Конституційне право зарубіжних країн, Ріяка (стр. 55 из 132)

Рівність між державами. Згідно з цим принципом всі держави володіють рівними правами і несуть рівні обов'язки, всі норми права застосовуються до них однаково і мають рівну юридичну силу. Всі держави зобов'язані поважати правосуб'єктність інших, їх права притаманні суверенітету і виконують свої зобов'язання, встановлені міжнародним правом. Неприпустима ніяка економічна чи політична дискримінація держав.

Держави незалежно обирають і розвивають свою політичну, економічну, соціальну і культурну систему, свої форми організації зв'язків з іншими державами і міжнародними організаціями. Суверена влада однієї держави, обмежена аналогічною владою інших держав.

У деяких випадках сучасне міжнародне право допускає нерівність у правах і обов'язках. Наприклад, у тому, що стосується порядку прийняття рішень у Раді Безпеки ООН, право вето надається тільки п'яти членам Ради: Сполученим Штатам, Росії, Франції, Китаю, Англії. Десять непостійних членів Ради Безпеки такого права не мають. Деякі міжнародні організації застосовують принципи не рівного, а так званого зваженого голосування. На чаші

15 — 6-565

226

Розділ 17

Конституційневрегулюваннязовнішньоїполітики...

227

терезів у такому разі кладуться військова могутність і економічний рівень держави.

Відмова від державного тероризму. Державний тероризм -репресії відповідних державних органів проти свого власного населення, або тероризм інспірований, або підтриманий на державному рівні щодо інших країн, опозиційних партій чи окремих осіб.

У першому випадку держава застосовує терористичні акції для залякування і придушення опозиції. В нечуваних в історії людства масштабах застосовував терор проти власного населення нацистський режим у Німеччині (1933-1945 pp.), у колишньому Радянському Союзі (1924-1953 pp.). Деякі сучасні авторитарні держави використовують такі терористичні методи, як позасудові розправи.

Другий вид державного тероризму має відношення до дій урядів у випадках конфронтації з іншими державами, на які з тих чи інших причин вони відкрито напасти не в змозі. Наприклад, є відомості, що уряд Лівії фінансував збройні терористичні організації в деяких країнах Європи, зокрема так звану Ірландську республіканську армію; Іран підтримував терористичну діяльність талібів у Афганістані; в свою чергу, США, як це виявилося з відомого скандалу «Іран - контрас» у 1986 p., таємно продали зброю Ірану, щоб фінансувати контрреволюційних заколотників Нікарагуа. Найвідоміші кримінальні групи, які використовують для досягнення своєї мети терор, є:

- Організація звільнення Палестини (ОЗП);

- Ірландська республіканська армія (ІРА);

- Баський національний рух (ЕТА),

- «Червоні бригади» - Італія;

- група Баадера-Майнхофи - Німеччина.

У першому десятиріччі XXIст. активно розповсюджуються терористичні угрупування правого та ультраправого напряму. У Франції активно діє так званий «Чорний Інтернаціонал». Його засновник - фюрер-журналіст Горен Сірак, у минулому - активіст терористичного формування ОАС, організатор замаху на генерала де Голля у Пті Кламарі.

У Німеччині діє Союз колишніх есесівців, головою якого обраний колишній оберштурмбанфюрер СС, колишній ад'ютант Гітлера Ріхард Коссенс. Цілком вірогідні відомості, які свідчать

про існування всесвітньої досить дисциплінованої терористичної організації. Міжнародне співробітництво в боротьбі проти тероризму неминуче стикається зі складністю організації взаємодії політичної і судової влади, поліції і органів безпеки різних держав.

Міжнародне антитерористичне співробітництво успішно розвивається, але все ще не узгоджені закони і механізми спільної боротьбі з терористами в цивільній авіації, а договори про екстрадицію терористів поки що здебільшого мають двосторонній, а не багатосторонній характер, що часто веде до юридичних тупиків, які дозволяють терористам та їхнім організаціям уникати відповідальності. Вихід з цієї ситуації дає резолюція Генеральної Асамблеї, яка встановила, що акт тероризму в будь-якому разі слід розцінювати як кримінальний злочин.

Принцип мирного врегулювання міжнародних суперечок. Принцип мирного врегулювання міжнародних суперечок не слід розуміти лише як оборотну сторону або просте продовження принципу незастосування сили або погрози силою. Буква і дух (esprit) сучасного міжнародного права потребують не простої відмови від застосування воєнної сили або погрози силою, а створення стабільної розвинутої системи мирного врегулювання суперечок.

