3. З метою недопущення зловживань зі сторони державного виконавця, дії або рішення якого оскаржуються, можна було б, за аналогією із ч.2 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства, передбачити у ЦПК, що неявка без поважних причин державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС не перешкоджає розгляду скарги по суті. Адже, хоча про це прямо і не вказано у ЦПК, обов’язок доказування по даній категорії справ повинен бути покладений на орган, що вчинив дію, бездіяльність чи прийняв відповідне рішення (за аналогією із справами, що виникають з публічних правовідносин - ч.2 ст.71 КАС України).
4. Якщо ж на момент розгляду скарги суд встановить, що особа, рішення, дії чи бездіяльність якої оскаржуються, не працює на попередній посаді, він залучає до участі у справі посадову особу, до компетенції якої належить вирішення питання про усунення порушення прав чи свобод заявника. Така норма передбачена з метою захисту прав заявника, оскільки спір у виконавчому провадженні має не особистий, а функціональний характер.[122]
Стаття 387. Судове рішення за скаргою
1. За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.
2. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи.
3. Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
1. За результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи ДВС суд викладає своє рішення у формі ухвали, яка повинна відповідати вимогам ст.210 ЦПК України.
2. За результатами розгляду справи суд може визнати оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов’язати державного виконавця або іншу посадову особу ДВС задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи. При цьому, відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, суд не вправі зобов’язувати зазначених осіб до вчинення тих дій, які згідно із Законом України “Про виконавче провадження” можуть здійснюватися тільки державним виконавцем або відповідною посадовою особою ДВС (наприклад, постановити ухвалу про зупинення виконавчого провадження у випадках, передбачених ст.35 Закону), проте може привести визначений державним виконавцем строк зупинення провадження у відповідність із законом або скоротити його (ч.3 ст.36 Закону)[123].
3. Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Ухвала суду за результатами розгляду скарги може бути оскаржена в загальному порядку, передбаченому ЦПК України.
Стаття 388. Розподіл витрат, пов'язаних з розглядом скарги
1. Судові витрати, пов'язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на відділ державної виконавчої служби, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.
1. Ухвалюючи рішення, суд вирішує також питання про розподіл судових витрат. Витрати, пов’язані з розглядом справи, враховуючи й витрати для надання юридичної допомоги, а також ті, що пов’язані з поїздками, суд покладає на заявника, якщо було постановлено ухвалу про відмову в задоволенні його скарги, або на відділ ДВС, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.
Стаття 389. Виконання ухвали суду
1. Про виконання ухвали відповідний орган державної виконавчої служби повідомляє суд і заявника не пізніше ніж у місячний строк з дня одержання ухвали суду.
1. Після набрання рішенням законної сили воно надсилається до відповідного відділу ДВС для виконання. Про виконання ухвали відповідний орган державної виконавчої служби повідомляє суд і заявника не пізніше ніж у місячний строк з дня одержання ухвали суду.
Зважаючи на принцип неупередженості державного виконавця, не можна покладати подальше примусове виконання виконавчого документа на того державного виконавця, чиї дії щодо виконання рішення або відмова у їх вчиненні оскаржувалися до суду та були визнані судом незаконними. Отже, як справедливо стверджує С.В.Щербак, після оскарження виконавчі дії повинен проводити інший державний виконавець того ж відділу ДВС, де перебуває виконавче провадження[124]. Така позиція ґрунтується на забезпеченні подальшого захисту прав сторін виконавчого провадження та впливає на порядок вчинення виконавчих дій, оскільки суд у разі встановлення обґрунтованості скарги зобов’язує державного виконавця задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи.
РЕКОМЕНДОВНА ЛІТЕРАТУРА:
1. Постанова Пленуму ВСУ №14 від 26 грудня 2003 року “Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження” // Постанови Пленуму Верховного Суду України (1972-2004). Офіційне видання. Том 1. - К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2004. - С.263-271
2. Білоусов Ю.В. Виконавче провадження: Навч.посіб. - К.: Прецедент, 2004. - 192с.
3. Науково-практичний коментар до законів України “Про державну виконавчу службу”, “Про виконавче провадження” / В.Б.Авер’янов, Л.К.Горбунова, В.В.Комаров та ін.; Відп. ред. О.В.Лавринович. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 320с.
4. Фурса С.Я., Щербак С.В. Законодавство України про виконавче провадження: Науково-практичний коментар. - К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2004. - 976с.
Розділ VIII
ПРО ВИЗНАННЯ ТА ВИКОНАННЯ РІШЕНЬ
ІНОЗЕМНИХ СУДІВ В УКРАЇНІ
Глава 1
ВИЗНАННЯ ТА ЗВЕРНЕННЯ ДО ВИКОНАННЯ РІШЕННЯ
ІНОЗЕМНОГО СУДУ, ЩО ПІДЛЯГАЄ ПРИМУСОВОМУ
ВИКОНАННЮ
Стаття 390. Умови визнання та виконання рішення іноземного
суду, що підлягає примусовому виконанню
1. Рішення іноземного суду визнається та виконується в Україні, якщо його визнання та виконання передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності за домовленістю ad hoc з іноземною державою, рішення суду якої має виконуватися в Україні.
1. Визнання і виконання рішень іноземних судів поряд із коментованою нормою регламентується також Законом України “Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів” від 29 листопада 2001 року, Законом України “Про виконавче провадження” (ст.84) та дво- і багатосторонніми міжнародними договорами, а також іншими нормативними актами. Значний вплив на правильне сприйняття положень щодо виконання рішень іноземних судів має Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №12 “Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України”[125].
2. Рішення іноземного суду визнається та виконується в Україні, якщо його визнання та виконання передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності за домовленістю ad hoc з іноземною державою, рішення суду якої має виконуватися в Україні. Прикладом такого міжнародного договору є Мінська конвенція держав-членів СНД, укладена 22 січня 1993 року, якою встановлено єдиний порядок визнання і виконання рішень її учасницями і яка стала нормативною базою для його відтворення у двосторонніх договорах між Україною і Республікою Грузія, Республікою Молдова, Республікою Польща, Литовською Республікою, Естонською Республікою, Латвійською Республікою, Монголією, Китайською Народною Республікою. Відповідно до ст.390 ЦПК України рішення іноземного суду визнається та виконується в Україні, якщо його визнання та виконання передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Тому коли держава не є учасницею конвенції, міжнародного договору чи угоди, за якими Україна взяла на себе обов’язок про визнання і виконання судових рішень іншої договірної сторони, клопотання про визнання і виконання на території України рішень судів цієї держави судами України не розглядаються, а при надходженні таких суд повинен постановити ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі на підставі п.1 ч.2 ст.122 ЦПК України, незалежно від того, хто є особа, на користь якої постановлено рішення. Виняток з такого правила будуть становити лише випадки, коли за принципом взаємності є домовленість ad hoc (з лат. - особливо для цього, лише для цього випадку[126]) з іноземною державою, рішення суду якої має виконуватися в Україні.
Під визнанням рішення іноземного суду слід розуміти поширення законної сили рішення іноземного суду на територію України. А під виконанням - застосування засобів примусового виконання рішення іноземного суду в Україні.
Стаття 391. Строки пред'явлення рішення іноземного суду
до примусового виконання