Результати вирішення судом питання про поновлення пропущеного строку для пред’явлення виконавчого документа до виконання фіксуються у відповідній ухвалі суду, яка може бути самостійним об’єктом апеляційного оскарження окремо від рішення суду.
Стаття 372. Мирова угода в процесі виконання
1. Мирова угода, укладена між сторонами, або відмова стягувача від примусового виконання в процесі виконання рішення подається в письмовій формі державному виконавцеві, який не пізніше триденного строку передає її до суду за місцем виконання рішення для визнання.
2. Суд має право перевірити і не визнати мирову угоду або не прийняти відмови стягувача від примусового виконання, якщо це суперечить закону або порушує права чи свободи інших осіб.
3. За результатами розгляду мирової угоди або відмови від примусового виконання суд постановляє ухвалу відповідно до положень цього Кодексу.
1. Відповідно до принципу диспозитивності сторони можуть і у виконавчому провадженні укласти мирову угоду, стягувач має право відмовитися від примусового виконання рішення. Ці дії мають бути відображені у відповідних письмових документах і визнані судом, оскільки вирішення питання про затвердження мирової угоди та відмови від примусового виконання рішення належить до компетенції суду.
Письмова заява про укладення мирової угоди або відмову стягувача від примусового виконання рішення подається державному виконавцеві, який передає її до суду для визнання не пізніше триденного строку.
2. Суд зобов’язаний роз’яснити сторонам наслідки затвердження відмови від примусового виконання рішення чи мирової угоди, бо згідно з п.п. 1, 2 ст. 37 Закону “Про виконавче провадження” прийняття судом відмови стягувача від стягнення та затвердження ним мирової угоди між стягувачем та боржником є підставами для закриття виконавчого провадження.
У разі закриття виконавчого провадження припиняється дія арешту майна боржника, скасовуються інші вчинені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії у зв’язку із закриттям виконавчого провадження. Закрите виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, коли постанова державного виконавця про закриття виконавчого провадження визнається судом незаконною.
Визнаючи мирову угоду чи відмову стягувача від примусового виконання, суд зобов’язаний перевірити чи це не суперечить закону і не порушує права чи свободи інших осіб.
Для того щоб суд визнав мирову угоду, він має переконатися в її здійсненності. Так, визнаючи мирову угоду про поділ житлового будинку, слід перевірити чи є технічна можливість поділу відповідно до умов мирової угоди.
За результатами розгляду мирової угоди або відмови стягувача від примусового виконання суд постановляє відповідну ухвалу, де вказуються умови мирової угоди, що визнається.
У випадку невизнання відмови від стягнення або мирової угоди суд повинен мотивувати свої висновки про це в ухвалі.
Стаття 373. Відстрочка і розстрочка виконання, зміна чи
встановлення способу і порядку виконання
1. За наявності обставин, що утруднюють виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), за заявою державного виконавця або за заявою сторони суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає питання про відстрочку або розстрочку виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання рішення в судовому засіданні з викликом сторін і у виняткових випадках може відстрочити або розстрочити виконання, змінити чи встановити спосіб і порядок виконання рішення.
1. Відстрочка – відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається судом.
Розстрочка – спосіб виконання зобов’язання, при якому виконання проводиться не одночасно і в повному обсязі, а частинами і в строки, встановленні наперед.
Порядок виконання рішення – це визначена законодавством послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем, а також права і обов’язки суб’єктів виконавчого провадження під час їх вчинення.
2. Зміст поняття “спосіб виконання рішення” можна встановити з аналізу ст. 16 ЦК. А саме, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:
а) припинення дії, яка порушує право;
б) відновлення становища, яке існувало до порушення;
в) примусове виконання обов’язку в натурі;
г) зміна правовідношення;
д) припинення правовідношення;
е) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
є) відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
При вирішенні питання про зміну способу виконання суд повинен з‘ясовувати обставини, що свідчать про неможливість виконання рішення. Так, у вересні 2001 р. К. звернувся до суду з позовом до виконавчого комітету Ужгородської міської ради (далі - Виконком) про надання житла. Обґрунтовуючи позов, К. послався на те, що з березня 1974 р. працював в органах прокуратури. Відповідно до ст. 49 Закону від 5 листопада 1991 р. № 1789-XII "Про прокуратуру" прокурори, призначені на роботу в іншу місцевість, протягом шести місяців забезпечуються виконавчими комітетами місцевих рад благоустроєним жилим приміщенням у позачерговому порядку, однак на порушення цієї норми він до цього часу житло не отримав. 28 грудня 2001 р. його звільнили з органів прокуратури за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію за вислугою років. Позивач просив зобов'язати відповідача надати йому житло, у разі неможливості надати житло - стягнути на його користь з управління Державного казначейства Закарпатської області 103 тис. 103 грн.