Міждержавні суперечки - неминучі супутники динамічних міжнародних відносин сучасності. Сучасне право забороняє не спори, а застосування сили чи погрозу як засіб вирішення міжнародних суперечок. Держави - сторони спору повинні обирати один із мирних засобів - переговори, арбітраж, посередництво. Для того щоб «жити разом у мирі один з одним як добрі сусіди», держави-члени ООН зобов'язалися «проводити мирними засобами, у згоді з принципами справедливості й міжнародного права, узгодження і розв'язання міжнародних спорів або ситуацій, що можуть привести до порушень миру» (п. 1 ст. 1 Статуту ООН).

§ 2. Визнанняобмеженьдержавногосуверенітету іучастьуміжнароднихсоюзах

В останні роки XXст. державна економіка, політика, культура сталії дедалі більше виходити за рамки державних кордонів, з кожним роком стають тіснішими зв'язки сучасних індустріально розвинутих держав.

15*

228

Розділ 17

Конституційневрегулюваннязовнішньоїполітики...

229

Початок Європейської багатосторонньої інтеграції було покладено створенням самостійних, але взаємозв'язаних організацій - ЕОВС (1951 p.), Євроатома і ЄЕС (1957 p.). Спочатку розвиток організа-ційно-нравової структури ЄС базувався на таких актах:

а) Брюссельський договір 1965 р.; Люксембургський договір
1971 рік;

б)Єдиний Європейський акт 1986 p.; Шенгенська угода 1990 p.;

в)Амстердамський договір 1997 p.; Ніццький договір 2000 р.
У сучасний період стан і рівень інтеграції у регіоні досягли та
ких результатів:

- кількість членів ЄС зросла з 6 до 15 держав-членів;

- ліквідовані обмеження у взаємній торгівлі країн-членів (ос
таточно - в 1994 p.);

- створений спільний ринок товарів і послуг;

- діє єдиний візовий простір (Шенгенська зона), в якому
вільно переміщуються й громадяни ЄС, й іноземці;

- встановлений Єдиний митний тариф (ЄМТ);

- досягнута свобода пересування капіталів, робочої сили, ство
рено єдиний економічний простір;

- забезпечено проведення єдиної торгової політики;

- здійснюється єдина політика субсидування і протекціоніз
му щодо аграрного сектору;

- прискорено процес перетворення національних монополій у
ТНК;

- здійсненний перехід до єдиної грошової одиниці - євро;

- здійснюється обмеження й уніфікація національних систем
права з цілої низки напрямів;

- створена, діє і розвивається особлива система права - право
ЄС, Європейське право;

- створюється однорідне юридичне середовище підприємниць
кої діяльності.

«Наднаціональна» природа правопорядку ЄС ясніше проявляється в праві його органів приймати обов'язкові для держав-членів та їх громадян владні акти безпосереднього застосування, які до того ж мають пріоритет перед нормами внутрішнього права.

Для передачі міжнародній організації прав, властивих суверенітету, були внесені відповідні статті до Конституцій держав-членів. Так, у Конституцію ФРН внесена ст. 23, яка проголошує: «Для здійснення ідеї об'єднаної Європи Федеративна Республіка

Німеччина бере участь у розвитку Європейського Союзу, до обов'язків якого входить гарантування дотримання принципів демократії правової держави, соціальної та федеративної держави, а також дотримання принципу субсидіарності, що гарантує захист основних прав, які, по суті, співпадають з основними правами, що містяться в Основному Законі. З цією метою Федерація може передавати свої суверенні права через видання закону».

§ 3. Конституційнерозмежування

зовнішньополітичнихповноважень

міжфедерацієютаїїсуб'єктами

Розберемо це питання на прикладі Швейцарської Конфедерації. Закордонні справи Конституція віднесла до ведення Конфедерації. Конфедерація згідно з Конституцією прагне до збереження незалежності й процвітання Швейцарії, сприяє захисту прав людини, демократії, мирному співіснуванню народів, збереженню природних ресурсів.

Разом із цим, Конфедерація бере до уваги повноваження кантонів і поважає їх інтереси. Зі свого боку, кантони беруть участь в обговоренні зовнішньополітичних питань і прийнятті відповідних рішень, з проблем, які торкаються їх інтересів. Конституція (ст. 55) надає право кантонам укладати договори з іноземними державами в галузях, які стосуються їх повноважень, передбачених Конституцією. Ці договори не повинні суперечити ані праву, ані інтересам Конфедерації.