Смекни!
smekni.com

Конституційне право зарубіжних країн, Ріяка (стр. 56 из 132)

Кантони також вправі звертатися до зарубіжних органів вла­ди, що рівнем нижчі, в інших випадках відносини кантонів із за­рубіжними державами здійснюються через Конфедерацію.

Основний закон ФРГ встановлює розмежування законодав­чої компетенції Федерації та її суб'єктів-земель набагато доклад­ніше, ніж Конституція Швейцарії. Згідно зі ст. 70 (2) «Розмежу­вання компетенції Федерації і земель визначається відповідно приписам Конституції щодо виключної і конкуруючої компе­тенції.

Згідно зі ст. 73 Федерація володіє виключною законодавчою компетенцією з питань міжнародних відносин:

а) закордонні справи, а також оборона, виключаючи захист населення;




230


Розділ 17


Конституційневрегулюваннязовнішньоїполітики...


231



б)громадянство Федерації;

в)свобода пересування, паспортний режим, імміграція і еміг­
рація, видача кримінальних злочинців, митна і торгова єдність
території, договори про торгівлю та судноплавство, обіг товарів і
платежів із закордоном, служба почти і телекомунікацій, захист
території федерації від намагань із допомогою застосування сили
або спрямованих на таке застосування підготовчих дій, щоб підста­
вити під загрозу зовнішні інтереси ФРГ, боротьба з міжнародною
злочинністю.

Щодо конкуруючої законодавчої компетенції в сфері міжна­родних відносин, ст. 74 Конституції ФРГ вказує право іноземців на перебування і постійне проживання, справи біженців та пере­міщених осіб, воєнна шкода та її відшкодування, забезпечення інвалідів війни, родичів загиблих, могили жертв війни та тиранії.

Федерація і землі самостійні й незалежні одна від одної щодо свого бюджетного господарства, але повинні брати до уваги ви­моги загального бюджетного балансу.

§ 4. Розподілзовнішньополітичнихповноважень міжвищимиорганамидержавноївладитауправління

Розподіл зовнішньополітичних повноважень між вищими органами державної влади та управління:

- голови держави залежно від форми правління і зовнішньо­
політичні повноваження парламенту;

- зовнішньополітичні повноваження уряду та його голови,
міністерства закордонних справ у зовнішньополітичному ме­
ханізмі зарубіжних країн.

У роки перших буржуазних революцій монархія як форма правління більшості держав замінювалась республікою. Первіс­ний зміст цього терміна «respublica» (суспільна справа) визна­чався як «держава, якою керує колегія з кількох осіб». Майже всі перші буржуазні конституції встановлювали як главу держави ко­легіальний орган. Згідно з Конституцією Франції 1793 р. колегія, яка виконувала функції голови держави, складалася з 24 осіб, за Конституцією 1795 р. - з п'яти, 1800 р. - з трьох членів.

У наші часи колегіальний голова держави зберігся лише в Швейцарії. Так звана Федеральна рада конфедерації обирається тільки на 1 рік у складі 7 осіб.


Майже в усіх інших країнах із республіканським режимом діє інститут одноособового президента. В так званих президентських і напівпрезидентських республіках персональні повноваження президента в сфері зовнішньої політики включають:

- представлення держави в міжнародних відносинах;

- прийняття вірчих і відкличних грамот дипломатичних пред­
ставників іноземних держав;

- підписання вірчих і відкладних грамот дипломатичних пред­
ставників своєї країни;

- присвоєння вищих дипломатичних звань;

- повноваження президента, які він здійснює спільно з парла­
ментом:

- ратифікація міжнародних договорів;

- законотворчість.

Повноваження президента парламентарних республік в сфері міжнародних відносин значно вужчі. Так ст. 59 Основного зако­ну ФРГ передбачає «Федеральний президент представляє Феде­рацію у міжнародно-правових відносинах. Він заключає від імені Федерації договори з іноземними державами, акредитує і прий­має послів». Буквальне тлумачення цієї статті приводить до вис­новку, що будь-яке представництво ФРГ повинно здійснюватися через президента. Беручи до відома широту міжнародних кон­тактів ФРГ і велику кількість міжнародних переговорів, які ве­дуться одночасно, слід зауважити, що одна особа, навіть якщо буде працювати без сну і відпочинку, не зможе виконати такий обсяг робіт. Тому, згідно зі звичайною практикою, президент доручає ведення таких переговорів уряду. Така практика існує і в інших парламентарних республіках.

Парламенти, згідно з конституціями більшості сучасних дер­жав, беруть участь у здійснені зовнішньої політики шляхом прий­няття резолюцій схвалення чи несхвалення доповіді міністра за­кордонних справ і повідомлень інших державних органів, свого комітету закордонних справ, звітам парламентських делегацій.

