Смекни!
smekni.com

Конституційне право зарубіжних країн, Ріяка (стр. 91 из 132)

Парламент може делегувати уряду свої законодавчі повнова­ження, але делегування не допускається в конституційній сфері, сфері виборчого права, прийняття бюджету, у ратифікації міжна­родних договорів.

Уряд несе колективну відповідальність перед будь-якою палатою парламенту. При конституюванні уряд повинний одержати довіру обох палат. Італійському парламенту відомі такі форми контролю за діяльністю уряду, як усні та письмові питання, інтерпеляції, комісії з розслідування. Резолюції недовіри - найбільш «грізна» зброя парламентських палат - мають бути підписані щонайменше десятою частиною членів якої-небудь палати; такі резолюції обго­ворюються після закінчення трьох днів із моменту внесення.

У міжнародній сфері італійський парламент ратифікує дого­вори з іншими державами, оголошує про війну. У судовій галузі


парламент має такі повноваження: призначає третину членів Кон­ституційного суду, третину членів Вищої ради магістратури, ви­рішує питання про оголошення амністії. На спільному засіданні палат парламент вирішує питання про передачу до суду Прези­дента республіки, голови Ради міністрів і міністрів.

Президент республіки обирається на спільному засіданні па­лат парламенту, до членів якого приєднуються представники об­ластей - по три від області; Валле д'Аосита посилає одного пред­ставника. Представники обираються обласними радами із забез­печенням представництва від партій опозиції. Однак практично глава держави обирається палатами парламенту, оскільки число представників від областей складає лише 58, а парламентаріїв -935 (не включаючи довічних сенаторів).

Вибори здійснюються таємним голосуванням: у перших трьох турах потрібно одержати 2/3 поданих голосів. Починаючи з чет­вертого туру досить одержання абсолютної більшості. Президент республіки, який не може бути молодше 50 років, обирається на сім років. Посада глави держави несумісна з виконанням якої-небудь іншої посади.

З терміном повноважень Президента пов'язана інша вимога законодавства. Парламент Італії чи одна з його палат не можуть бути розпущені Президентом за пропозицією уряду протягом ос­танніх шести місяців повноважень Президента. Це право не діє, якщо останні шість місяців повноважень Президента пересікають­ся з останніми шістьма місяцями повноважень парламенту. Таке правило встановлене для того, щоб перешкодити Президенту ско­ристатися проведенням дострокових виборів для свого переоб­рання.

Повноваження глави держави досить великі; реальне викори­стання конституційних прав значною мірою залежить від особи­стості Президента, його особистісних рис.

Президент є главою держави і представляє національну єдність. Він промульгує закони, прийняті парламентом, а також постанови і декрети, що мають силу закону, призначає цивільних і військових посадових осіб, акредитує дипломатичних представ­ників в іноземних державах (і таких представників акредитують при ньому), ратифікує міжнародні договори. Президент Респуб­ліки головує в Раді міністрів, у Вищій раді магістратури; має пра­во помилування, дарує знаки відмінності.


374


Розділ 23


ОсновиконституційногоправоІталії


375



Щодо парламенту в Президента республіки є два основних по­вноваження - право вимагати повторного розгляду законопро­ектів і право розпуску однієї чи обох палат.

Розпуск здійснюється за пропозицією глави уряду. Він також є головнокомандуючим Збройними силами, у випадках, передба­чених Конституцією, Президент призначає референдум, за рішен­ням парламенту повідомляє про стан війни.

Уряд - найбільш активний орган виконавчої влади, включає голову Ради міністрів і міністрів; Конституцією (ст. 95) передба­чено, що організація Президента, Рада міністрів, число, функції й організація міністерств установлюються законом.

Призначення уряду цілком залежить від палат уряду, а точні­ше — від співвідношення політичних сил у них. Уряд призначаєть­ся Президентом республіки після консультацій з лідерами пар­тійних фракцій у палатах і їхніми головами. Уряд вважається сформованим, якщо протягом десяти днів після свого утворення одержить довіру Палати депутатів і Сенату. Палати висловлю­ються одночасно і щодо програми уряду і щодо його складу. Го­лова Ради міністрів несе відповідальність за загальну політику, а міністри колективно відповідальні за дії Ради міністрів і індиві­дуально - за дії своїх відомств.

Уряд управляє країною в цілому відповідно до волі парламент­ської більшості: виконує закони, приймає регламенти, декрети, різного роду постанови з управління; повноваження, надані Кон­ституцією Президенту республіки, фактично здійснюються уря­дом (призначення чиновників, розпуск палат тощо). На практиці уряд в Італії набагато більшою мірою, ніж в інших країнах, зале­жить від волі палат парламенту. Цьому сприяє не тільки право­вий стан останнього в системі державних органів, а й спосіб його формування: парламент обирається шляхом загального обов'яз­кового голосування, в якому зазвичай беруть участь понад 90% виборців. Ця обставина значно підвищує престиж парламенту в очах суспільства.

