Конституційне право зарубіжних країн, Ріяка (стр. 80 из 132)
Французький парламент активно використовує багато відомих світовій парламентській практиці форм контролю за діяльністю уряду. Водночас така поширена форма парламентського контролю, як інтерпеляція, хоча і передбачена ст. 156 Регламенту Національних зборів, проте, у зв'язку з тим, що її процедура збігається з процедурою резолюції недовіри, практично не застосовується.
Для здійснення контролю використовуються питання до міністрів на пленарному засіданні, створюються різні слідчі та контрольні комісії. З контрольними повноваженнями пов'язане право подачі до парламенту петицій, тобто звернень, що направляються парламенту або через голову палати, або через свого парламентаря.
Важливу роль у здійсненні парламентського контролю відіграє заснований 1973 р. парламентський посередник, призначений урядом. Громадяни не можуть звертатися безпосередньо до посередника, а направляють заяви через своїх депутатів і сенаторів.
328
Розділ 21
ОсновиконституційногоправоФранції
329
Для поновлення порушених прав громадян посередник не має ніяких власних повноважень. Згідно з законом про посередника 1973 і 1976 років, останній дає рекомендації, необхідні для вирішення даної справи, і пропозиції про поліпшення діяльності відповідного органу.За результатами парламентського контролю санкції до уряду може застосовувати тільки нижня палата. Вона може змусити уряд піти у відставку в результаті винесення резолюції недовіри або відмови в довірі. У разі відмови в довірі уряд не може розпустити нижню палату, а верхня взагалі не підлягає розпуску. Право розпустити нижню палату має Президент.
Група депутатів (не менше 1/10 чисельності парламенту) може внести резолюцію недовіри, що голосується не раніш як через 48 годин після її внесення. Резолюція приймається абсолютною більшістю голосів від загальної кількості членів нижньої палати.
При відхиленні резолюції недовіри її авторам забороняється її повторне внесення протягом тієї ж звичайної або надзвичайної сесії. Проте, якщо резолюція недовіри внесена у відповідь на постановку питання про довіру, то ця заборона не діє.
Зовнішньополітичні повноваження парламенту зводяться до оголошення війни, стану облоги та ратифікації міжнародних договорів. До судових повноважень парламенту належить створення ним особливих судів для розгляду справ вищих посадових осіб -Високої палати правосуддя і Суду правосуддя республіки - й оголошення амністії. Висока палата правосуддя формується для здійснення правосуддя стосовно Президента республіки за державну зраду, а Суд правосуддя республіки - для розгляду справ членів уряду з приводу злочинів або деліктів, вчинених ними при виконанні своїх функцій. Інституту імпічменту у Франції не існує.
Президент. Президенту Республіки належить центральне місце в системі державних органів П'ятої республіки. Разом із урядом він утворює центральну виконавчу владу. Відповідно до ст. 5 Конституції, він стежить за додержанням Конституції, забезпечує своїм арбітражем нормальне функціонування державних інститутів, спадкоємність держави, вживає заходів щодо забезпечення її територіальної цілісності, забезпечує дотримання міжнародних угод і договорів.
Президент Республіки обирається шляхом загального, прямого, рівного і таємного голосування. Строк повноважень Президента -
п'ять років. Обмежень для переобрання не існує. Кандидат у Президенти повинен задовольняти всім вимогам, що ставляться до осіб, які обираються до Парламенту. Через те, що у Франції немає інституту Віце-президента, у випадку дострокової вакансії посади Президента його обов'язки тимчасово виконує Представник Сенату, а якщо він теж не в змозі виконувати ці обов'язки, їх виконує уряд.
Нові вибори проводяться не раніш як через 20 і не пізніш як через 35 днів після відкриття вакансії. За весь час існування П'ятої республіки двічі мали місце випадки дострокової вакансії посади Президента і проведення дострокових виборів: у 1969 р. у зв'язку з відставкою Президента де Голля і у 1974 р. у зв'язку зі смертю Президента Жоржа Помпіду.
Відповідно до ч. 11 ст. 7 період, коли Президент відсутній або не може здійснювати свої функції, не допускається ні голосування довіри уряду, ні перегляд Конституції.
Повноваження виконуючого обов'язки дещо обмежуються. Зокрема, він не може проводити референдум і розпустити Національні збори.
