Смекни!
smekni.com

Конституційне право зарубіжних країн, Ріяка (стр. 84 из 132)

Важливими індивідуальними правами британців у сфері полі­тики є свобода зборів та асоціацій, право участі у діяльності полі­тичних партій, профспілок та інших громадських об'єднань, пра­ва обирати та бути обраним тощо. Ці права, як і низка інших, здійснюються громадянами з обмеженнями, які встановлюються у законодавстві. Наприклад, в Акті про суспільний порядок 1994 р. закріплюється, що проведення зборів повинно бути узгоджено з


344


Розділ 22


ОсновиконституційногоправоВеликобританії


345



власником земельної ділянки, на території якої вони проводять­ся.

Що стосується індивідуальних прав і свобод у сфері соціаль­ної політики, економіки та культури, то вони отримали значний розвиток тільки після Другої світової війни. Наприклад, були за­проваджені такі соціальні інститути, як: страхування від безробі­ття, право на страйк, на пенсійне забезпечення, на сприятливе для населення довкілля, право на рівну оплату за рівну працю тощо.

Необхідно підкреслити, що у Великобританії на сучасному етапі процес розвитку інституту прав людини проходить під впли­вом: по-перше, існуючих національних своєрідностей різних сфер життя британського суспільства; по-друге, розвитку міжнародного права в галузі прав людини, імплементація якого у національне право має свої особливості. Незважаючи на вікові демократичні традиції та ратифікацію у 1951 р. Європейської конвенції про за­хист прав людини та основних свобод 1950 p., протягом тривало­го часу Великобританія не визнавала права на подачу індивіду­альної скарги та обов'язкову юрисдикцію Європейського Суду з прав людини. Права, що гарантуються у Конвенції, не захищали­ся у британських судових інстанціях. Згідно з правом країни та­кий парадокс існував аж до 2 жовтня 2000 p., коли був запрова­джений у дію Акт про права людини 1998 р. На думку англійсь­ких учених цей Акт уперше формально закріпив права людини у чітких і визначених термінах. До прийняття Акта про права лю­дини основним у британському інституті прав людини було не закріплення прав і свобод у законодавстві, а ефективні судові та несудові засоби їх захисту (наприклад, Парламентський уповно­важений, уповноважений з місцевих справ, уповноважений щодо прав затриманих тощо). Водночас за аналізом відділу щодо дос­лідження застосування Акта про права людини Лондонського уні­верситету загальна кількість справ, пов'язаних з цим Актом, скла­дала 153317 в жовтні 1999 р. та 166524 в березні 2001 р. Ця кількість свідчить про гостру необхідність реформування бри­танської системи забезпечення прав і свобод людини та громадя­нина.

Громадянство. Конституційно-правове регулювання інститу­ту британського громадянства також має свої особливості. До се­редини XXст. в основу регламентації питань громадянства була


покладена доктрина загального права про вірнопідданство. У другій половині XXст. були прийняті низка законів про грома­дянство. На сучасному етапі питання, що пов'язані з придбанням, зміною, втратою громадянства, встановлюються в Акті про гро­мадянство 1948 р. та 1981 р. Згідно з законодавством про грома­дянство до громадян Великобританії відносять таких осіб: а) гро­мадян Об'єднаного Королівства Великобританії та Північної Ірландії; б) громадян британських залежних територій.

Законодавство про громадянство закріплює такі способи на­буття громадянства: а) філіація, яка здійснюється на основі прин­ципу крові та ґрунту; б) натуралізація; в) реєстрація.

§ 3. Політичніпартіїтапартійнасистема

Британські політичні партії займають дуже суттєве місце в суспільно-політичному житті країни. Практика свідчить, що зви­чайні британці на парламентських виборах, як правило, підтри­мують партійних кандидатів. Так, на виборах у червні 2001 р. з 659 мандатів Палати громад лише 1 «позапартійний» кандидат став членом цієї Палати. Водночас у зв'язку з тим, що у Велико­британії історично склалася двопартійна система, тільки дві го­ловні політичні партії мають можливість приймати активну участь у формуванні органів влади. Британська двопартійна система сформувалася наприкінці XVIIст., коли були утворені партії торі (лояльних до короля-католика консервативних сил) та партія вігів (лібералів, які виступали проти короля). Потім на базі партії торі була сформована Консервативна партія, а на основі партії вігів — Ліберальна партія. Подальший розвиток капіталістичної систе­ми Великобританії викликав до появу нової Лейбористської партії (робочої партії), яка поступово змінила на політичній арені Лібе­ральну партію.

