Конституційне право зарубіжних країн, Ріяка (стр. 122 из 132)

Зі згоди і схвалення Кабінету Імператор від імені народу здійснює наступні дії, які належать до справ державних (ст. 7):

- промульгацію поправок та змін до Конституції, законів, уря
дових указів та договорів;

- скликання Парламенту, розпуск Палати представників і
об'являє про загальні вибори до Парламенту;

- підтвердження відповідно до законів призначення та
звільнення державних міністрів й інших посадових осіб, а також
повноважень і вірчих грамот послів та посланників;

- підтвердження загальних і приватних амністій, пом'якшен
ня та відстрочка покарання, відновлення в правах;

- дарування нагород;

- підтвердження відповідно до закону ратифікаційних грамот
й інших дипломатичних документів, прийом іноземних послів та
посланників;

- здійснення церемоніалу.

Відповідно до Закону про Імператорське прізвище 1947 р. династичний порядок наслідування престолу оберігає Рада імператорського двору, яка складається із двох членів імператорської сім'ї, Прем'єр-міністра, головуючих та їх заступників у палатах Парламенту, головного судді і одного члена Верховного суду.

Повсякденні справи замість скасованого міністерства імператорського двору тепер вирішує управління імператорського двору, яке діє при канцелярії Прем'єр-міністра. Начальник управління призначається Прем'єр-міністром, а його кандидатура узгоджується з Імператором, який і керує роботою персоналу, чисельність котрого на початку 80-х років складала 1 тис. чоловік.

502

РозділЗО

ОсновиконституційногоправоЯпонії

503

У випадках коли встановлювалося регентство Регент діяв від Імені Імператора. Крім того, Імператор відповідно до закону може доручити іншим особам здійснювати свої повноваження.

Однак на практиці у Імператора ще менше повноважень, ніж у Монарха Великобританії, тому що йому заборонено здійснювати навіть такі традиційні для глави уряду права, як право на вето, вплив на формування уряду, верховне головнокомандування збройними силами держави. Імператор - це символ єдності народу, а в повсякденному житті виконує церемоніальні функції зовнішньополітичного характеру.

Цілу низку зовнішньополітичних заходів Імператор виконує не самотужки, йому в цьому допомагають члени імператорської сім'ї. Разом із тим, відповідно до ст. 73 Конституції керівництво зовнішньою політикою належить до компетенції Кабінету міністрів, який представляє Японію у відносинах із іноземними державами.

Імператорська сім'я в Японії користується дуже великим авторитетом у суспільстві, і приблизно 80% дорослого населення країни підтримують монархічну форму правління в країні.

Парламент. У 1874 р. перша політична партія Японії представила уряду декларацію про створення представницького законодавчого органу. Перші загальні вибори пройшли 1 липня 1890 p., а перша сесія Парламенту була скликана 29 листопада 1890 р.

Відповідно до положень ст. 41 Конституції Японії «Парламент є вищим органом державної влади і єдиним законодавчим органом держави». Компетенція Парламенту в Конституції спеціально не визначена, якщо не вважати окремих її положень, які передбачають регулювання тих чи інших питань законом. Однак слід зауважити, що японський Парламент користується невизначеною компетенцією. У всякому разі він здійснює законодавчу владу, затверджує бюджет, контролює діяльність уряду, здійснює суд у порядку імпічменту щодо тих суддів, проти котрих відкрита справа про зміщення з посади.

Порядок роботи Парламенту регулюється Конституцією Японії, Законом про Парламент 1947 p., Регламентом Палати представників 1947 p., а також Регламентом Палати радників 1949 р.

Японський Парламент складається з двох палат - Палати радників та Палати представників. Палата радників складається з 252

членів, яких обирають терміном на 6 років, з переобранням половини складу кожні три роки. Палата представників обирається на 4 роки в кількості 500 депутатів. Палата представників може бути достроково розпущена актом Імператора на вимогу уряду, а верхня палата розпуску не підлягає.

Парламент формується шляхом загальних і прямих виборів. Конституція встановлює загальне виборче право для повнолітніх, таємне голосування, недопущення дискримінації у виборчих правах за ознаками раси, статі, релігії, соціального стану, освіти, майнового стану та доходів (ст. 44).

Питання, які стосуються виборів, регламентуються Законом про обрання на публічні посади 1950 р. із подальшими змінами (останні - в 1994 р. - встановлення нової системи виборів до нижньої палати). Відповідно до цього законом активне виборче право на виборах до обох палат надано громадянам у віці від 20 років, які проживають у виборчому окрузі не менше трьох місяців і внесені до списків виборців, пасивне - від 25 років для Палати представників і ЗО років для Палати радників. Кандидат вносить грошову заставу, яка не повертається в разі неотримання їм певного мінімуму голосів. Основу парламентської виборчої системи складає змішана система, яка поєднує в собі елементи мажоритарної і пропорційної систем.