За Конституцією Італії 1947 р. засновано кілька допоміжних і контролюючих органів, що сприяють парламенту й уряду у здійсненні їхніх функцій, а іноді мають і самостійні повноважен­ня. До числа їх належать Національна рада економіки та праці. Державна рада і Рахункова палата.


Національна рада економіки та праці формується на корпора­тивній основі з представників «груп інтересів» (профспілок, підприємницьких організацій, організацій осіб вільних професій тощо) і експертів. Рада є консультативним органом парламенту й уряду з економічних і соціальних питань. Цей закон має право законодавчої ініціативи.

Державна рада - консультативний юридичний орган і одно­часно вищий орган адміністративної юстиції.

Рахункова палата здійснює попередній контроль законності фінансових актів уряду і контроль за виконанням державного бюджету. Про проведення контролю має право доповідати безпо­середньо парламенту.

§ 5. Конституційнийсуд

Конституційний суд був уперше в історії країни заснований Основним законом 1947 р. Закон про Конституційний суд був прийнятий тільки через вісім років після прийняття Конституції -22 березня 1953 р.

Суд включає 15 суддів, що обираються на дев'ять років, і діє як єдина колегія. Судді призначаються парламентом на спільно­му засіданні палат, Президентом республіки і Вищою магістрату­рою, загальною та адміністративною.

Судді обираються з числа членів вищих загальних і адмініст­ративних судових органів, штатних професорів права універси­тетів і адвокатів за умови, якщо вони мають стаж роботи не мен­ший за 20 років. Вони не можуть призначатися повторно. Голова Суду обирається з числа його членів на трирічний термін. За тра­дицією головою стає один із членів, чий термін повноважень минає за наступні три роки; у такий спосіб голова може тільки один раз обіймати ту посаду.

Первісний термін повноважень суддів був 12 років, а з 1967 р. він скорочений до дев'яти. Мандат судді несумісний із зайняттям іще будь-якої посади. Судді мають імунітет, на зразок парламен­тського. Щодо суддів не існує вікових обмежень. Суд - автономний орган в адміністративному й фінансовому відношенні, має своє відособлене приміщення. Рішення схвалює кворум з 11 суддів і присутності принаймні одного судді від кожних трьох призначу­ваних категорій. Рішення приймаються більшістю голосів, у разі їхньої рівності голос голови дає перевагу.


376


Розділ 23


ОсновиконституційногоправаІталії


377



Найважливіше повноваження Суду - контроль за конституцій-ністю законів і актів, що мають силу закону. Такий контроль може бути попереднім і наступним.

Крім того, Конституційний суд розглядає суперечки про ком­петенцію (ст. 134), що можуть виникнути між парламентом і уря­дом, главою держави і парламентом, органами судової влади та урядом, а також між державою й областями, або між областями. Суд має повноваження розглядати обвинувачення щодо Прези­дента Республіки. Якщо суд оголошує закон чи акт, що має силу закону, неконституційним, то він втрачає чинність із дня опри­люднення рішення. Повноваження Суду як органу, що розглядає обвинувачення щодо Президента Республіки, цілком реальні. У цьому разі склад Суду поповнюється 16 особами, що обираються зі списку, який складений парламентом і включає громадян, які мають необхідну кваліфікацію, щоб бути обраними до Сенату. Ці особи не можуть бути парламентаріями.

При проведенні голосування Суд має повноваження народно­го вето. Він вивчає вимогу про скасування закону чи акта, що має силу закону, з погляду їхньої конституційності. Суд розглядає питання, які з вимог допустимі, а які суперечать колу законів, щодо яких народне вето не може провадитися.

§ 6. Обласнаавтономіяімісцевесамоврядування

В адміністративно-територіальному відношенні Італія поді­ляється на області (їх 20), провінції й комуни. Автономна область -це вищий ешелон територіального розподілу, до компетенції яко­го входять сфери, що до видання Конституції 1947 р. належали до ведення центральних органів влади.

Усі області розділені на дві категорії - звичайні (15) та спеці­альні (5). Якщо статус перших визначений загальними для всіх конституційними нормами, то статус других неоднаковий. Він регулюється спеціальними конституційними законами.

Повноваження областей включають організацію своїх органів, свої відомства, установлення меж комун, регулювання питань сус­пільної добродійності, санітарної й лікарняної допомоги. У їхньо­му веденні знаходяться містобудування, туризм і готельна спра­ва, полювання і риболовля, сільське господарство і ліси, ремесла, міська та сільська поліція, а також інші питання, що можуть бути включені спеціальними конституційними законами.