Смекни!
smekni.com

НПКЦПКУ (стр. 134 из 212)

Згідно з частиною 6 статті 4 цього ж Кодексу забороняється відмова у розгляді справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Припиняючи провадження у даній справі, Вищий господарський суд України виходив з того, що позивач звернувся до суду за захистом свого права з вимогою, що суперечить способам захисту цивільних прав та інтересів, які передбачені чинним законодавством України, а тому даний спір не підлягає вирішенню у господарських судах України.

Статтею 124 Конституції України визначено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Провадження у справі підлягає припиненню на підставі пункту 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, якщо, зокрема, вирішення спору відповідно до законів України та угод віднесено до компетенції інших органів або судів іншої юрисдикції.

Підставою звернення з позовом до суду ВАТ "Сумісне українсько-бельгійське хімічне підприємство "Інтерхім" є, на думку позивача, невиконання умов ліцензійного договору, укладеного з ДП "Біостимулятор". Тобто між сторонами виник спір, пов'язаний з виконанням договору, котрий відповідно до ст. 12 Господарського процесуального кодексу України підлягає розгляду у господарських судах.

Припинивши провадження у справі, суд ухилився від вирішення спору по суті, результатом розгляду якого відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України може бути задоволення позову чи відмова в позові повністю або частково і, відповідно, від здійснення правосуддя, що суперечить ст. ст. 124, 129 Конституції України.

Враховуючи наведене, оскаржувана постанова Вищого господарського суду України про припинення провадження у справі не може залишатися в силі і підлягає скасуванню.

Підлягають скасуванню також і рішення господарського суду першої та апеляційної інстанцій як постановлені з порушенням вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України.

Заперечуючи проти позову, ДП "Біостимулятор" посилалось на те, що підприємство є суб'єктом права попереднього користування торговельною маркою "Феназепам" і у зв'язку з цим права і охоронювані законом інтереси позивача не порушувало.

Ухилившись від належної перевірки доводів відповідача і відповідної оцінки наданих ним доказів, суди постановили рішення, які не можна визнати законними і обґрунтованими.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 11117 - 11120 ГПК України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Сумісне українсько-бельгійське хімічне підприємство "Інтерхім" задовольнила частково. Постанову Вищого господарського суду України від 8 червня 2004 року, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 29 березня 2004 року та рішення господарського суду Одеської області від 2 лютого 2004 року - скасувала, а справу передала на новий розгляд до суду першої інстанції. [89]

Стаття 206. Наслідки закриття провадження у справі

1. Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу.

2. Якщо провадження у справі закривається з підстав, визначених пунктом 1 частини першої статті 205 цього Кодексу, суд повинен повідомити заявникові, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

3. У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв’язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.

1.Відповідно до правил цієї статті провадження в справі закривається ухвалою судді (суду), яка постановляється у вигляді окремого процесуального документа. В ухвалі повинна бути зазначена фактична та правова підстава закриття провадження в справі.

Якщо суд закриває провадження в справі через її непідвідомчість суду, то заявнику повинно бути вказано, до якого органу він може звернутися зі своєю заявою. При цьому суд зазначає лише підвідомчість справи, а не її підсудність.

2. Оскільки ухвала про закриття провадження в справі перешкоджає подальшому руху справи, то відповідно до п.14 ч.1 ст. 293 ЦПК вона може бути оскаржена в апеляційному порядку. Ця стаття передбачає процесуальні наслідки закриття провадження в справі для учасників даної справи: повторне звернення суду з таким же позовом, тобто з позовом між тими ж сторонам про той же предмет і з тих же підстав, не допускається.

3. Винесення судом ухвали про закриття провадження у справі унеможливлює його повторну участь у справі після скасування даної ухвали в апеляційному порядку. Так, відповідно до ст. 21 ЦПК суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої інстанції, не може брати участі в розгляді цієї самої справи в судах апеляційної і касаційної інстанцій, у перегляді справи у зв’язку з винятковими обставинами, а так само у новому розгляді її судом першої інстанції після скасування попереднього рішення або ухвали про закриття провадження в справі.