Сьогодні провідну роль у політичній системі Великобританії грають Лейбористська та Консервативна партії. Таке домінуван­ня двох партій у політичному житті Великобританії протягом три­валого часу пов'язане, з одного боку, політичними традиціями та консерватизмом британців, а з іншого боку, бажанням зберегти стабільність у суспільстві та державі. Ліберально-демократична партія, Соціал-демократична партія, партія Вільний Уельс,


346


Розділ 22


ОсноеиконституційногоправоВеликобританії


347



Шотландська національна партія та інші політичні партії Британії знаходяться на другорядних позиціях. Результати останніх пар­ламентських виборів 2001 р. яскраво відображають сучасний роз­клад політичних сил у суспільстві: лейбористи отримали 412 місць у Палаті громад, 166 місць - консерватори, 52 місця - представ­ники Ліберально-демократичній партії.

Проаналізуємо статус двох основних політичних партій Вели­кобританії - Лейбористської та Консервативної. На сучасному етапі Лейбористська партія є першою за значенням у країні. У 1997 та 2001 pp. лейбористи сформували парламентську більшість, під керівництвом лейбориста Ентоні Блера був утворений уряд. Лейбористська партія створена у 1900 р. за ініціативою проф­спілок та низки соціалістичних організацій з метою підтримки об­рання представників робочих до парламенту. Лейбористська партія нараховує близько 7 млн членів. Соціальну основу партії складають працівники з середнім рівнем доходів різних секторів економіки.

Порівняно з Консервативною структура Лейбористської партії більш децентралізована. І навпаки роль партійної конференції у лейбористів вище, ніж у торі. У Лейбористській партії існує інди­відуальне та колективне членство, партія має свій статут. Водно­час постійної партійної програми партія не має. Програмні поло­ження формулюються у період передвиборних кампаній та базу­ються на цілях діяльності лейбористів. Британські лейбористи виступають за збереження державного регулювання економіки, розширення програми соціальних послуг, залучення профспілок до управління підприємствами, конституційних реформ, які спря­мовані на децентралізацію влади, тощо.

Консервативна партія офіційно сформувалася у 1867 р. та пред­ставляла інтереси поміщиків і вищого духовенства. Консерватив­на партія нараховує у своєму складі близько 2 млн постійних при­бічників. Соціальну основу партії складають крупні фінансові, земельні та промислові власники, частина державних службовців, інтелігенція. Ця партія організаційно не оформлена: членські квітки не виписуються та членські внески не сплачуються. Партія не має постійної програми та статуту. Як правило, партійна про­грама знаходить вираження у передвиборних маніфестах, які скла­даються з програмних положень консерваторів на наступних вибо-


pax. Наприклад, торі тетчерівського періоду виступали за розви­ток особистої ініціативи та приватного підприємства, обмеження державного регулювання, забезпечення правопорядку та закон­ності. Консервативний уряд під керівництвом М. Тетчер здійснив часткову децентралізацію, в два рази зменшив максимальний рівень податків (з 83 % до 40 %), провів розпродаж частини му­ніципальних приміщень.

У Великобританії конституційно-правове регулювання діяль­ності політичних партій має свої особливості. Політичні партії діють на основі конституційної угоди. Водночас фінансовий бік функціонування політичних партій регламентується низкою пар­ламентських законів, зокрема Актом про внески компаній на пол­ітичні цілі 1967 p., Актом про профспілки 1984 р. Законодавством дозволяється фінансування виборчої кампанії політичної партії із-за кордону в сумі, що не перевищує 200 фунтів стерлінгів для однієї особи. У свою чергу, держава здійснює державні виплати опозиційним партіям у Парламенті, що символізує їх фінансову незалежність, а також виплачує по 3 фунти стерлінгів за кожні 200 голосів, які отримала партія на останніх виборах.

§ 4. Вищіорганидержавноївлади

Глава держави. Конституція Великобританії встановлює мо­нархічну форму правління. Хоча Монарх входить до складу парла­менту, в англійській правовій доктрині прийнято ставити главу дер­жави на перше місце в системі вищих органів державної влади. Монарх визнається джерелом суверенної влади, символом єдності нації та главою англіканської та пресвітеріанської церкви. У зв'яз­ку з тим, що Монарх — фігура політично нейтральна, він виступає як гарант стабільності у державі та суспільстві. Згідно з Актом про престолонаслідування 1701 р. у Великобританії діє кастильська система престолонаслідування, яка передбачає, що королівський трон передається за спадщиною старшому з синів колишнього Монарха, а якщо синів немає, то старшій доньці. З 1952 р. трон займає Єлизавета II- 42-й Монарх Великобританії та шоста в бри­танській історії Королева. Єлизавета IIналежить до династії Вінздорів.