Польщі. Після кількох спроб повернути Галичину Угорщині дипломатичним
шляхом, залишилася вона під владою Польщі. Лише при першому розподілі
Польщі виринули права Угорщини на Галичину, 1 на підставі Їх Галичину
прилучено до Австрії.
Складніші були відносини Польщі з Литвою. Кревська угода зліквідувала Велике
Литовсько-Руське Князівство і зробила його частиною Польщі. М. Грушевський
питає: чи розумів Яґайло та його брати глибину того акту, що його підписали?
Ядвіґа зрозуміла Кревську угоду: вона вимагала від Лиїви грошей, роздавала землі,
а Ягайло призначив намісників-поляків до Вільни. Таке становище не могло
тривати довго, воно повинно було викликати протест. Речником протесту Великого
Литовсько-Руського Князівства проти свавільного, антидержавного акту Ягайла
виступив Вітовт, син Кейстута, задушеного з наказу Ягайла у в'язниці 1382 року.
ВІТОВТ (1382—1430). Політична діяльність Вітовта розпочалася після втечі з
в'язниці у 1382 році. Він був талановитий політик, і вся діяльність його була
спрямована, на скасування Кревської угоди.
Після втечі з в'язниці Вітовт підбурив Тевтонський Орден на похід проти Ягайла,
але, на прохання Ягайла, замирився з ним. Ягайло обіцяв йому повернути землі
Кейстута, але не виконав своєї обіцянки. До особистої образи приєдналося
обурення, викликане призначенням поляка-намісника. Вітовт знову звернувся до
тевтонів — і знов Яґайло замирився з ним у 1392 році.
Вітовт став господарем Великого Князівства спочатку, як заступник Ягайла, а далі
за ним визнав польський уряд титул Великого князя. Авторитет Вітовта зростав.
Коли Ядвіга звернулася з вимогою данини з Великого князівства, яку нібито
Ягайло подарував їй на віно, Вітовт оголосив її листа старійіішнам, і всі вони
рішуче відмовили: «Ніколи нікому Велике князівство не платило данини!» Він
знову нав'язав стосунки з німцями, і на таємній нараді на остр. Са-.ліні року 1398
князі й бояри литовські та руські проголосили його королем Литовським і Руським.
Кревська угода була скасована. - Дальшим кроком було проголошення
незалежности Великого князівства. Вітовт підготовив прихильність литовців і
Москви, одруживши свою дочку Софію з великим князем Василісм 1. На черзі
стояло коронування Вітовта. Великою помилкою його було втручання в татарські
справи: під час боротьби ханів Золотої Орди він вирішив підтримати Тохтамиша
проти Едигея. Перемога була на боці Едигея. Над Ворсклою 1399 року татари
розгромили Вітовтове військо: забито було десятки князів, поліг цвіт литовсько-
руського лицарства. Про коронацію не могло бути й мови.
Однак, ця поразка над Ворсклою не припинила успіхів Вітовта йа сході, і
дипломатичним шляхом він досягнув того, чого не міг добитися збройною силою.
Не зважаючи на страшний розгром, Вітовт не перестав втручатися в справи Золотої
Орди: брав участь у зміні ханів, висував своїх кандидатів. Розпад Золотої Орди і
заснування Кримського ханства спочатку створили дуже сприятливі для
Литовсько-Руської держави обставини. Вітовт підтримав основоположника його
Хаджі-ґірея, татари зреклися на користь Великого Князівства «історичних прав» на
руські землі і видали на те Вітовтові грамоту. Про це збереглася грамота сина
Хаджі-ґірея, Менґлі-ґірея, але, можливо, що в її основі лежала грамота ще Тох-
тамиша.
Це розв'язало Вітовтові руки, і він почав будувати фортеці в степу, Каравул над
середнім Дністром, Білгород і Чорногород над долішнім Дніпром, Хаджібей, де
пізніше побудовано Одесу. Фортеці будовано великими людськими силами — по
10-12 тисяч селян з 400 підводами там працювало. Біля фортець оселював Вітовт
бояр з обов'язком нести військову службу, татар та й інших людей. Під охороною
фортець постали села. Хаджібей став великим портом, звідки вивозили збіжжя до
Візантії. Таким чином, за Вітовта Правобережна Україна знов заволоділа
Чорномор'ям.
Вітовт, продовжуючи політику Данила та його наступників, закликав німецьких
колоністів і надавав їм Маґдебурзьке право. Міста Великого Князівства
Литовського розцвітали.
Незабаром після поразки над Ворсклою Яґайло запропонував Вітовтові компроміс.
У 1399 році померла Ядвіга. Яґайло почував себе непевним, бо з ії смертю боявся,
що перестане бути королем Польщі, і приїхав до Литви. Року 1401 у Вільні
відбувся з'їзд визначних литовських панів, але з земель, безпосередньо належних
Вітовтові; князі-володарі участи в з'їзді не взяли. На нараді укладено дві грамоти: в
одній підписаній Вітовтом він обіцяв вірність Ягайлові та Короні Польській і
зазначав, що після його смерти великокняжа влада та землі повертаються Яґайлові.