У більшості держав міжнародні договори ратифікуються парламентом, або однією з палат парламенту. Активно діє най­старіша (заснована ще у 1889 р.) міжнародна неурядова органі­зація Міжпарламентський союз.

Уряд, як вищий виконавчий колегіальний орган державного управління здійснює загальне політичне і оперативне керівниц-


1


232


Розділ 17


Конституційневрегулюваннязовнішньоїполітики...


233



тво зовнішніми зносинами держави. Звичайно, йму надається пра­во укладати міжнародні договори від свого імені здебільшого з економічних, торговельних, науково-технічних та інших питань, що належать до його компетенції. Формою зовнішньополітичної діяльності уряду є ноти уряду, направлення та прийняття урядо­вих делегацій, переговори, підписання і затвердження міжнарод­них угод.

Глави урядів без спеціальних повноважень можуть вести пере­говори з представниками іноземних держав як у своїй країні, так і за кордоном. Під час поїздок за кордон глави урядів користу­ються дипломатичним імунітетом.

Міністр закордонних справ, як і глава уряду, може вести без­посередні переговори без спеціальних повноважень, але для підпи­сання договору спеціальне повноваження потрібно навіть йому.

Під відомством закордонних справ розуміють спеціальний апарат, який здійснює зовнішню політику держави, займається її повсякденними зовнішньополітичними справами. В різних краї­нах він має різні назви: в США - Державний департамент; в Японії - Міністерство закордонних справ; в Англії - ForeingOffice.

Відомство закордонних справ, як правило, складається з трьох груп, управлінь та відділів:

а)територіальні управління за групами країн, які здійснюють
поточну оперативну роботу з вивчення політичного та економіч­
ного становища окремих груп держав та міжнародних організацій.
Наприклад: Управління Південне - Західної Європи, відділ США,
відділи світових та регіональних міжнародних організацій.

б)функціональні управління: управління міжнародних дого­
ворів, Консульське управління, правових питань державних кор­
донів тощо.

в)адміністративні підрозділи виконують головним чином до­
поміжні функції, зокрема, обслуговування апарату МЗС та закор­
донних представництв. Загальний секретаріат, управління спра­
вами, управління дипломатичних установ тощо.

Європасьогодні

Деякі з повноважень, переданих країнами Співтовариству, довгий час розглядались, як основні елементи суверенної влади окремих держав. Однак ЄС не заміщує країн-учасниць і не зава-


жає їм користуватися їх суверенними повноваженнями. Велика частина цих повноважень частіше за все залишається незайманою. Це стосується галузі зовнішньої політики і політики безпеки, а також комплексів юстиції та внутрішніх справ. Тут інтеграція обмежується кооперацією між країнами-учасниками. Навіть у галузі економіки, де ЄС має найширшу компетенцію, суверенітет країн-учасниць продовжує існувати далі. Компетенція ЄС вини­кає лише тоді, коли завдання мають бути виконані на рівні Співто­вариства: централізм - лише стільки, скільки необхідно; компе­тенція окремих держав - стільки, скільки можливо.

З цього слідує, що Європейський Союз не є федеративною дер­жавою, як наприклад Сполучені Штати Америки. Правосуб'єкт-ність Європейського Союзу і його прямий вплив на правові та економічні відносини країн-учасниць існує лише настільки, на­скільки країни-учасниці наділили Співтовариства своїми повно­важеннями.

З іншого боку, Європейський союз не є вільною торговельною зоною, як наприклад NorthAmericanFreeTradeAgreement(NAFTA), до якої належать Канада, США та Мексика. Але особ­ливість полягає в тому, що країни-учасниці вільної торговельної зони не встановлюють мито на товари, які імпортуються з іншої країни-учасниці, за винятком випадків, коли ці товари були ви­готовленні в третій країні. Європейський Союз робить більше: він не лише полегшує усі переміщення товарів між країнами-учасни-цями, але завдяки цьому гармонізує ставлення до продукції з третіх країн на всіх зовнішніх кордонах ЄС - якщо український підприємець транспортує до ЄС товари, то зовсім неважливо, де він перетне кордон - в Австрії, Німеччині або Фінляндії - мит­ний тариф, як і усі значні вимоги щодо ввезення, усюди однакові. Якщо українські товари вже перетнули зовнішній кордон ЄС, вони користуються правом вільного переміщення так само, як і товари, що були вироблені на території ЄС. Але зміст внутріш­нього ринку йде ще далі: були відмінені не лише митні бар'єри між країнами-учасницями, так звані «тарифні торговельні пере­шкоди», а й усі інші перешкоди, які заважали вільному пересу­ванню товарів, осіб, послуг та капіталу в «безтарифній сфері»: так особа, що займається розведенням свиней, може отримати вете­ринарну довідку для своїх тварин у країні, де вона постійно меш­кає. До цього також належить єдине для всіх право конкуренції: