проти половців пояснював він тим, що «князі русции дали бяхуть напреді їздити в
Руской землі».
Внаслідок постійної боротьби з половцями вдалося Україні відбити частини
втраченої в Х ст. території, і наприкінці XII ст. українська колонізація знов
просунулася до Ворскли. Серед колоністів були полонені, було багато торків,
печенігів
Деякий час Переяслав був одним із найвидатніших міст України. У договорах з
греками 907 та 944 року його згадується в числі трьох міст: Київ, Чернігів,
Переяслав. За Всеволода та єпископа Єфрема в Переяславі споруджено кілька
церков, мури з церквою над брамою, громадські лазні за зразком царгородських та
інші будівлі. В Никонівському літопису е цікаві матеріяли про діяльність
Єфрема в Переяславі: «й врачеве, й болници всім приходяшим безківмездно
врачевание,тако же й в Милитині в своем граді у строй, й по иньім своим градом
митрополитским, иже суть й со уездн, й с волостьми, й с сельі». Можна вважати,
що якась частина правди була в цьому оповіданні, яке свідчить про культурну
діяльність митрополита Єфрема і загальний характер тогочасного Переяслава.
Цікаво, що літопис згадує два замки в Переяславі: княжий та єпископський і дві
брами — княжу та єпископську.
У Переяславському князівстві життя було неспокійне, і напади половців не
сприяли творенню великого числа міст, а ті, що були, пали переважно оборонний
характер.
ВОЛИНСЬКА ЗЕМЛЯ
Волинь мала окремий характер і державність її старша, ніж Київська, — з неї
почалося об'єднання племен. До Київської держави приєднав її Володимир
походами 981 та 993 років. Це була велика, багата країна, розташована на
торговельних шляхах до Західньої Европи. По смерті Ярослава перебувала Волинь
деякий час у володінні Ізяслава 1 та його нащадків, але від 1120-их років перейшла
до Мономаховичів. Під час боротьби Ізяслава 11 за Київ Волинь була його
військовою та економічною базою і залишалася в руках його синів та внуків.
Волинь прагнула мати свого династію і задовольшяіася Мономаховичами. На
Волині князь Мстислав II, у згоді з братом, встановив порядок переходу обох
князівств — Володимирського та Луцького — по простій лінії, від батька до сива.
. Волинська земля поділилася на дрібні князівства. Взагалі характеристичне, що її
князі довгий час не обмежувалися інтересами Волині, а більше прагнули
Київського стола.
Велике значення для розвитку Волині мало її географічне положення, завдяки
якому вона мало терпіла від половців. Проте, боротьба йшла з литовцями. Дуже
жваві зносини мала Волинь з Польщею, і внаслідок посвоячення польських та
волинських князів поляки постійно брали участь в житті Волині.
Волинська земля мала багато міст, деякі з них, як Волинь над Бугом, були старими
племінними осередками. За 20 кілометрів від нього, наприкінці Х або на початку
XI ст.; Володимир Великий заснував нове місто — Володимир, яке стало на довгий
час осередком цієї землі. Це місто було дуже велике, добре захищене валами з
дерев'яними укріпленнями із стрільницями — «скважинами», з баштами-вежами. В
місті була єпископська катедра, було багато пишних храмів, від яких залишився
величезний, оздоблений дорогими іконами, Успенський собор, більший, ніж
київська св. Софія, що його збудував у середині XII ст. Мстислав Ізяславич, коли
Волинь стала головною базою Мстиславичів. Під цим собором йоховано кілька
князів та єпископів. У місті були муровані світські будинки, і воно справляло
велике враження на чужинців. Угорський король у 1231 році казав, що «такого
міста не бачив і в німецьких країнах».
Володимир був значним осередком торгівлі з Німеччиною, балканськими країнами,
гримом. Знахідки ювелірних виробів свідчать за те, що він був і ремісничим
осередком. Тут знайдено між іншим цегли з «тризубом».
Великим містом був Луцьк (або Лучеськ). У XI ст. він був добре укріплений, в XII
ст. був столицею князів Луцьких; рештки церков та мурованих будинків свідчать,
що це був значний осередок.
Згадуються в літописах з XI ст. і інші міста — Бужськ, Дорогобуж, Белз, Берестя.
Всі вони були значними стратегічними та економічними осередками. Червень над
р. Гучвою, допливом Буга, одне з найстаріших міст: літопис відзначає боротьбу
Володимира за «червенські городи» під 987 р. Червень грав ролю в дальшій історії
боротьби України з Польщею.
На Волині досягла великого розвитку дружинно-боярська верства. Бояри мали тут
великі земельні володіння, а разом з тим і вплив на політику. Поруч з боярством
здобула видатне становище міська людність. Уже в 1097 році віче в Володимирі
примусило князя Давида видати Ростиславичам трьох бояр, які спричинилися до
осліплення Василька.