Президент Республіки має широкі повноваження. Згідно зі ст. 19 Конституції існує дві основні групи повноважень:
—ті, що здійснюються Президентом самостійно, тобто в диск
реційному порядку (особисті повноваження);
—ті, що потребують для свого здійснення контрасигнатури
Прем'єр-міністра (іноді також окремих міністрів, відповідальних
за виконання даного акта Президента).
До першої групи особистих повноважень Президента належать:
1.Право розпуску Національних зборів (з цього питання Пре
зидент повинен проконсультуватися з головами палат Парламен
ту і Прем'єр-міністром, хоча ці консультації його ні до чого не
зобов'язують). Це право Президента обмежене трьома умовами:
не може бути здійснений розпуск протягом року після поперед
нього розпуску; під час дії надзвичайного стану або виконуючим
обов'язки Президента.
2. Право призначати Прем'єр-міністра і за його поданням інших
членів уряду, а також відкликати їх. Призначення уряду Прези
дентом потребує наступного схвалення урядової програми ниж
ньою палатою парламенту, а це означає, що при призначенні
Прем'єр-міністра Президентові доводиться враховувати позицію
партійної більшості Національних зборів.
330
Розділ 21
Основиконституційногоправо. Франції
331
3.
Право на пропозицію уряду під час сесії парламенту або наспільну пропозицію обох палат передавати на референдум будь-
який законопроект з питань організації публічної влади, еконо
мічних або соціальних реформ і публічних служб, що сприяють
їм або дозволяють ратифікацію міжнародного договору, який не
суперечить Конституції, впливає на функціонування державних
інститутів.
4. Право звертатися з посланнями до палат на їх роздільних
засіданнях.
5. Право на свій розсуд головувати в Раді міністрів. Ніяке засі
дання уряду у формі Ради міністрів неможливе за відсутності
Президента, крім випадку, коли він безпосередньо уповноважив
іншу посадову особу здійснювати голосування на конкретному
засіданні й у зв'язку з конкретним порядком денним.
6. Право вводити в країні надзвичайний стан. До введення над
звичайного стану Президент повинен провести такі самі консуль
тації, як і при розпуску Національних зборів.
7. Право звернення до Конституційної ради із запитами і при
значення однієї третини його членів.
8. Президент - глава Збройних сил, він головує у вищих радах
і комітетах Національної оборони. У разі потреби Прем'єр-міністр
може заміщати Президента як голова на засіданнях рад і комі
тетів Національної оборони.
9. Право помилування.
До повноважень Президента, що потребують контрасигнату-ри прем'єр-міністра або окремих членів уряду, належать: скликання парламенту на надзвичайну сесію; підписання декретів і ордонансів, прийнятих Радою міністрів; призначення вищих цивільних і посадових осіб та їх усунення; ратифікація окремих міжнародних договорів; призначення дипломатичних представників; участь у розгляді законопроектом уряду.
Президенту належить право законодавчої ініціативи з питань, що стосуються конституційних переглядів, передачі законопроектів на референдум; а також право відкладального вето на закони, прийняті парламентом, або право звернення і до Конституційної ради на предмет відповідності закону Конституції.
Президент має широку регламентарну владу. У зв'язку з тим, що парламент вправі регулювати своїми законами тільки ті сус-
пільні відносини, які визначені Конституцією, решта регулюється актами виконавчої влади. Цим обумовлено те, що акти, які підписуються Президентом, не розглядаються як звичайні підза-конні акти, прийняті на основі й для виконання закону. Тому ор-донанси і декрети, що підписуються Президентом, є самостійними нормативно-правовими актами, які виконують у регулюванні окремих суспільних відносин таку саму роль, що і закон.
Визнання Конституційною радою законодавчого акта як такого, що не відповідає вимогам ст. 34 Конституції, надає право регламентарній владі змінювати і замінювати цей закон власними нормативними актами.
У Конституції визначені важливі повноваження Президента щодо зовнішніх відносин, оборони і безпеки. Він представляє країну в міжнародних відносинах; акредитує надзвичайних послів і посланників в іноземних державах, а надзвичайні посли та посланники цих держав акредитуються при ньому; веде переговори про укладення міжнародних договорів і ратифікує їх, крім тих, для ратифікації яких потрібний закон, а для територіальних питань -ще й згода заінтересованого населення.