Конституційне право зарубіжних країн, Ріяка (стр. 92 из 132)

Області мають адміністративну діяльність у сферах, в яких вони приймають закони. Області зі спеціальним статусом мають ширші повноваження і у них є права, що перевищують компетенцію звичайних областей у специфічній для кожної з них сфері.

На національному рівні області беруть участь у виборах Президента республіки, мають ініціативу при проведенні голосувань у формі народного вето і конституційних референдумів (статті 75 і 138), право законодавчої ініціативи (ст. 121).

Органами областей зі звичайним і спеціальним статусом є ради, джунти і голови джунт. Рада зі своїм головою є законодавчим органом, що контролює діяльність виконавчої влади. Джунта - виконавчий орган.

Чисто адміністративними одиницями є провінції (їх близько 100) і комуни (близько 8 тис). Вони мають виборні органи й органи виконавчої влади. Перші - ради; другі - у провінціях - джунти, що обираються зі складу ради, а в комунах - муніципальні джунти і мер, який виконує ще й функції представника держави. Обсяг компетенції цих територіальних одиниць невеликий - деякі соціальні, шкільні служби.

§ 7. Судовасистема

Згідно зі ст. 104 Конституції, магістратура має автономний й незалежний від усякої влади стан. До магістратури входять судді та прокурори. Вищим конституційним органом у судовій ієрархії є Вища рада магістратури, діяльність якої регулюється Основним законом (статті 104-108) і законом від 24 березня 1958 p., а також рядом актів. Вища рада магістратури включає 24 особи, з яких троє входять за посадою - Президент Республіки як голова, голова і генеральний прокурор Касаційного суду. Інші члени Ради обираються у такій кількості: 14 - магістратами з числа осіб, що належать до різних категорій магістратури, 7 - парламентом на спільному засіданні палат з числа штатних професорів права університетів і адвокатів з 15-річним стажем.

До компетенції Вищої ради магістратури входить: прийом до складу магістратури, переводи, підвищення й інші заходи, пов'язані зі статусом магістратів; призначення і відкликання почесних віце-преторів, світових суддів та їхніх заступників, а також членів

378

Розділ 23

спеціалізованих відділень, що не є магістратами; накладення дисциплінарних санкцій на магістратів і деякі інші функції.

Судова система Італії поділяється на дві галузі - загальні суди (цивільні та кримінальні справи) і спеціальні суди (адміністративна юстиція). В основі системи загальних судів лежить судовий округ, межі якого, як правило, не збігаються з існуючими адміністративно-територіальними одиницями. Підставою системи є консиліратори (мирові судді), правомочні розглядати малозна-чущі цивільні справи, їхня посада неоплачувана й не вимагає юридичного утворення. Далі йдуть претори, що розглядають апеляції на рішення консиліраторів і розглядають цивільні справи як перша інстанція. Вони також розглядають кримінальні справи, у яких покарання не перевищує трьох років позбавлення волі. Усього в країні близько 1 тис. преторів.

Апеляції на рішення преторів розглядаються в трибуналах, яких у країні близько 150. Кожний трибунал включає трьох суддів. До його складу входять суди присяжних, що розглядають серйозні кримінальні злочини. Рішення в таких судах виноситься двома професійними і шістьма непрофесійними («народними») суддями. Вирок виноситься простою більшістю голосів.

Двадцять три апеляційних суди займаються розглядом цивільних і кримінальних справ, що надходять із трибуналів. Кожний такий суд засідає у складі п'яти чоловік.

Вищим судом у системі загальних судів є Касаційний суд. До його функції входить забезпечення єдності судової практики, розгляд спорів про компетенцію між судами. Цей орган є касаційною інстанцією у справах, розглянутих апеляційними судами. У кожній справі рішення приймає журі з семи суддів, а особливо складні справи можуть розглядатися в об'єднаних парламентах у складі 15 суддів.

Спеціальна (адміністративна) юстиція являє собою самостійну галузь. Вона розпадається на дві підсистеми - загальні адміністративні суди на чолі з Державною радою та спеціальні, очолювані Рахунковою палатою.

Розділ 24

Основиконституційного праваШвейцарії

Швейцарія — держава в Центральній Європі. Населення — 6,4 млн чоловік, територія — 41,3 тис. кв. км. Швейцарія з багатьох точок зору, включаючи і конституційно-правову, представляє собою, хоч і невелику, але оригінальну державу. Вона ніколи не мала монархічної форми правління, не переживала періоду абсолютизму, завжди відрізнялась децентралізованим управлінням і високим ступенем розвитку демократії. У державі рівноправні чотири державні мови.

Швейцарія займає особливе місце в Європі. Ця держава з XVIIст. у своїх міжнародних відносинах дотримується політики постійного нейтралітету, який після наполеонівських війн був у 1815 р. гарантований Росією, Великобританією, Францією, Пру-сією, Іспанією.

