Смекни!
smekni.com

Конституційне право зарубіжних країн, Ріяка (стр. 121 из 132)

Відповідно до ст. 11 Конституції «народ безборонно корис­тується всіма основними правами людини», котрі, будучи гаран­товані Конституцією, «надаються сучасному і майбутнім поколін­ням як непорушні вічні права». Із цього формулювання можна зробити висновок про те, що Конституція виходить із концепції «наданих прав».

У певній кількості статей говориться, що вказані в них права не належать, а гарантуються, причому невизначеному колу суб'єктів. І останнє, суб'єктом цілого ряду прав Конституція вва­жає не окремих індивідів, а народ. Наприклад, саме за народом визнається «невід'ємне право обирати публічних посадових осіб і звільняти їх від посади». Всі публічні посадові особи є слугами всього суспільства, а не певної її частини (ст.15, частини 1 та 2).

Основні права і свободи громадян розглядаються як абсолютні і притаманні людині від народження, які не можуть бути пору­шені навіть шляхом видання Парламентом відповідних законів. Конституція встановила, що «всі люди повинні поважатися як особистості» (ст. 13), вони «рівні перед законом і не можуть підля­гати дискримінації в політичному, економічному і соціальному відношеннях за мотивами раси, релігії, статі, соціального поло­ження, а також походження» (ст. 14). Великим завоюванням де­мократичних сил Японії стало включення до Конституції поло­жень про свободу думки, совісті, віросповідання, зборів, об'єднань, слова, друку й інших способів прояву особистості (статті 19-23). Особливе місце займає положення про рівність чоловіка та жінки, рівність у шлюбі (ст. 24) та рівність при заміщенні державних по­сад (ст. 44).

Важливе значення в Конституції набуває ст. 10 про умови гро­мадянства, які визначаються законом. Таким законом був Закон про підданство Японії від 4 травня 1950 p., який замінив Закон про підданство 1900 р. Особливість чинного закону полягає в тому, що, вживаючи термін «підданство», він вступає у формальне про-

-->65


498


РозділЗО


ОсновиконституційногопрозоЯпонії


499



тиріччя із вказаною статтею Конституції та конституційним прин­ципом народного суверенітету. Адже навіть у Великобританії та Канаді, які не пройшли через такі радикальні конституційні пе­ретворення і формально не наголошували на принципі народно­го суверенітету, діє закон про громадянство, а не про підданство, як в Японії.

Громадянство набуваеться головним чином за народженням на основі дії принципу крові, якщо навіть дитина народилася поза шлюбом, а мати дитини є піддана Японії.

Право підстави застосовується у двох випадках: коли дитина народилася на території Японії, а батько і мати невідомі, а також коли вони не мали громадянства.

Натуралізація відповідно до японського закону - набуття підданства з дозволу влади - стає чинною тільки після того, як в офіційному віснику з'явиться повідомлення про рішення міністра юстиції на прохання повнолітнього іноземного громадянина. Але до цього громадянин повинен прожити в Японії не менш ніж п'ять років.

Припинення підданства також може мати місце навіть після появи надрукованого повідомлення міністра юстиції. Як ми ба­чимо, і в цьому є особливість Японії, в питаннях набуття та при­пинення громадянства особливу роль відіграють міністр юстиції і апарат міністерства. Ті питання щодо громадянства, які в Японії вирішує міністр юстиції, в інших державах вирішує глава дер­жави.

В японській Конституції знайшли своє відображення всі три основні групи прав, свобод та обов'язків громадян: особисті (цивільні), політичні та економічні, соціальні і культурні.

Особисті права і свободи надають конституційного захисту приватному життю громадян, свободу людині від втручання дер­жави. Право на «життя, свободу і прагнення до щастя» закріплює ст. 13. Також Конституційне право на життя ми знаходимо в ст. 36, яка забороняє застосування катувань та жорстких покарань: «Ніхто не може бути позбавлений життя або свободи або підда­ний покаранню інакше як відповідно до процедури, встановленої законом». Право на життя включає в себе також право на безпеку і право на сприятливе навколишнє середовище, що належить до так званого «нового права».


Право на свободу думки та совісті (ст. 19) відображене в осо­бистих правах у духовній сфері і передбачає свободу від ідеолог­ічного нагляду. Японія є світською державою, і тому Конститу­ція визнає свободу релігії, і крім того, «держава і її органи повинні утримуватися від проведення релігійного навчання та будь-якої релігійної діяльності» (ст. 20).

Конституція закріплює «право кожного на недоторканність житла, документів і майна..,таємницю особистого життя і кому­нікацій» (ст. 35). Стаття 22 надає кожному право вільного пере­сування, поселення, а також вибору професії. «Свобода виїзду для всіх за кордон і свобода відмови від свого громадянства не повин­на порушуватися» - так записано в цій статті.

