Конституційне право зарубіжних країн, Ріяка (стр. 77 из 132)

Конституційна рада може констатувати обов'язкову відставку свого члена, що порушив принцип несумісності функцій або втратив здатність здійснювати свої громадянські й політичні права.

На Конституційну раду покладено функцію обов'язкового попереднього контролю за конституційністю органічних законів і регламентів палат парламенту, а також факультативного попереднього контролю за конституційністю звичайних законів (статті 58-62 Конституції).

Право запиту про конституційність законів до їх промульгації належить Президентові Республіки, Прем'єр-міністру, голові Національних зборів, голові Сенату, а також групам депутатів або сенаторів кількістю 60 чоловік (ст. 61).

До обов'язків Конституційної ради входить контроль за відповідністю міжнародних договорів Основному закону. Якщо міжнародна угода визнається такою, що не відповідає Конституції, то вона не може бути ратифікована до відповідної зміни Конституції.

Специфіка Конституційної ради Франції полягає в різноманітності її компетенцій, що стосуються Президента і парламенту. Так, Рада розглядає скарги на законність обрання членів обох палат парламенту, а також питання виборності й несумісності посад, що виникають стосовно членів парламенту. Регламенти палат та їхні зміни до застосування передаються в Раду, яка виносить рішення про їх відповідність Конституції.

Ще ширшу компетенцію Рада має з питань обрання Президента. Зокрема, вона бере участь у підготовці виборів Президента, у проведенні операцій щодо виборів і в оголошенні їх результатів, стежить за законністю висування кандидатів у президенти, складає і публікує їх список, через своїх комісарів спостерігає за проведенням голосування і підрахунком результатів голосування, а

316

Розділ 21

ОсновиконституційногоправаФранції

317

також констатує необхідність тимчасового заміщення президентської посади у випадку смерті президента.

Президент консультується з Радою з питань введення надзвичайного стану, яка розглядає вжиті Президентом у цей період заходи.

Конституційна рада спостерігає за проведенням референдуму і повідомляє його результати.

Виконуючи численні функції, пов'язані з обранням президента і членів парламенту, а також проведенням референдуму, Конституційна рада виконує своєрідну роль виборного суду і центрального виборного органу.

На Конституційну раду покладено обов'язки щодо вирішення спорів про розподіл компетенції між законодавчою й виконавчою владою.

Справи в Конституційній раді розглядаються письмово на закритих засіданнях. Рішення мотивуються і публікуються у «Жур-наль офіс'єл». Приймаються вони в місячний строк, а в термінових випадках - у восьмиденний. Усі рішення Конституційної ради оскарженню не підлягають і є обов'язковими для публічної влади, усіх адміністративних і судових органів. Крім Конституційної ради, що здійснює контроль за актами законодавчих органів, контроль за конституційністю актів виконавчої влади здійснює інший орган - Державна рада, що призначається Президентом і дає висновки про відповідність актів уряду закону, а також оцінює конституційність актів регламентарної влади. Державна рада очолює систему судів адміністративної юстиції і розглядає скарги на їх рішення.

§ 2. Правоверегулювання громадськихоб'єднань

Конституція Франції 1958 року уперше визначила (ст. 4) роль політичних партій і угруповань, які активно впливають на політичне життя країни і сприяють вираженню думок у ході виборів. У Франції діє кілька десятків політичних партій, з яких на виборах до парламенту, зазвичай, бере участь понад 40. Партійна система Франції дуже динамічна, оскільки партії часто виникають, зникають, зливаються, блокуються, змінюють свою політичну орієнтацію й назви.

До найбільш значних політичних партій лівої частини політичного спектра належать такі партії: Французька соціалістична партія (близько 900 тис. членів), Французька комуністична партія (близько 400 тис. членів), Об'єднана соціалістична партія, Рух лівих радикалів, Рух реформаторів. До лівих партій примикає і партія «Зелених», яка на виборах 1977 р. набула парламентського представництва. До правих партій належать: Республіканська партія (близько 160 тис. членів), Республіканська партія радикалів і радикал-соціалістів, партія «Центр соціальних демократів» (ЗО тис. членів). Національний фронт (25 тис. членів) займає вкрай праві центристські позиції, виступаючи, зокрема, за вигнання з країни емігрантів з колишніх колоній.

