Не зважаючи на часті союзи з половцями, чернігівські князі брали також участь в
боротьбі з ними (похід молодших князів під проводом Ігоря Новгород-Сіверського,
оспіваний у «Слові о полку Ігоревім). В літопису залишились уривки героїчних
пісень про князів чернігівських.
Чернігівцем був Данило-паломник, що згадував чернігівських князів;
чернігівського походження був автор «Слова на перенесення мощів Бориса та
Гліба»; з визначних пам'яток матеріяльної культури в Чернігові був Спаський
собор, часів Мстислава, старший за Київську Софію, і кілька пишних церков ХІ-ХП
ст.: Успенська церква Єлецького манастиря, П'ятницька на торгу, цивільні будови.
Чернігів не був єдиним видатним містом Чернігівського князівства. Поруч з ним у
договорі Олега 907 р. згадується Любеч, відомий з ЇХ ст. З цього міста походив
Антоній Печорський, один із найвидатніших культурних діячів того часу. У другій
половині XII ст. Любеч занепадає. Значним містом був Новгород-Сіверський, який
згадується в середині XII ст. Тут звичайно сидів князь, що був першим кандидатом
на Чернігівське князівство. Були й інші міста: Курськ, Брянськ, Трубчевськ, Вщиж.
Усі вони були деякий час осередками князівств і грали ролю в економічному житті
країни. Щодо цього цікавий Вщиж над Десною; на території його знайдено цінні
мистецькі вироби з бронзи ХІІ-ХШ ст., серед них — свічник походження з Ліможу,
у Франції, прикрашений чудовими емалями.
МУРОМСЬКА ЗЕМЛЯ
Муромська земля залюднена була фінським племенем муромою. Від цих
автохтонів залишилися могильники з типовими фінськими дармовісами,
спіральними зап'ястями, наручниками тощо. З далеких часів з'являються тут
укріплені міста Муром та Рязань над Окою, Пронськ над Пронею. Першим містом
згадується Муром, що, треба гадати, виріс як пункт торгівлі з волзькими
болгарами. Він існував уже в ЇХ ст.
Слов'янську колонізацію Муромо-Рязанської землі переводили Йичі. На початку XI
ст. Володимир призначив князем Муромським Бориса, а пізніше — Гліба.
«Сказання про Муром» подає відомості, що Гліб протягом двох років не міг
заволодіти тим містом і оселився за 12 верстов від нього. Не легше йшла
християнська проповідь. Сказання про князя Костянтина відносить християнізацию
краю до пізніх часів. Д. Іловайський припускав, що христи-„Яйство прийняте було
тут лише на початку XII ст.
За заповітом Ярослава, Муромську землю дано, як додаток до Чернігівської,
Святославові, а після його смерти, коли сини поділили спадщину, дісталася вона
молодшому синові Ярославові, що його вперше згадується 1102 року. Головним
осередком Муромської землі стала Рязань. Спроба Ярослава заволодіти
Черніговом, після смерти брата Давида в 1123 році, була невдала: його вигнав
племінник Всеволод Ольгович у 1127 році. Після того Муромо-Рязанська земля
остаточно відокремилася в роді Ярослава.
НОВГОРОДСЬКА ЗЕМЛЯ
Новгород з пригородом Псковом та величезною Новгородською землею
відокремився від Київської держави в 1130-их роках. До того часу, за Ігоря, був він
зв'язаний з Київським князівством під управлінням старших синів Великого князя.
Зокрема новгородці дорожили князями Мономаховичами і ображалися, якщо князь
переходив від них до іншого князівства.
Характеристична заява представників Новгорода кол. Новгородському князеві
Святополкові II, який перейшов до Києва на Великокнязівський престол. Він хотів,
замість Мстислава Мономахови-ча, в 1102 році посадити в Новгороді свого сина
Ярослава (за традицією — старшого сина Великого князя). Новгородці відповіли:
«Ми не хочемо ані Святополка, ані його сина; коли мас він дві голови, нехай іде;
ми Мстислава.., вигодували собі на князя, а ти нас покинув». Загроза була
настільки серйозна, що Мстислав після того князював у Новгороді ще 15 років. З
сином Мстислава, Всеволодом, теж улюбленцем новгородців, повторилося те саме:
коли Яро-полк перевів Всеволода до Переяслава, щоб зробити своїм спадкоємцем, і
закріпитися йому там не вдалося, новгородці не прийняли його (1132 р.)
У 1130-их роках загострилася в Новгороді боротьба за «вольності». Користаючись
з міжусобиці та занепаду великокнязівської влади, новгородці починають
«показувати путь» князям та обирати інших. З обраними князями віче укладало
«ряд», в якому їх права дуже обмежувано. Фактично князь залишався тільки
воєначальником. Поруч з ним зміцніла особа посадника. З призначуваного князем
урядовця посадник став виборною особою, яка мала значення не менше, ніж князь.
Новгородське князівство перетворилось на республіку з розвиненим
«народоправством». Сила Новгорода полягала переважне в торгівлі з Західньою
Европою, і в XII ст. він мав торговельні компанії (Іванківська), заможне, впливове
купецтво, патрияціят, гільдії тощо.