Стаття 207. Залишення заяви без розгляду

1. Суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо:

1) заяву подано особою, яка не має цивільної процесуальної дієздатності;

2) заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи;

3) належним чином повідомлений позивач повторно не з’явився в судове засідання без поважних причин або повторно не повідомив про причини неявки, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності;

4) спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав розглядається в іншому суді;

5) позивач подав заяву про залишення позову без розгляду;

6) між сторонами укладено договір про передачу спору на вирішення до третейського суду і від відповідача надійшло до початку з’ясування обставин у справі та перевірки їх доказами заперечення проти вирішення спору в суді;

7) особа, в інтересах якої у встановлених законом випадках відкрито провадження у справі за заявою іншої особи, не підтримує заявлених вимог і від неї надійшла відповідна заява;

8) провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 119 і 120 цього Кодексу, та не було сплачено судовий збір чи не було оплачено витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк;

9) позивач до закінчення розгляду справи покинув судове засідання і не подав до суду заяви про розгляд справи за його відсутності.

2. Особа, заяву якої залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, має право звернутися до суду повторно.

1. Залишення заяви без розгляду – це форма закінчення розгляду цивільної справи без ухвалення судового рішення, у зв‘язку із виникнння обставин, які перешкоджають розгляду справи, але можуть бути усунуті в майбутньому.

Заява залишаєтсья без розгляду за наявності точно встановлених в законі обставин, які свідчать про недодержання умов реалізації права на звернення до суду за захистом і можливість застосування яких не втрачена, та при повторній неявці сторін.

2. Підстави залишення заяви без розгляду можна розділити на дві групи: перша група підстав свідчить про те, що процес виник неправомірно, і тому заява підлягає залишенню без розгляду (п. 1, 2); друга група підстав свідчить про неможливість подальшого її розгляду (п.:3, 4, 5, 6, 7, 8, 9). Дані підстави мають допроцесуальний характер, оскільки суддя, виявивши їх вчасно, повинен був повернути позовну заяву (ст.121 ЦПК) і роз’яснити заінтересованій особі порядок усунення перешкод для можливого розгляду справи в суді.

3. Суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо заяву подано особою, яка не має цивільної процесуальної дієздатності.

При встановленні цієї обставини на стадії відкриття провадження у справі суддя зобов'язаний повернути заяву (п. 2 ч. 3 ст. 121 ЦПК), а помилково прийнята заява підлягає залишенню без розгляду.

Заява залишається без розгляду, якщо вона подана недієздатною особою. За загальним правилом цивільного судочинства до суду за захистом свого права чи охоронюваного законом інтересу можуть звертатися тільки особи, які наділені цивільною процесуальною дієздатністю, тобто спроможні особисто здійснювати свої процесуальні права і виконувати обов’язки.

Особисте звернення до суду процесуально недієздатної особи є недійсним з юридичної точки зору і не породжує для такої особи ніяких процесуальних наслідків. Однак необхідно підкреслити, що таке звернення стосується самого права на пред’явлення позову, яке зберігається за позивачем і може бути реалізоване його законним представником.[90]

Фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це (ч.1 ст.40 ЦК). На його виконання орган опіки і піклування призначає недієздатному опікуна, який може порушити цивільну справу в суді на захист прав недієздатної особи. Правило п. 1 ст. 207 ЦПК поширюється на осіб, обмежених в дієздатності, які мали такий статус під час порушення справи в суді, але воно не застосовується до тих обмежено дієздатних осіб, які можуть виступати в суді у справах як сторона без участі піклувальника.[91] Так, відповідно до ст.29 ЦПК особи, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом. Суд може залучити до участі в таких справах законного представника неповнолітньої особи або особи, цивільна дієздатність якої обмежена.