Смекни!
smekni.com

Конституційне право зарубіжних країн, Ріяка (стр. 69 из 132)

Мабуть найважливіший з цих судів - Претензійний суд, який був створений у 1855 р. для розгляду грошових позовів, які пред'яв­ляли Сполученим Штатам. Крім нього, спеціальними судами є Митний суд, що займається виключно цивільними справами, які пов'язані з податками і зборами, на імпортовані товари. Апеля­ційний суд з митних і патентних питань займається апеляційними скаргами за рішеннями Митного суду і Бюро патентів США.

§ 6. Американськийфедералізм

Сполучені Штати Америки - федеративна держава. Суб'єкта­ми федерації є 50 штатів і федеральний округ Колумбія з розта­шованою в ньому столицею - м. Вашингтон. Територія федерації включає також острови Пуерто-Ріко і Гуам. Острови Мікронезії (республіка Палау, Сполучені Штати Мікронезії та ін.) є «асоці­йованими державами» із США. Вони мають обрані парламенти і президентів. Пуерто-Ріко вважається «державою, що вільно при­єдналася». Закони США мають тут верховенство як і в Штатах, але всі ці території не мають свого представництва в Сенаті, а у Палаті представників - тільки делегата з правом дорадчого голо­су. В прямому правлінні находяться також острови Східне Самоа та Віргінські острови, які мають статус територій США.

Штати - державні утворення, але вони не володіють держав­ним суверенітетом і не мають права виходу із США. Вони прий­мають свої конституції, які відповідають основним положенням Конституції Сполучених Штатів Америки.

Структура органів штатів відповідає структурі федеральних органів. Законодавчу владу у штаті здійснює лігіслатура (як пра­вило однопалатна), виконавчу - обраний населенням губернатор, судову - Верховний Суд та інші суди штату.


ОсновиконституційногоправоСполученихШтатівАмерики 283

Конституція США визначила принципи розмежування влад­ної компетенції федерації і штатів. Вона встановлює сферу виключ­ної компетенції федерації. За межами встановленої компетенції свої повноваження реалізують штати та їх органи.

§ 7. Місцевесамоврядуваннятауправління

Місцеве самоврядування та управління в Штатах базується на адміністративно-територіальному поділі, що входить до компе­тенції штату. Тому системи місцевого самоврядування у різних штатах різноманітні.

Більшість штатів, крім двох, поділяються на графства. Усього в США понад три тисячі графств, їх населення обирає цілу низку посадових осіб: шерифа, прокурора (атторнея), казначея. Під їх керівництвом працюють муніципальні посадовці.

Міста виділені із графств і мають свою окрему систему само­врядування. У США існують три системи місцевого самовряду­вання. У більшості міст існує система «рада-управляючий». На­селення обирає раду, яка, в свою чергу, обирає мера. Мер головує у раді і не займається управліською діяльністю. Управління здійснює найманий за контрактом посадовець-менеджер. Друга система «рада-мер». Населення обирає окремо місцеву раду і мера, який здійснює управління містом. І, нарешті, існує третя си­стема - «комісійна система». Населення обирає комісію у складі 3-7 осіб, які виконують функції міської ради і відають окремими галузями управління.

Графства поділяються на тауни і тауншипи. Ці найменування склалися історично і на сьогодняшній день між ними фактично немає ніякої різниці.

Компетенція органів місцевого самоврядування визначається конституціями і законами окремих штатів. Вона відповідає прин­ципам місцевого самоврядування. Тобто, прийняття і виконання місцевого бюджету, питання громадського порядку, надання со­ціальних послуг (муніціпальне житло, лікарні, місцеві дороги, здійснення контролю за місцевими органами управління тощо).

В адміністративно-територіальних одиницях, містах населен­ням або місцевою радою обираються також різні ради і комітети з різноманітних питань. Наприклад, опікунські ради, шкільні ради, місцеві ради тощо.


ОсновиконституційногоправоФРН


285



Розділ 20

Основиконституційногоправо. ФедеративноїРеспублікиНімеччина

Федеративна Республіка Німеччина - високорозвинена євро­пейська країна. Вона займає 4-е місце у світі за обсягом внутріш­нього валового продукту (ВВП) після США, Китаю, Японії і 15-е, поряд із Францією - за часткою ВВП на душу населення. У сучас­них межах Німеччина існує з 3 жовтня 1990 року - дати вступу колишньої НДР до складу ФРН. П'ять колишніх земель Німець­кої Демократичної Республіки стали землями (суб'єктами феде­рації) ФРН. У зв'язку з об'єднанням Німеччини конституція 1949 р. піддалася змінам, але продовжує діяти. Договір про об'єднання ФРН і НДР був підписаний 31 серпня 1990 р. До його підписан­ня діяв Договір про створення валютного, економічного і соціаль­ного союзу від 18 травня 1990 р. 1 жовтня 1990 р. у Москві між СРСР, США, Великобританією, Францією, ФРН і НДР був під­писаний Договір про остаточне врегулювання щодо Німеччини.

Германське право належить до континентально-європейсько­го правового кола і бере свій початок як в римському праві, так і в праві різних германських племен.