В другій грамоті «прелати, барони, шляхтичі й зем'яни» ручилися, що всі землі
після смерти Вітовта повернуться Ягайлові та Короні, та що вони шукатимуть ін-
шого володаря, але застерігали, що, в разі бездітности ЯТайла, після його смерти
польські пани не можуть обрати короля без відома Вітовта.
Таким чином, цей компроміс, що його польські сучасники вважали за тріюмф, по
суті ним не був, — він підкреслював, що вся Кревська унія обмежувалася особою
ЯГайла. Наступників його не згадується. До смерти Вітовта забезпечувалось
автономію Литовського князівства, і це підтинало в корені питання інкорпорації.
Навпаки: Віденська угода підкреслювала, що «господарем великого князівства
Литовського» е і залишається до смерти Вітовт, а стани князівства обіцяють
послушність Яґайлові тільки після смерти Вітовта. Про нащадків його нема мови.
Важливо те, що Вітовт вважав себе за «великого князя» не з ласки Ягайла, а на
підставі обрання народом, очевидно, маючи на увазі нараду на остр. Саліні.
Польська дипломатія даремно вживала заходів, щоб перекрутити угоду 1401 року,
нібито Вітовт с лише намісник Ягайла, Він збивав ці перекручування,
покликаючись на оце обрання.
Велике значення в історії Великого Князівства Литовського мала так звана «велика
війна» року 1410, — похід спільних сил Польщі та Литви проти Тевтонського
Ордену. Кульмінаційним моментом її була битва під ґрюнвальдом, в якій перше
місце належало Вітовтові. Але коли Яґайло почав добивати вже розгромлених
німців, Вітовт відступив і тим не дав цілком їх винищити. Наслідком цього було те,
що Велике Князівство Литовське знову зайняло супроти Польщі незалежне
становище. Орден зробив Польщі дрібні поступки, а Литві повернув Жмудь.
Польща відступила Литві Поділля.
Року 1413 в Городлі над Бугом відбувся з'їзд Яґайла, Вітовта та польських і
литовських магнатів. Наслідки переговорів між ними оформлено в грамотах. У
грамоті-привілеї, підписаній Ягайлом, як королем Польським та зверхнім князем
Литовським, і Вітовтом, як великим князем Литовським, впадає в очі, що, не
зважаючи на точну термінологію — «інкорпорації переходять у власність» і т. д.,
насправді жадної інкорпорації нема. Велике Князівство Литовське залишається
політичним тілом по смерті Вітовта. Воно обирає Великого князя в порозумінні з
королем та магнатами. Король залишається зверхником-сюзереном Литви. Тому
стани Великого Князівства беруть участь в обрані короля. Навіть нема
персональної унії, а є лише зверхник-сюзерен, польський король. Проте, визнаючи
Велике Князівство, як політичне тіло, Городельська унія вносила в його структуру
розлам на релігійному фунті: вона забезпечувала права, рівні з правами польських
паші, тільки литовським панам-католикам.
Вітовт, васаль короля, грав видатну ролю в політиці. Престиж його підносився в
очах Европи щораз вище. «Велика війна» з Тевтонським Орденом не припинила
його стосунків з ним. Поруч з цісарем Сігізмундом, Вітовт виступає як посередник
між Польщею і Орденом. Зі свого боку Сігізмунд уживав заходів, щоб розсварити
Вітовта з Ягайлом. Ще 'під час війни з Орденом цісар пропонував Вітовтові
королівську корону, але Вітовт відмовився. 1429 року, на пишному з'їзді в Луцьку,
в присутності Ягайла та литовських панів, СіГузмунд запропонував Вітовтові
корону. Вітовт льояльно спрямував його до Ягайла, який, заскочений
несподіванкою, дав свою згоду. Але під тиском польських панів незабаром зрікся
своєї згоди в листі до Сігізмунда, мотивуючи це залежністю Великого Князівства
від Польщі.
Після цього листа Вітойт вирішив коронуватися всупереч бажанню Ягайла. Справа
загострювалася, хвилювала Европу, ображені магнати обох держав ставили
питання про війну Литви з Польщею. Щоб загасити справу, Ягайло запропонував
Вітовтові зректися престола, з тим, щоб польська корона перейшла до Вітовта, але
він і литовські магнати стояли твердо на окремішності держав, і Вітовт відмовився
від польської корони.
Нарешті, на 8 вересня 1430 року у Вільні призначено коронування Вітовта.
З'їхалися почесні гості; Яґайло, великий князь Московський Василь 1 з іншими
московськими князями, царгородські й татарські посли. Але польські пани
перехопили в дорозі корону, і коронування було відкладене, а 27 жовтня 1430 року
Вітовт нагло помер.
Цей кольоритний епізод цікавий тим, що, з одного боку, малює державну
свідомість Вітовта та литовських магнатів, а з другого — свідчить про ставлення
цісаря і взагалі Европи до Великого Князівства. В цісарській канцелярії зберігся
коронаційний акт, в якому Литву проголошувалося на вічні часи королівством, що
його королі ніколи не будуть нічиїми васалями.
Значення Вітовта в історії Великого Князівства Литовського величезне. Серед воєн
і боротьби за владу він перевів Ґрунтовну реформу державного устрою. Під час
замирення з Ягайлом у 1390-их роках вони перевели спільно Ґрунтовні реформи:
значніші князі повтрачали свої князівства і в ліпших випадках дістали менші. По-