Важливу роль у політичному житті країни відіграє партія «Об'єднання на підтримку Республіки» (близько 900 тис. членів), заснована 1958 р. прихильниками генерала де Голля. Партія обстоює самостійність Франції на міжнародній арені та «асоціацію праці й капіталу» у внутрішній політиці. Ця партія, як і Республіканська, за своєю політичною орієнтацією є право-консервативною, що захищає режим сильної влади.

Правоцентристські політичні групи створили політичне об'єднання - «Спілку за французьку демократію» (СФД), що найбільшого успіху досягло 1974 p., коли його лідер був обраний Президентом Республіки. На місцевих муніципальних і кантональних виборах СФД має стабільний успіх. В останні два десятиліття СФД виступає в основному як молодший партнер об'єднання на підтримку Республіки.

Украй праві («Національний фронт» ле Пена) виступають з ультраправих націоналістичних позицій (за наведення порядку, виселення з країни арабів і мусульман, «чистоту нації», висувають інші політичні гасла). Популярність партії постійно зростає, ле Пен на президентських виборах 1995 року набрав близько 15% голосів і ледь не вийшов у 2-й тур із соціалістом Л. Жоспеном, випередивши Ж. Ширака.

Визначаючи статус політичних партій, Конституція закріплює принципи їх створення і діяльності та основні напрями діяльності. Стаття 4 Конституції проголошує, що партії створюються і здійснюють свою діяльність вільно, сприяють висловленню думок голосуванням і повинні поважати принципи національного суверенітету і демократії.

318

Розділ 21

ОсновиконституційногоправоФранції

319

У Франції, як у деяких інших країнах, немає спеціального закону про політичні партії, а їх створення і діяльність регулюються загальними законами про асоціації 1901 р. та 1971 р. Тому для своєї легалізації партія, як і будь-яке об'єднання громадян, повинна подати до префектури департаменту поряд із зазначенням назви і мети її створення такі дані: місцезнаходження її органів, прізвища, заняття і місце проживання членів її керівництва. До декларації додаються два примірники Статуту партії.

Уперше в 90-х роках минулого століття у Франції було законодавчо регламентовано питання про фінансування політичних партій громадянами і державою (1988 р. було прийнято Закон про фінансову гласність політичного життя). Закон передбачає державне фінансування пропорційно їх популярності, головним критерієм якої є кількість місць, отриманих у парламенті на останніх виборах, кількість кандидатів, яких висуває партія (не менше 75), а також сума пожертвувань, зібраних партією. Забороняється фінансування політичного життя юридичними особами (крім самих політичних асоціацій). Закон також встановлює граничні суми пожертвувань з боку фізичних осіб.

Контроль за фінансуванням політичних партій здійснюється Національною комісією з рахунків виборчих кампаній і політичного фінансування, перед якою партії фінансово звітують.

Давні традиції у Франції має профспілковий рух, в якому виділяються три основні об'єднання: Загальна конфедерація праці (600 тис. членів), «Форс увриєр» («Робоча сила», 400 тис. членів). Французька демократична конфедерація християнських трудівників містить 2300 профспілкових організацій (100 тис. членів). У країні існують і дрібніші профспілкові об'єднання.

Профспілки у Франції організовані в основному за виробничим принципом. Вони виконують важливу роль у виробничих радах на підприємствах. Проте при цьому необхідно мати на увазі значну роздрібненість профспілкового руху, орієнтацію керівництва профспілкових об'єднань на різні політичні сили.

Основною організацією підприємців Франції є Національна рада французького патронату, створеного 1946 р. Він об'єднує власників і керівників півтора тисяч компаній. Крім цього, у Франції діють торгові й промислові палати, об'єднані в Асамблеї палат торгівлі та промисловості, а також Торгову і промислову палати Парижа. Членство підприємств Франції у цих двох палатах є обов'язковим, оскільки вони здійснюють і деякі інші публічні функції.

§ 3. Вибориіреферендум

Процес формування виборних органів у Франції детально регламентований. Основні принципи виборчого права закріплені у ст. З Конституції Франції, а головні положення порядку обрання виборних державних органів - у відповідних її розділах.