Римське право стало застосовуватись у Німеччині в XVй XVIстоліттях, але воно не витіснило цілком германського звичаєвого права.

З XVIIIст. германське право знову почало набирати сили. Ве­ликі кодифікації, Пруське Загальне Земельне Право 1794 р. та авст­рійська Збірка Загальних Громадянських Законів, прийшли на зміну римському праву і допомогли затвердитися численним германсь­ким правовим ідеям, наприклад, щодо усного судового розгляду.

На кримінальне і процесуальне, а також державне і адмініст­ративне право значно вплинули ідеї Французької революції, фран­цузькі кодифікації XIXст. та англійське право.

Уніфікувати германське право вдалось після заснування в 1871 р. імперії за допомогою важливих законодавчих творів: Кри­мінального кодексу 1871 p., Закону про судоустрій, Криміналь­ного процесуального кодексу та Цивільного процесуального ко­дексу 1877 p., Германського громадянського уложення 1897 р.


Германське громадянське уложення - це суміш римського і гер­манського права. Про його значення свідчить також факт, що воно вплинуло як на цивільне право Японії й Греції, так і на правопоря­док Австрії, Швейцарії, Туреччини, Бразилії, Мексики й Перу.

Із закінченням 1992 і початком 1993 року став дійсністю євро­пейський внутрішній ринок й територія, на якій забезпечено вільне переміщення товарів, людей, побутових послуг і капіталу. Ця прогресуюча європейська інтеграція веде до подальшого збли­ження національних правопорядків країн-членів.

Федеративна Республіка Німеччина розташована в серці Євро­пи, її оточують дев'ять сусідніх держав: Данія на півночі. Нідер­ланди, Бельгія, Люксембург і Франція на заході, Швейцарія і Австрія на півдні та Чеська Республіка і Польща на сході. Це цен­тральне місцезнаходження набуло ще більшого значення з часу одержання Німеччиною державної єдності 3 жовтня 1990 року. Більше ніж будь-коли Федеративна Республіка, так би мовити, поворотним кругом між Сходом і Заходом, а також між Сканди­навією і Середземномор'ям. Будучи тісно пов'язаною з Європейсь­ким співтовариством і НАТО, Німеччина утворює міст до серед­ньоєвропейських і східноєвропейських держав.

Державна територія Федеративної Республіки Німеччина становить 355,8 тис. кв. км. Найбільша довжина повітряним шля­хом з півночі на південь дорівнює 876 км, із заходу на схід - 640 км. Крайніми прикордонними пунктами є: Ліст на острові Зільт на півночі, саксонська Дешка на сході, баварський Обередорф на півдні і Зельфкант (Північний Рейн-Вестфалія) на заході. Кор­дони Федеративної Республіки мають загальну довжину 3758 км.

Німеччина налічує близько 83 млн жителів. Федеративна Рес­публіка є після Росії найбільше заселеною державою Європи по­рівняно з Італію (58), Великобританією (57), Францією (56 млн мешканців). Проте за своєю площею Німеччина поступається Франції з її 544 тис. та Іспанії з 505 тис. кв. км.

§ 1. Конституція

Німеччина як єдина держава існує понад 100 років. За цей час були прийняті три загальнонімецькі конституції. Прийняття кож­ної з них відповідало перехідним етапам в історії розвитку дер­жави.


286


Розділ 20


ОсновиконституційногопрозоФРН


287



Перша конституція Німеччини була дарована Імператором Вільгельмом І в 1871 р. Вона юридично закріпила об'єднання краї­ни. 6 лютого 1919 р. Національні збори, обрані на підставі загаль­них виборів і наділенні установчими повноваженнями, прийня­ли другу загальногерманську конституцію, яка увійшла в історію, як Веймарська (м. Веймар, де проходило засідання Національних зборів). Це була одна з найдемократичніших конституцій свого часу. Разом з тим, конструкцію державної влади, яка була закріп­лена конституцією, навряд чи можна вважати вдалою. Великі по­вноваження голови держави вкупі з тривалим терміном повнова­жень (7 років), відсутність реальної «стримуючої» противаги в особі парламенту, права якого були значно урізані, призвели до узурпації влади в країні фашистами в 30-х роках XXст.

Нині діюча конституція Німеччини 1949 р. офіційно іменуєть­ся Основним законом. Основний закон Федеративної Республі­ки Німеччина був створений у 1949 р. з метою надання державі на «перехідний період» нового, вільнодемократичного ладу. Ос­новний закон був задуманий не як остаточна конституція, а як тимчасовий закон. За народом Німеччини залишалося право «у вільному самовизначенні досягти єдності і свободи Німеччини». Згодом Основний закон виявився здатним нести навантаження фундаментом стабільного демократичного суспільства. Заповідь Основного закону про возз'єднання була виконана у 1990 р. На засадах Договору про об'єднання, який регулював вступ НДР до Федеративної Республіки, по-новому були сформульовані пре­амбула і заключна стаття Основного закону. Відтепер текст кон­ституції документує, що німецький народ із приєднанням НДР знову досяг своєї єдності. Від 3 жовтня 1990 р. Основний закон є чинним для всієї Німеччини.