До 1996 р. вибори до Палати представників проводилися за системою середніх виборчих округів. 21 листопада 1994 р. був прийнятий Закон про малі виборчі округи, який дозволив визначити кордони округів відповідно до пропозицій Комісії Палати представників щодо демаркації кордонів виборчих округів. Останні вибори проходили за новою виборчою системою, згідно із якою 300 депутатів обираються по одномандатним округам, а 200 -по 11 регіональних блоках відповідно до списку політичних партій пропорційно отриманим голосам. За такою виборчою системою кожен виборець має два голоси.

Палата радників також обирається за змішаною системою. 152 радники обираються від 48 багатомандатних округів (2-8 радників від округу). Крім того, створюється загальнонаціональний округ, в котрому виборці голосують за одну з політичних партій. Обрані від цього округу до палати 100 радників відбирають із кандидатів, які раніше були включені кожною партією до свого списку, пропорційно кількості набраних кожною партією голосів. Та-

504

РозділЗО

Основиконституційногоправо. Японії

505

ким чином, виборець один голос віддає за конкретного кандидата, а другий - за політичну партію.

В Японії діють жорсткі правила передвиборної агітації. Вона триває тільки 12 днів (до змін 1994 р. - 2 тижні), передбачено одне радіо- та телезвернення кандидата протягом не більше п'яти з половиною хвилин за рахунок бюджету. Агітація виборців по домівках, а також агітація проти інших кандидатів заборонена.

Депутати та радники мають вільний депутатський мандат, і питання про недійсність його вирішується 2/3 голосів відповідною палатою. Члени палат не несуть відповідальності у зв'язку із своїми промовами, висловлюваннями і голосуванням у палатах, користуються обмеженим депутатським імунітетом.

Закон про Парламент встановлює наступні види парламентських сесій: чергові (ст. 10), надзвичайні та спеціальні (ст. 11). Чергові сесії Парламенту скликаються один раз на рік, у грудні, і тривають 150 днів (ще їх називають бюджетними сесіями). Рішення про скликання надзвичайної сесії Парламенту приймає Кабінет міністрів за вимогами 1/4 загальної кількості членів однієї з палат (ст. 53). Необхідність скликання спеціальної сесії виникає у випадку розпуску Палати представників і триває вона протягом ЗО днів із дня чергових виборів до палати. Оскільки з розпуском Палати представників Палата радників теж закінчує свою роботу, то Кабінет міністрів може скликати надзвичайну сесію Палати радників. Однак, якщо її рішення не будуть прийняті Палатою представників протягом 10 днів із дня їх засідання, то вони втрачають силу.

Засідання палат є відкритими, однак інколи проводяться і закриті засідання у випадках, якщо резолюція про це прийнята 2/3 голосів присутніх членів (ст. 62 Закону про Парламент). Кожна палата веде протоколи своїх засідань. «Ці протоколи повинні друкуватися і розповсюджуватися для ознайомлення за винятком тих протоколів, котрі визнаються секретними» (ст. 57 Конституції).

Кожна палата обирає на весь термін повноважень головуючого, його заступника, тимчасового головуючого, головуючих постійних комісій та генерального секретаря палати (ст. 58 Конституції). Головуючі палат та їх заступники виконують обов'язки з підтримки порядку в палатах та слідкують за виконанням порядку денного. Для того щоб забезпечити безсторонність на засіданні Парламенту, вони, як правило, призупиняють відносини зі свої-

ми партіями. В палатах створюються партійні фракції (щоб створити фракцію, необхідно 2 депутати), котрі відіграють важливу роль у розподілі міністерських портфелів.

У діяльності Парламенту важливу роль відіграють постійні парламентські комісії. Згідно із Законом про Парламент Палата представників має 20 таких комісій (ст. 41, п. 2 Закону про Парламент): у справах Кабінету міністрів, місцевої адміністрації, з питань юстиції, зовнішньої політики, державних фінансів, освіти, з соціальних питань, з трудових питань, з питань сільського, лісового та водного господарства, з торгівлі та промисловості, з питань зв'язку, транспорту, будівництва, суспільної безпеки, науки і техніки, навколишнього середовища, а також бюджетну, ревізійну, дисциплінарну комісії і комісію з організації внутрішньої роботи Парламенту.