Ужгородський міський суд Закарпатської області рішенням від 15 лютого 2002 р. позов задовольнив, зобов'язавши Виконком надати К. благоустроєне жиле приміщення. 10 липня 2002 р. до Ужгородського міського суду надійшла заява начальника відділу державної виконавчої служби Ужгородського міського управління юстиції про роз'яснення резолютивної частини зазначеного судового рішення та порядок його виконання.
Цей же суд ухвалою від 5 вересня 2002 р., залишеною без зміни ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 2 січня 2003 р., у задоволенні заяви відмовив.
28 листопада 2002 р. державний виконавець відділу державної виконавчої служби Ужгородського міського управління юстиції звернувся до Ужгородського міського суду із заявою про зміну способу і порядку виконання судового рішення.
Ужгородський міський суд ухвалою від 14 січня 2003 р. змінив спосіб і порядок виконання свого ж рішення від 15 лютого 2002 р.: зобов'язано Виконком сплатити К. 86 тис. 300 грн. для придбання чотирикімнатної благоустроєної квартири на сім'ю із шести осіб.
Апеляційний суд Закарпатської області ухвалою від 18 березня 2003 р. резолютивну частину зазначеної ухвали змінив та виклав у новій редакції. Змінено спосіб і порядок виконання рішення Ужгородського міського суду Закарпатської області від 15 лютого 2002 р.: зобов'язано Виконком сплатити К. 79 тис. 341 грн. для придбання чотирикімнатної благоустроєної квартири на сім'ю із шести осіб.
У касаційній скарзі Виконком просив ухвали Ужгородського міського суду від 14 січня 2003 р. та Апеляційного суду Закарпатської області від 18 березня 2003 р. скасувати, посилаючись на те, що вони постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вирішила, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи заяву про зміну способу і порядку виконання рішення, суд виходив з того, що Виконком не виконує рішення у зв'язку з відсутністю новозбудованих квартир, тому його зобов'язано сплатити К. 79 тис. 341 грн. - вартість квартири.
Однак із таким висновком суду погодитися не можна.
Відповідно до пунктів 6, 9 ч. 1 ст. 87 Бюджетного кодексу України до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України, належать видатки на правоохоронну діяльність і забезпечення безпеки держави, соціальний захист та соціальне забезпечення. Крім того, ч. 2 ст. 85 цього Кодексу заборонено здійснювати видатки, не віднесені до місцевих бюджетів. Суд, поклавши на Виконком обов'язок сплатити К. 79 тис. 341 грн., зазначені вимоги закону не врахував.
Відповідно до ч. 1 ст. 351 ЦПК зміна способу і порядку виконання рішення допускається у виняткових випадках за наявності обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення.
Оскільки Виконком не повідомляв державного виконавця про неможливість виконання судового рішення, міський суд усупереч вимогам ст. 40 ЦПК, не перевіривши доводи Виконком із цього питання, передчасно дійшов висновку про відсутність благоустроєних жилих приміщень у м. Ужгороді. Крім того, стягуючи безпосередньо на користь К. гроші для придбання квартири, суд не врахував, що відповідно до чинного законодавства особі, яка потребує житла, надається житлова площа у встановленому законом порядку, а не виплачуються кошти для придбання квартири у власність.
З урахуванням наведеного та керуючись ст. 334 ЦПК, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу Виконком задовольнила, ухвали Ужгородського міського суду від 14 січня 2003 р. та Апеляційного суду Закарпатської області від 18 березня 2003 р. скасувала, справу направила на новий розгляд до суду першої інстанції.[113]
2. Відстрочка та розстрочка виконання застосовується на захист інтересів боржника. Зміна способу та порядку виконання можуть бути також і в інтересах стягувача, якщо мова йде про випадки, коли реалізація рішення знаходиться під загрозою або виявляється неможливою.
Вирішення питання про відстрочку, розстрочку, зміну способу та порядку виконання може ініціювати як державний виконавець, так і сторона. Для цього вони звертаються із заявою до суду, який видав виконавчий документ. Суд має розглянути таку заяву в судовому засіданні у десятиденний строк.