§ 1. Конституція

Діюча Конституція була прийнята на референдумі в квітні 1999 р. і набрала сили 1 січня 2000 р. Вона є п'ятою за рахунком (попередні були прийняті в 1791, 1802, 1848, 1874 роках). Як данину традиції Конституція зберегла в назві держави термін «конфедерація» - «Федеральна Конституція Швейцарської Конфедерації». Хоча фактично Конституція 1848 р. перетворила Швейцарію із конфедерації на федерацію.

До структури Конституції входять преамбула і шість розділів, які поділяються на глави, а деякі глави - на відділи. Крім цього, в текст Конституції включені «перехідні положення».

Преамбула є дуже скороченою, вона починається словами «У ім'я Всемогучого Бога!». У ній містяться вказівки на джерела прийняття Конституції («народ і швейцарські кантони»), а також закріплені основні цілі держави: оновлення союзу, укріплення демократії, незалежності та миру.

Перший розділ - «Загальні положення» містить шість статей, що закріплюють склад федерації, її цілі, принцип обмеження су-

380

Розділ 24

ОсноеиконституційногоправаШвейцарії

381

веренітету кантонів, національні мови (ст. 4 закріпила чотири національних мови: німецьку, французьку, італійську, реторо-манску), розкривають зміст правового характеру Швейцарської держави (ст. 5). Другий розділ називається «Основні права, громадянство і соціальні цілі». Він регламентує основи правового статусу людини (гл. 1) і соціальні цілі, тобто зобов'язання, що бере на себе Конфедерація і кантони стосовно особистості (гл. 3). Третій розділ - «Конфедерація, кантони і комуни» регламентує взаємовідносини і компетенцію конфедерації, кантонів і комун. У четвертому розділі - «Народ і кантони», регулюються найважливіші питання участі населення в політичному житті, основи статусу політичних партій, основи процедури здійснення народної ініціативи і проведення референдуму. П'ятий розділ Конституції визначає основи статусу вищих органів державної влади федерації. Розділ включає чотири глави, із них друга ділиться на три відділи: «Організація Федерального збору», «Процедура», «Повноваження». Нарешті, шостий, заключний, розділ закріпив процедуру перегляду Конституції, а також перехідні положення.

Діюча Конституція має ряд особливостей, що відрізняють її від попередніх конституцій і основних законів інших держав. По-перше, як уже зазначалося, дещо суперечливо звучить сама її назва: «Федеральна Конституція Швейцарської Конфедерації». По-друге, Конституція виходить далеко за межі регулювання суто політичних відносин, ще більш докладно в порівнянні з попередніми конституціями регулює економічні і соціальні питання. Особливо докладно регулюються питання з охорони навколишнього середовища, планування території, водокористування, лісокористування, охорони природи і природної спадщини країни, полювання і рибальства, охорони тварин (гл. 2, відділ 4 третього розділу). По-третє, на відміну від більшості конституцій інших країн, значна увага в Конституції Швейцарії приділяється регулюванню фінансових питань, зокрема питань оподаткування, різних видів податків, максимальних меж прямих податків (розділ третій, гл. З «Положення про фінанси»). По-четверте, особливістю Конституції є детальне регулювання процедури здійснення народної ініціативи і референдуму. Наприклад, повний перегляд Конституції можуть запропонувати сто тисяч «громадян і громадянок», що мають право голосу. Ця пропозиція передається на голосування народу (референ-

дум). У статтях 138 і 139 визначається найдокладніша форма оформлення ініціативи про повний і частковий перегляд Конституції і роль Федерального збору в цьому процесі.

За способом зміни Конституція є жорсткою. Ініціатива про повний або частковий перегляд може виходити від народу, від парламенту або кожної із його палат. У будь-якому випадку після дотримання зазначених у Конституції процедур поправка або нова Конституція приймаються на референдумі, тобто голосуванням народу і кантонів (статті 142 , 195).

Кожний кантон має свою Конституцію, що гарантується федерацією (ст. 172)

§ 2. Конституційніосновиправовогостатусу людиниігромадянина

У основі правового статусу громадянина лежить швейцарське громадянство. Право регулювати набуття прав фомадянства в силу походження, шлюбу й усиновлення, а також утрату швейцарського громадянства і його відновлення належить Федеральної Конституції (статті 37, 38) і закону про громадянство 1952 р. (із наступними змінами). Цей інститут традиційно включає три види громадянства: громадянство міста або комуни, фомадянство кантону і громадянство Швейцарії. Відповідно до законодавства розрізняється набуття фомадянства за законом і шляхом адміністративного рішення, тобто шляхом натуралізації. Набуття громадянства за законом включає набуття його за народженням та у результаті взяття шлюбу. За загальним правилом, дитина, що народилася від матері або батька - швейцарських громадян, автоматично набуває таке саме фомадянство — тобто діє принцип крові. Позашлюбна дитина іноземки стає швейцарським фомадянином, якщо його батько є таким і матір бере з ним шлюб, а також, якщо батьки дитини в шлюбі не перебувають, але дитина одержує прізвище батька - фомадянина країни і виховується, залишаючись під його батьківською владою. Іноземка набуває фомадянства в результаті шлюбу зі швейцарцем. Кожний громадянин міста, комуни одночасно є громадянином кантону і фомадянином Швейцарії.