. До інших джерел належать:

1) конституційні закони (вносять зміни до конституції або до
повнюють її);

2) органічні законі (приймаються на основі бланкетних, тобто
відсилочних, норм конституції, зазвичай регулюють будь-який
інститут конституційного права в цілому). Ці два види законів
приймаються в ускладненому порядку;

3)звичайні закони (регулюють окремі питання, наприклад,
закон про вибори президента);

4)надзвичайні закони (відповідно до самої конституції, ці за
кони можуть відхилятися від її положень, але приймаються тільки
на короткий термін, зазвичай на кілька місяців, хоча і з правом
парламенту продовжити цей термін);

5)внутрішньодержавні публічно-правові договори (наприк
лад, угода про поділ Чехословаччини на Чехію і Словаччину від
1 січня 1993 року, Конституційний договір 1998 року між Мол
довою і самопроголошеною Придніпровською республікою про
те, що остання залишається республікою в складі Молдови);

6) регламенти парламентів і їх палат, що встановлюють внут
рішню організацію і процедуру роботи цих органів. Вони прий
маються або у формі постанов кожною палатою для себе і не ви
магають схвалення іншої палати (Німеччина), або у формі зако
ну при однопалатному парламенті (Китай);

7)акти глави держави і виконавчої влади (укази монархів, дек
рети президентів, постанови уряду, акти міністрів деяких відомств,
наприклад, постанови центральної виборчої комісії про порядок
складання списків виборців). Особлива роль серед актів виконав
чої влади належить актам, що мають силу закону (вони видають
ся на основі делегування повноважень парламентом, як, наприк
лад, у Великобританії), або на основі регламентарної влади, яка
за конституцією належить уряду (Італія), або відповідно до над
звичайних повноважень президента (Франція);

8) акти органів конституційного контролю (конституційних судів,
конституційних рад та ін.), які дають офіційні тлумачення Консти
туції, визначають, чи відповідають конституції ті або інші закони;

Поняттяконституційногоправо, зарубіжнихкраїн 9

9)судові прецеденти (особливо в англосаксонському праві) -
рішення судів вищих інстанцій, які публікуються ними і стають
основою для прийняття іншими судами аналогічних рішень у по
дібних справах;

10) конституційний звичай - створене в практиці єдино подіб
ної діяльності органів держави правило, яке має усний характер,
спирається на консенсус (згода) учасників відносин і не корис
тується судовим захистом у разі його порушення;

11)релігійні джерела, особливо в монархічних державах з
феодальними і родовими пережитками, зокрема з питань про
престолонаступництво. В деяких мусульманських країнах консти
туцію замінює Коран - священна книга, що містить, як вважа
ють, запис проповідей пророка Мухаммеда, в інших країнах Ко
ран вважають актом, вищим за конституцію;

12) правова доктрина (рідко і лише в окремих країнах суди
ґрунтують свої рішення з конституційних питань не тільки на
правових актах, а й на працях видатних юристів, фахівців кон
ституційного права);

13) міжнародно-правові акти, наприклад, Європейська конвен
ція про права людини 1950 року, Договір ФРН і НДР про проце
дуру об'єднання Німеччини і про проведення виборів у парламент
1990 року, Маастрихтський договір 1992 року про створення
Європейського Союзу. Ратифікації цього договору передували
перегляди конституцій цілої низки держав (Франції, ФРН, Ірлан
дії та інших членів ЄС);

14) на локальному рівні — в суб'єктах федерації, автономних
утвореннях діють свої джерела конституційного права (наприклад,
конституції штатів США, конституції кантонів Швейцарії, консти
туції автономних республік Росії). В містах зазвичай є свої міські
статути, хартії міст, що регулюють місцеве самоврядування;

15) у державах із тоталітарними режимами найважливіше кон
ституційне (і навіть понадконституціине) значення мають акти
(партійні документи) правлячих (єдиних) партій.

§ 2. Конституційнеправо зарубіжнихкраїнякнаука

Конституційне право зарубіжних країн як наука становить цілісну систему теоретичних узагальнень, що досліджує національне конституційне право кожної держави, вбачаючи у ньому

10

Розділ 1

Поняттяконституційногоправозарубіжнихкраїн

11

фундаментальну галузь правової системи. Ця наука вивчає всі основні інститути державного права як з точки зору їх особливого, так і загального з огляду на схожість за змістом окремих інститутів права світової системи. До того ж, у зв'язку зі співвідношенням загального й особливого має визначитися і єдине — окремі інститути національного конституційного права. Наприклад, порівнюючи конституційне право Німеччини та Франції, слід зазначити загальне — належність до романо-германської правової системи, а також особливе у змісті правових інститутів президентства, у виборчих системах. Певною мірою таке порівняння спричинене умовами розвитку держав і характером формування конституціоналізму як загального наукового напряму.

Перші спроби наукового пояснення питання про те, що має вивчати конституційне право як наука, зробили представники формально-юридичної течії, яка склалася у XXст. Відомі представники так званої історичної школи права (Г. Еллінек — у Німеччині, А. Есмен — у Франції, Ф. Кокошкін — у Росії та ін.) стверджували, що конституційне право має бути тільки юридичною наукою, незалежною від будь-якого філософського та соціологічного впливу.

Крайнім виразом юридичного напряму є чиста теорія права Г. Кельзена, за якою безпосередньо ототожнюють державу і право та вважають, що держава — це не що інше, як система правових норм, і, отже, конституційне право — ядро цієї системи.

На початку XXст. виник соціологічний напрям, який на перше місце висунув не юридичні поняття, а питання про політичне призначення тих або інших конституційно-правових інститутів. Представники цієї школи вважають, що держава — це, по-перше, орган централізації економічного життя, по-друге, — суспільство, де існує поділ на керуючих і керованих, на владних і підвладних. Згодом на основі цього напряму утворилася так звана політична наука, безпосередньо розроблена французькими викладачами конституційного права, яка фактично замінила колишнє державознавство. За своїм обсягом політична наука виходить далеко за традиційні межі державно-правового регулювання, оскільки об'єктом її дослідження є не тільки безпосередньо конституційні інститути, а й профспілки, система лобізму, церква, різні об'єднання, преса тощо. В основу покладено вчення про роль політичних партій у конституційному устрої.