Конституція Японії в достатньо широкому обсязі встановлює кримінально-правові й процесуальні гарантії особистих прав і сво­бод. За американським зразком Конституція проголошує прин­цип «привілеїв проти самозвинувачення»: «Ніхто не може бути примушений давати свідчення проти себе. Визнання, зроблене під примусом, під катуванням або під загрозою.., не може розгляда­тися як доказ» (ст. 38). Ніхто не може бути заарештованим без достатньої підстави (ст. 34). Арешт може проводитися тільки «за наявності наказу компетентного працівника органів юстиції», на­казу, в котрому вказано причини злочину за який особу заареш­товують (ст. 33). Стаття 39 забороняє «притягнення до криміналь­ної відповідальності двічі за один і той самий злочин». Право на неупереджений суд, розгляд і захист у судовому процесі сформу­льовано в ст. 37 Конституції.

Політичні права пов'язані з участю в політичному житті дер­жави і управлінні державними справами. Японська Конституція надає громадянам виборче право (статті 15, 44, та 93) і право по­дання «мирної петиції» (ст. 16), причому Основний закон визна­чає коло питань, з котрих може бути подана петиція. До них нале­жать: відшкодування шкоди, зміщення публічних посадових осіб, введення, відміна або внесення змін до законів, указів або розпо­ряджень. До політичних свобод належать також свобода зборів і об'єднань, свобода слова, друку і всіх інших форм висловлення

:ок (ст. 21).

З'ясування соціально-економічних прав і свобод тісно пов'яза­но із концепцією соціальної держави, ядром якої є принцип відпо­відальності держави за забезпечення розвитку суспільного добро-


500


Розділ 30


Основиконституційногоправо. Японії


501



буту, соціального забезпечення та народного здоров'я. Ці ідеї знай­шли відображення в ст. 25 японської Конституції. Важливими еле­ментами правового статусу індивіда є приватна власність, яка вклю­чає право володіти, користуватися, наслідувати та мати прибуток. Право приватної власності визнається в Японії як соціально обу­мовлене, тобто, воно не повинно вступати в суперечність із сус­пільним добробутом (ст. 29). Конституція також передбачає право громадян на працю (ст. 27), заборону примусової праці (ст. 18), право на підтримання мінімального рівня здоров'я і культурного життя (ст. 25), право на освіту, в тому числі і на обов'язкову безоп­латну освіту (ст. 26), свободу наукової діяльності (ст. 23).

Конституційні обов'язки громадян знаходяться в тісному кон­такті із конституційними правами і свободами. Інколи обов'язки сформульовані не прямо, наприклад, обов'язок працювати (ч. 1 ст. 27), а побічно, наприклад, обов'язок сплачувати податки сфор­мульований в Конституції таким чином: «Населення підлягає опо­даткуванню у відповідності із законом» (ст. ЗО), забезпечення обо­в'язковою освітою дітей, які знаходяться на піклуванні (ст. 26).

Конституція Японії також містить і гарантії додержання ос­новних прав і свобод. Основою юридичної гарантії є контроль за конституційністю нормативних актів і відповідальність за пору­шення конституційних прав і свобод, що здійснює судова влада.

§ 3. Вищіорганидержавноївлади

Імператор. Імператорська династія Японії вважається однією з найстаріших спадкових династій в світі. Як стверджують істо­ричні джерела, перший імператор вступив на японський трон в 660 р. до н. є., а сучасний імператор - 125-й. Царювання кожного імператора представляє собою еру, котра починається з дати всту­пу на трон нового імператора (з 1989 р. починається ера Хейсей -ера правління Імператора Акіхіто).

Після Другої світової війни статус Імператора змінився. Відсутність у післявоєнній Конституції положень про форму правління створює основу для існування різних поглядів із цього питання. Найбільш поширене сьогодні міркування, що сучасна Японія - парламентська салічна монархія.

Статус Імператора в Японії має свої особливості. Для того щоб найкраще уявити собі його реальну владу, необхідно звернутися


не тільки до юридичних повноважень - статей Конституції, а й до фактичної діяльності Імператора. За Конституцією (ст. 1) Імпера­тор є символом держави і єдності народу, його статус визначається волею всього народу, котрому належить суверенна влада.

Відповідно до статей 3 та 4 Конституції Імператор не наділе­ний повноваженнями, пов'язаними із державною владою. Всі його дії щодо державних справ можуть бути започатковані тільки зі згоди і схвалення Кабінету міністрів, котрий несе за них відпові­дальність. За поданням Парламенту Імператор призначає Прем'єр-міністра, а за рекомендацією останнього - інших членів Кабінету; за поданням Кабінету призначається головний суддя Верховного суду (ст. 6).