РОМАН (1173—1205). На чолі Волинського князівства один по одному стояли
видатні князі Мстиславичі: Ізяслав II, Мстислав II та син Мстислава — Роман, що
був деякий час князем Новгорода, де користався великою пошаною. Повернувшись
на Волинь, він повів нову політику, спираючись не лише на боярство, а також і на
міську людність. Він »- заволодів Києвом, але, на відміну від батька та діда, туди
не перейшов, а залишився на Волині. Його більше вабила Галичина. ї Року 1188
Романа закликала людність Галича, але через рік він примушений був покинути те
місто, бо там, за допомогою цісаря Фрідріха 1, утвердився князь Володимир II. З
того часу Роман не .припиняв стосунків з людністю Галича, забезпечивши собі
допомогу Польщі та Угорщини. Року 1199, після смерти Володимира П,
останнього князя з династії Ростиславичів, Роман здобув Галичину, об'єднавши
Галицьке та Володимиро-Волинське князівства.
Внаслідок цього єднання на заході України з'явилася сильна політична організація.
Нова держава мала багату економічну основу: торговельні шляхи на Захід, на
Балтицьке море, почасти — на Чорне море.
Роман вів боротьбу з сусідами — литовськими племенами і поширив межі держави
коштом литовців.
РОСТОВО-СУЗДАЛЬСЬКА ЗЕМЛЯ
Ростово-Суздальська земля була територією фінських племен: муроми, мері і весі.
У давніх пам'ятках цю територію між Окою і Волгою зветься «Залеською» землею.
Причиною цієї назви були непроглядні ліси, які відокремлювали Залеську землю
від півдня. Ще в XII ст. Володимир Мономах з трудом пробирався крізь ці ліси.
Поволі просувалася слов'янська колонізація, переважно новгородських адовенів та
кривичів в землі фінів. Про немирний характер цієї колонізації свідчать
укріплення-городища, які доводилося брати силою, але врешті «слов'яни
поглинули мерянську людність», — пише А. Насонов.
Християнська культура ширилася ще повільніше, ніж колонізація. Тоді, як на
Україні вже давно затвердилося християнство, в Ростово-Суздальщині ще панували
поганські вірування. В XI ст. у Ростові, на Чудському місці, ще стояв кам'яний
бовван Велеса, якому поклонялися місцеві мешканці. Року 1024 літопис оповідає,
Що в Ростові з'явився волхв з проповіддю проти християнства.
У Залеській землі з довгих часів були міста — Ростов, Суздаль. Володимир
призначив до Ростова Ярослава, а перевівши його до Новгорода — посадив на
місце Ярослава з Мурома Бориса. Можливо, перші князі обмежувалися в
Ростовському князівстві збором данини. Лише в 1151 році перестало воно платити
данину. Літописець пише, що Борис, князь Ростовський, увесь час перебував у
Києві, при Володимирові. Не жили в Ростові й Ярославові сини.
Дуже важливу характеристику Ростово-Суздальщині дав московський історик В.
Ключевський: «це була країна, яка лежала поза старою, корінною Руссю і в XI ст.
була скорше чужорідною, ніж руською країною... тут мешкали — мурома, меря і
весь.»
Така була Ростово-Суздальська земля в XII ст., коли Володимир Мономах поставив
там князем ще в дитячих роках (як бувало часто за тих часів) Юрія Довгорукого,
який походив не від першого шлюбу Володимира з принцесою ґітою, а від другого
— з куманкою. Юрій був першим відомим нам князем, який фактично перебував в
Ростово-Суздальському князівстві. Але й за його і після нього для місцевої
людности урядовці князя, яких він приводив з України, залишалися ворожим
елементом. Можливо так само ставилася людність і до князя. «Суздальці
повставали проти своїх князів за роздачу урядів руським»; чужими були вони й в
Києві, де, після смерти Юрія Довгорукого, кияни почали нищити суздальських
бояр.
Юрій Довгорукий намагався заволодіти великокнязівським столом, хоч прав на це
не мав, бо був сьомим сином Володимира Мономаха, при живих ще старших
братах, а за ухвалою Любецького з'їзду права мав Іаяслав II, син старшого сина
Володимира Мономаха — Мстислава 1. Однак, він не відривався від Суздальщини
й багато зробив для її піднесення.
Цікаві відомості дав В. Татіщев на підставі літописів, які загинули: «Юрій, —
писав він — зачал строить в обпасти своей... многие града, теми же имени, как в
Руси суть, хотя тем утолить печаль свою, что лишился великого княжения
Русского, й начал те града населять в которне приходя множество болгар, мордвьі,
венгров, кроме русских селились».
Ці слова пояснюють появу міст — Переяслава, Прилук, Вишгорода, Галича,
Звенигорода, Стародуба тощо; вони з'явилися не внаслідок самовільного перекоду
людности тих міст, а волею князя.
Життя в Ростово-Суздальщині було спокійніше, ніж на Русі. Половів не руйнували
Її, не терпіла вона так сильно від князівських міжусобиць, хоч іноді втягувалася в
них; було тут менше дрторичних традицій, не було ані впливового віча, ані старого
боярства. Природа була бідніша, сільське господарство вимагало вперше праці.
Організатором життя був князь, і влада його була необмежена. В походах проти