3. Скасування рішення суду про визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною, в разі її видужання або значного поліпшення її психічного стану здійснюється за рішенням суду на підставі відповідного висновку судово-психіатричної експертизи за заявою опікуна, органу опіки та піклування.
4. Рішення суду після набрання ним законної сили надсилається органу опіки та піклування. Таке рішення є підставою для зняття встановлених над фізичною особою опіки чи піклування.
1. Відповідно до п.9 постанови Пленуму Вевховного Суду України № 3 від 28.03.1972р. “Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним” за загальним правилом громадянин вважається недієздатним з часу набрання законної сили рішенням суду про визнання його недієздатним. В тих випадках, коли від часу виникнення недієздатності залежать певні правові наслідки, суд на прохання осіб, які беруть участь у справі, з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи й інших даних про психічний стан громадянина, в рішенні може зазначити, з якого часу громадянин є недієздатним.
Дана правова позиція ВСУ згодом знайшла своє законодавче закріплення в ст. 40 ЦК України. Якщо від часу виникнення недієздатності залежить визнання недійсним шлюбу, договору або іншого правочину, суд з урахуванням висновку судово-психіатричної допомоги та інших доказів щодо психічного стану особи може визнати у своєму рішенні день, з якого вона визнається недієздатною.
2. Рішення суду в цих справах повинно відповідати вимогам статей 209, 210, 213, 215 та ін. В резолютивній частині рішення слід зазначати лише висновок суду про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним або про відмову в задоволенні заявлених про це вимог. Задовольняючи заяву, суд визнає громадянина обмежено дієздатним або недієздатним. Неправильно роблять ті суди, які вказують на конкретні обмеження в дієздатності (наприклад про позбавлення права одержувати заробітну плату, про призначення конкретної особи як опікуна чи піклувальника).
Рішення суду в справі набуває законної сили в звичайному порядку, тобто воно може бути оскаржене в суд апеляційної інстанції.
3. Законодавець в даній статті ЦПК закріпив положення, згідно з яким рішення після набрання ним законної сили надсилається органові опіки та піклування. Таке рішення є підставою для призначення фізичній особі, обмеженій у цивільній дієздатності, піклувальника, а недієздатній фізичній особі - опікуна.
Пленуму Верховного Суду України у п.6 постанови N 3 від 28.03.1972р. “Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним” зазначив, що після набрання рішенням законної сили суд повинен надіслати його копію органові опіки та піклування для призначення опікуна або піклувальника, а також у разі потреби надіслати копію рішення за місцем роботи чи проживання особи, визнаної обмежено дієздатною, для організації і здійснення контролю за її поведінкою.
Положення даної статті ЦПК та постанови Пленуму ВСУ не узгоджується із ст. 60 ЦК України. Відповідно до змін, які були внесені в ст. 60 ЦК:
1) Суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.
2) Суд встановлює піклування над фізичною особою у разі обмеження її цивільної дієздатності призначає піклувальника за поданням органу опіки та піклування.
3) Суд встановлює опіку над малолітньою особою, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вона позбавлена батьківського піклування і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.
4) Суд встановлює піклування над неповнолітньою особою, якщо при розгляді буде встановлена, що вона позбавлена батьківського піклування і призначає піклувальника за поданням органу опіки та піклування.
Оскільки зміни в ЦК були внесені пізніше, ніж, прийнятий ЦПК, то потрібно застосовувати закон прийнятий пізніше (ЦК України).
При призначенні опікуна (піклувальника) беруться до уваги його можливості виконувати опікунські (піклувальницькі) обов`язки, стосунки між ним та підопічним. Опікун (піклувальник) призначається лише за його згодою і, як правило, з числа родичів чи близьких підопічному осіб.
4. Якщо особа, визнана судом обмежено дієздатною, припинить зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами, суд може постановити рішення про скасування обмеження дієздатності.
З заявою до суду за місцем проживання особи можуть звернутися ті особи, які вправі порушити справу про визнання особи обмежено дієздатною (члени сім'ї, орган опіки та піклування, наркологічний або психіатричний заклад), а також сама особа або її піклувальник.
Для цього суду повинні бути надані наступні документи:
– копія рішення суду про визнання особи недієздатною або копія рішення суду про обмеження дієздатності особи;
– документи, що свідчать про видужання або значне поліпшення здоров'я особи, визнаної недієздатною, а саме, висновок судово-психіатричної експертизи, яка призначалася ухвалою суду (судді);
– докази, що підтверджують припинення особою зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами:
а) медичні висновки;
б) довідка про стан здоров'я;
в) виписка з історії хвороби;
г) довідка наркологічного диспансеру або лікаря-нарколога;
д) показання близьких родичів, членів сім`ї, сусідів, даними в судовому засіданні;
е) характеристиками з місця проживання, роботи й ін.
5. Громадянин, визнаний судом недієздатним або обжежено дієздатним, може бути поновлений у дієздатності у разі його видужання або значного поліпшення здоров`я. Рішення суду про це постановляється на підставі висновку судово-психіатричної експертизи. Ініціаторами цих справ можуть бути члени її сім'ї, опікун, орган опіки та піклування, наркологічний або психіатричний заклад, суд.
Відповідно до ч.2 ст.40 ЦК: якщо від часу виникнення недієздатності залежить визнання недійсним шлюбу, договору або іншого правочину, суд з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи та інших доказів щодо психічного стану особи може визначити у своєму рішенні день, з якого вона визнається недієздатною.
Якщо справу про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним було порушено за заявою особи, яка не мала на це повноважень, суд не відмовляє в задоволенні заяви, а закриває провадження у справі на підставі п. 1 ст. 205 цього Кодексу, оскільки такі заяви зазначених осіб не підлягають розгляду в судах.
ГЛАВА 3.
РОЗГЛЯД СУДОМ СПРАВ ПРО НАДАННЯ НЕПОВНОЛІТНІЙ ОСОБІ
ПОВНОЇ ЦИВІЛЬНОЇ ДІЄЗДАТНОСТІ
1. Заява неповнолітньої особи, яка досягла шістнадцятирічного віку, про надання їй повної цивільної дієздатності у випадках, встановлених Цивільним кодексом України, за відсутності згоди батьків (усиновлювачів) або піклувальника подається до суду за місцем її проживання.
1. Цивільний кодекс України вперше у ст.35 встановив випадки набуття повної цивільної дієздатності неповнолітніми, крім реєстрації шлюбу. В законодавстві інших країн такий інститут відомий під назвою “емансипація”.
Надання повної цивільної дієздатності проводиться за рішенням органу опіки чи піклування за заявою заінтересованої особи та письмовою згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника.
У разі відсутності такої згоди, надання повної цивільної дієздатності проводиться за рішенням суду в порядку, передбаченому розділом 4 главою 3 ЦПК України (ст.ст.242-245).
2. Підсудність даної категорії справ визначається місцем проживання заявника. Місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами,опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає. Місцем проживання недієздатної особи є місце проживання її опікуна або місце знаходження відповідної організації, яка виконує щодо неї функції опікуна. Фізична особа може мати кілька місць проживання (ст.29 ЦК України).
Стаття 243. Зміст заяви
1. У заяві про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності повинні бути викладені дані про те, що неповнолітня особа працює за трудовим договором або є матір'ю чи батьком дитини відповідно до актового запису цивільного стану.
1. Повна цивільна дієздатність надається неповнолітній особі, яка досягла шістнадцятирічного віку, за наявності однієї з перелічених умов:
а) особа працює за трудовим договором. Відповідно до ст. 21 КЗпП трудовий договір це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.