звичаями в таких випадках мечі застромлювано в землю. В листі до царя
болгарського Бориса папа Микола 1 писав: «ви запевняєте, що у вас був звичай...
покладати мечі і ними клястися». У договорі Олега згадується «под рукою его
світльіх й великих князь й его великих бояр». Деякі дослідники вважають, що це –
підкорені Олегом старі князі, інші – що це призначені ним правителі. Як би то не
було, це свідчить про вже зорганізований адміні-страційний апарат, представники
якого брали участь в політичних справах. У договорі 911 року є значне число
болгаризмів, мова в ньому архаїчна, і це дає підстави вважати переклад
одночасним з написанням договору. Це стверджує також, що на самому початку Х
ст. українці вже мали літературну мову, мали й письмена (згадується «Іванове
письмо»). Договір 907-911 рр. –найцінніше джерело нашої історії. Україна-Русь
виступає в ньому як держава, що не поступається своєю культурою перед
Візантією, що має політичну організацію, усгій-неяе право (згадується «закон. . .
язика нашего», «закон руский»). Значення його ширше, ніж свідчення про культуру
тільки України: це – перший документ, в якому східні слов'яни виходять на
історичний кін, як рівноправні з греками. Характеристичні слова А. Шлецера, який
вважав Олегів договір за підроблений; він писав: якби договір цей був
автентичним, його слід було б вважати за найбільш славетну пам'ятку всього
Середньовіччя. Питання про його автентичність тепер можна зважати. за
остаточно доведене.
ІГОР (913–945) (За М. Грушевським 947 або 948) Неясність Ігоревого
життєпису викликала думку про існування двох, а може й трьох князів з таким
іменем, яких літопис помилково об'єднав в одне В усякому разі, родинний зв'язок
його з Рю-риком та Олегом дуже сумнівний. У «Повісті временних літ» між
Олегом і Ігорем прогалина від 916 до 940 року. М. Грушевський припускав, що ці
роки були зайняті князюванням Діра. Ігор продовжував Олегову справу,
приборкуючи племена тивер-ців та уличів, які за Олега були його союзниками;
приєднав до Київської держави велику територію між Дністром і Дунаєм, на де-
ревлян наклав данину більшу, ніж платили вони за Олега. Обидві ці перемоги
зв'язані з іменем воєводи Свенельда, одного з найвидатніших Ігоревих бояр. Ігор
двічі ходив на Схід: у 913 році, по згоді з хозарами, вийшов на берег Каспійського
моря і дістався до Баку, руйнуючи все на своєму шляху. Згідно з умовою половину
здобичі Ігор передав хозарам, але, коли з військом повертався через Північний
Кавказ, на нього напала місцева людність і багатьох дружинників перебила. В 943
році Ігор ходив до Бердаа і взяв велику здобич. Але скористати з тих походів йому
не вдалося Намагаючись твердо стати над Чорним морем, Ігор натрапив там ва
спротив візантійських колоній, насамперед – рибалок з Корсу-иа, з якими виник
конфлікт з приводу рибної ловлі в гирлах Дніпре. У боротьбі з Ігорем Візантія
вперше використала орду печенігів, які, прорвавшись через Хозарський каганат,
отаборилися в причорноморських степах і почали нападати на українські землі. Це
викликало невдалий похід Ігоря на Царгород в 941 році. Греки вжили проти
Ігоревої фльоти «грецький вогонь» – вибухові знаряддя, який спалили багато
човнів. Незабаром Ігор знову пішов походом ва Царгород, але греки запропонували
«викуп», і тоді укладено новий договір. Він був менш корисним для Руси: Ігор
примушений був виректися володінь над Чорним морем, в гирлах Дніпра, платити
мито за крам і зобов'язався захищати Візантію. Але договір цей дуже важливий для
історії України, бо в ньому перелічено 20 послів-сиґнаторів: від родини князя Ігоря,
сина його Святослава, дружини Ольги, племінників, а далі – князів, купців. Серед
цих імен зустрічаються скандинавські, естонські, слов'янські: Влади-слав,
Предслав, Уліб, Гуд, Синко. Ще важливішим у договорі е те, що разом з поганами
підписали його християни. До Києва приїхали посли грецькі і погани ходили на
гори, де стояв Перун «й покла-доша оружье своє, й щитм, й золого;... а
хрестеянскую Русь водиша ротЬ в церкви св. Ильи, яже єсть над Ручаєм конец
Пасьпгьч ; се бо сборная церкви». Загинув Ігор безславно. Літопис оповідає, що,
зібравши данину з деревлян, він піддався порадам дружини і повернувся по додат-
кову данину. Обурені цією вимогою, деревляни вбили його. Літописне оповідання
зберегло цікавий факт: Ігорева дружина скаржилася на своє убозтво, порівнюючи з
дружиною воєводи Свенельда, який, очевидно, правив землею деревлян.