Новгород лежав на торговельному шляху «з варяг в греки», там, де він найближче
підходив до горішньої Волги; таким чином в Новгороді сходилися два важливі
шляхи: Дніпром та Волгою. Волхов сполучав його з Ладозьким озером та
Балтицьким морем, інші річки зв'язували з північчю: Білоозером, Онегою, Білим
морем. В Новгороді були розвинені ремесла: ганчарське, зброярське, ювелірне.
Билини зберегли пам'ять про багатих купців Садка, Василя Буслаєва й ін. Це було
висококультурне місто, в якому писалося кілька літописів.
З інших міст Новгородської землі найстаршим була Ладога, недалеко місця, де
Волхов впадає в Ладозьке озеро. Від Ладоги йшов шлях до Білоозера, району
надзвичайно багатого на дорогі хутра. Очевидно, Лагода була першим пунктом у
скандінавській торгівлі. Тут знайдено арабські монети УНІ-ІХ ст., що свідчить про
торгівлю зі сходом. Багатство Лагоди ілюструють муровані споруди: церкви, замок
1116 року та ін.
Друге місто — Торжок, раніше Новий Торг, лежало на схрещенні шляхів із
Новгорода та Суздальщини. Стара Руса була значним поселенням; головне
значення її полягало в тому, що біля неї були соляні варниці.
Найбільше значення серед міст Новгородської землі мав Псков, одне з найстаріших
міст. Це був значний торговельний осередок, на що вказують муровані споруди, не
гірші від новгородських. Тут також було віче, були спроби здобути незалежність
від Новгорода, але досяглося її лише в XIV ст. В добу ХІ-ХШ ст. Псков залишався
пригородом Новгорода.
СМОЛЕНСЬКА ЗЕМЛЯ
Кривичська — Смоленська земля відокремлюється від Київської держави в XII
столітті. Смоленськ був одним із найстаріших міст, яке згадує літопис під 882
роком. Величезний Гніздовський могильник біля цього міста — понад 3 800 могил
— свідчить про його політичне та економічне значення в ІХ-Х ст.
Після тимчасового занепаду в XI ст., спричиненого обниженням торгівлі шляхом
«із варяг в греки», з кінця того століття Смоленськ знов розцвітає і включається в
торговельний рух із Західньою Европою через Балтицьке море. Смольняни
прагнули здобути власну династію і кликали до себе Всеслава Полоцького, а
наприкінці XI ст. — Давида Чернігівського. В XII ст., за Ростислава Мономахо-
вича та його сина Мстислава, значення Смоленська ще більше зростає.
У Смоленській землі велике значення мало віче, і населення — «люди» — брали
активну участь в політичному житті. П. Голубовський писав, що «віче мало в
Смоленській землі законодавчу владу». З Смоленськом зв'язані видатні акти:
уставна грамота Смоленській єпископії р. 1151, договори з німцями 1229 року.
ТУРОВО-ПИНСЬКА ЗЕМЛЯ
У 1150-их роках відокремилася від Київської держави земля дреговичів — Турово-
Пинська. Це була тиха країна, яку захищали від нападів ліси та багна. Ловецтво і
бортництво давали людності прибутки не гірші, ніж рільництво, її столиця Туров,
де знаходилась єпископська катедра, була також значним політичним осередком, і
цим пояснюється призначення до цього міста старшого Володими-рового сина —
Святополка.
В XII ст. Турово-Пинське князівство було тісно пов'язане з Київським, однак, воно
старалося звільнитися від залежности і створити власну династію. Розподіл землі
між синів викликав ослаблення і без того не міцного князівства.
Турово-Пинська земля витримувала боротьбу з литовцями, але не в силах була
боронити свою незалежність проти могутніх галицько-волинських князів.
З творів єпископа Туровського, Кирила (XII ст.), можна уявити, як високо стояла
тоді культура Турова. Значення і багатство цього міста пояснюється положенням
його на давньому торговельному шляху з Києва до Балтицького моря; на ньому
лежали Городнота Слуцьк. З інших міст можна згадати Пинськ, Случевськ,
Клечеськ, Копиль, Степань, Дубровицю.
ПЕРЕЯСЛАВСЬКА ЗЕМЛЯ
Переяславське князівство відділив від Чернігівського Ярослав, який хотів мати
«під рукою» трете сильне князівство. Довгий час Переяславське князівство
служило як переходовий ступінь до Київського стола. Це, звичайно, не
задовольняло переяславців, які прагнули незалежного становища. М. Грушевський
підкреслював, що були якісь причини, які пояснювали їх небажання знов
об'єднатися з Чернігівщиною.
Не бажали переяславці мати князів з династії Київської: для них зручніше було
мати князів з далекого Ростово-Сувдальського князівства. Зокрема прихильні
переяславці були до Юрія Довгорукого та його нащадків. Вони використали
боротьбу Мономаховичів з Ольговичами й відокремилися від Київського
князівства під князюванням Гліба, сина Юрія Довгорукого та Глібового сина
Володимира, який уславився відважною боротьбою з половцями, що мала для
Переяславщини кардинальне значення. Смерть Володимира в 1187 році відзначив
літопис теплими словами, вперше вживши назви Україна: «за ним Україна много
постона». Свої претенсії завжди виступати із своїм полком першим у походах