ОЛЬГА (945–964) Після смерти Ігоря залишився малий син Святослав, і
правління державою перейшло до вдови його Ольги. Походження Ольги неясне. У
«Повісті временних літ» під 903 роком зазначено, що привели Ігореві дружину із
Пскова іменем Ольгу. Про неї склалося кілька легенд. За одною з них вона, бувцій
дочкою перевізника, перевозила через ріку Ігоря, який захопився її вродою та
розумом і одружився з нею. За іншою леґендою була вона дочкою боярина. Інші
вважали її за дочку Псковського князя. Архимандрит Леонід висунув гіпотезу про
болгарське походження Ольги. Останнім часом виникла нова гіпотеза: Ольга – була
дочкою Олега, який оженив з нею Ігоря, її королівське, норманське походження –
дочки князя Олега – пояснює, чому їй беззаперечно корилася варязька дружина.
Імена – 0лег і 0льга – означають «мудрий», «віщий», «святий». Легкість, з якою
Ольга нав'язала згодом стосунки з цісарем Оттоном Великим, – пише П.
Ковалевський, – свідчить про те, що вони були рівні королівським походженням.
М. Таубе теж вважає Ольгу за дочку Олега. Проте, вся й діяльність промовляє за
слов'янське походження. Ольга стала повноправною княгинею, правителькою
величезної, ще не впорядкованої держави, де ще вибухали повстання проти
центральної влади, що їх «примучували» Олег і Ігор. Було б цілком природним;
якби зі смертю Ігоря почалися з ще більшою силою повстання в різних частинах
тієї молодої держави, де національні прагнення окремих племен диктували
бажання покласти кінець пануванню князів варязького походження. Не можна за-
бувати існування тих «світлих князів», яких згадували договори 911 та 944 років.
Однак, нічого подібного не сталося. Ні літописи, ні чужоземні джерела жадним
словом не згадують про будь-які заворушення. Очевидно, ніхто з тих «ясних
князів» не зробив спроби захопити центральну владу або звільнитися від влади
Ольги. Протягом 20 років правила Ольга державою мирно й тихо. Цей вийнятковий
факт заслуговує на особливу увагу. Не можна випускати з ока, що це було Х ст.,
розквіт Середньовіччя, доби, коли в усій Европі панувала фізична сила, і кожен
володар був насамперед воєначальником, вождем армії. І от–на Київському пре-
столі з'являється жінка, за середньовічними поняттями – стара, бо за літописними
вказівками їй було понад 50 років, хоч, звичайно, хронологія літопису в цьому
відношенні не заслуговує на повне довір'я. Це свідчить про незвичайність її, і
доводиться прийняти характеристику Ольги, яку дає літопис, – як «наймудрішої
серед усіх людей». З другого боку, треба уявляти, на якому високому рівні
культури і моралі стояла держава, що беззастережно корилася жінки, що в добу
панування фізичної сили шанувала розум і душевну красу. Нікому з володарів не
присвятив наш літопис стільки уваги, як Ользі, що протягом двох десятиріч
виступає в авреолі мудрости й жіночого чару. Літопис починає з докладного опису
«помсти», яку вчинила Ольга на деревлянах за смерть свого чоловіка. Деревляни
вислали послів просити її одружитися з своїм князем Малом, убивником Ігоря.
Ольга послів-сватів наказала засипати живцем у ямі, а тих, ща прийшли після того
– спалити в лазні. Після того сама вирушила з дружиною в деревлянську землю, де
влаштувала тризну-учту, під час якої її люди напоїли і перебили до 5.000 деревлян.
Після того з великим військом облягла Іскоростень і наклала на його мешканців
данину: по два птахи з кожного двору. До хвостів тах птахів вона наказала своїм
людям прив'язати запалений трут і випустити їх. Птахи полетіли до своїх гнізд і
запалили ввесь Іскоростень. Не можна забувати того, що ще в «Руській Правді»,
через 60 років після охрищення, існувало право і обов'язок кривавої помсти. Ольга
виступає як зразкова дружина, яка виконує свій обов'язок йеред забитим чоловіком,
а, з другого боку, змальовується як розумна, хитра жінка. Характеристичне, що
літописець, чернець, без найменшого за-суду описує тортури, що їх вигадувала
Ольга для деревлян, бо для нього, людини ХІ-ХІІ стол., було цілком ясно, що
інакше вона не могла зробити. Ні Ігор, ні Олег не мали часу за війнами на
внутрішні справи. Ольга сама об'їхала всю державу: була на Десні, на Лузі, на
Мсті, у Новгороді, у Пскові. В санях або звичайному возі їхала сотні, тисячі
кілометрів. Очевидно, сучасники й наступні покоління розуміли героїчність цих
подорожей, бо літописець згадує, що у Пскові зберігали, як реліквію, сани, якими
вона подорожувала, їздила княгиня також серед племен, недавно підкорених, від
яких можна було кожночасно сподіватися повстань. Ольга закладала нові міста,
села, погости і призйачала в них правителів. Першою з князів вона спробувала
ввести порядок щодо данини: встановила норми податків – «устави», «уроки»,
«броки», «дані» – терміни, яких уживає літописець. В Х ст. всі вони мали своє
окреме значення. Трагічна смерть Ігоря примусила уважно поставитися до справи
оподаткування людности, -спробою чого були Ольжині «устави» та «уроки».
Данину з деревлян, але можна припустити й з інших племен, поділено на три
частини: дві йшли на Київ, а третина на Вишгород, місто Ольги. В цьому видно