Ця ухвала обов’язкова для суду, якому вона адресована. Недопустимим є винесення і направлення судом замість відповідної ухвали, листів, запитів, відношень, де б описувалася суть справи і питання, які слід з’ясувати.
Ухвала про судове доручення оскарженню не підлягає. Ухвала, одержана судом, якому доручено вчинити певні дії, не може переадресовуватися іншим судам.
Суду, якому адресоване судове доручення, надсилається ухвала. Сама справа залишається в суді, який розглядає справу. Суд, який виконує судове доручення, окремої справи щодо судового доручення на заводить.
5. Хоча стаття вказує, що всі судові доручення повинні бути виконані в судовому засіданні за правилами встановленими ЦПК, цілком реально припустити, що виконання певних доручень, вимагатиме їх здійснення поза межами суду, наприклад огляд речей, нерухомості, допит свідків, які не мають можливості з’явитися до суду і т. д.
Суд який виконує доручення повідомляє осіб, які беруть участь у справі, про час і місце судового засідання, але їх неявка не перешкоджає суду виконати дії вказані в дорученні. Мається на увазі, що особи, які беруть участь в справі, мають право бути присутніми під час судового засідання, на якому буде виконуватися судове доручення. Їх присутність не є обов'язковою. Стосовно осіб яких потрібно викликати з метою виконання доручення (наприклад виклик свідків з метою отримання їх свідчень) і які безпосередньо вказані в дорученні (в т. ч. їх адреси), то явка останніх є обов'язковою, оскільки в випадку неявки, судове доручення не може бути виконаним.
Збирання доказів, передбачених в судовому дорученні, здійснюється судом в порядку передбаченому ЦПК.
6. ЦПК не встановлює строку виконання судових доручень, тому цей строк визначається судом, який виконує доручення. І це зрозуміло, оскільки у відносинах надання/виконання судових доручень, строк виконання не може визначатися в односторонньому порядку, бо це буде розцінюватися як втручання в роботу суду, порушуватиме графіки розгляду справ у відповідному суді. Тому строк виконання судового доручення визначається на розсуд суду, який виконує це доручення.
7. У випадку виконання доручення, протоколи і всі зібрані при виконанні судового доручення докази, повинні бути надіслані суду, який розглядає справу негайно. Всі отримані в порядку судового доручення матеріали, протоколи, повинні оголошуватися в судовому засіданні судом, який розглядає справу по суті і досліджуватися в загальному порядку. Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму ВСУ від 29 грудня 1976 р. № 11 «Про судове рішення» коли докази, що є в справі, зібрані в порядку, виконання судового доручення, суд може обґрунтувати ними рішення лише при умові, якщо вони були ними оголошені в судовому засіданні і досліджені у сукупності з іншими матеріалами справи. З цими матеріалами повинні бути ознайомлені особи, які беруть участь в справі, їх представники, а в необхідних випадках і експерти чи спеціалісти.
8. ЦПК встановлює вимогу повторного допиту свідків які дали свідчення суду який виконував відповідне доручення і з'явилися до суду, який розглядає справу. Ця норма спрямована на виконання принципу безпосередності, оскільки варто допитати свідка безпосередньо в судовому засіданні, а не використовувати протоколів допиту, які були складені під час допиту цього свідка в іншому суді.
Стаття 133. Забезпечення доказів
1. Особи, які беруть участь у справі і вважають, що подання потрібних доказів є неможливим або у них є складнощі в поданні цих доказів, мають право заявити клопотання про забезпечення цих доказів.
2. Способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням. У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів.
3. За заявою заінтересованої особи суд може забезпечити докази до пред'явлення нею позову.
4. У разі подання заяви про забезпечення доказів до подання позовної заяви заявник повинен подати позовну заяву протягом десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення доказів. У разі неподання позовної заяви у зазначений строк особа, яка подала заяву про забезпечення доказів, зобов'язана відшкодувати судові витрати, а також збитки, заподіяні у зв'язку із забезпеченням доказів.
1. Забезпечення доказів - процесуальна дія суду, яка вчиняється за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо вони вважають, що подання потрібних доказів є неможливим або у них є складнощі в поданні цих доказів.
Під особами які мають право клопотати про забезпечення доказів, маються на увазі суб'єкти доказування. Вони повинні довести обґрунтованість своїх побоювань, що подача відповідних доказів є неможливим. Тобто суд не може здійснити заходи по забезпеченню доказів лише на підставі нічим не обґрунтованих побоювань суб'єкта доказування. В іншому випадку, суб'єкт доказування повинен обґрунтувати неможливість подання відповідних доказів особисто, або довести суду складнощі, які виникають у нього при поданні певних доказів, та які перешкоджають такому поданню.
Наприклад необхідність забезпечення доказів виникає у випадку огляду продукції, яка швидко псується, чи допиту свідка, стан здоров'я якого з кожним днем погіршується, або який виїжджає в довгострокове відрядження.
Про необхідність забезпечення доказів, відповідна особа подає суду заяву або клопотання в письмовій формі. Вимоги до цих документів встановлені в ст. 134 ЦПК.
Забезпечення доказів слід відрізняти від забезпечення позову - заходів які гарантують виконання майбутнього рішення суду.
2. ЦПК визначає приблизний перелік способів забезпечення доказів, до них належать: 1) допит свідків; 2) призначення експертизи; 3) витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням. Але враховуючи обставини справи, суд за клопотання відповідної особи, може застосувати і інші заходи забезпечення доказів, які є найбільш адекватні поданому клопотанню. Наприклад, суд може одержати пояснення сторони, які вона дає як свідок; заборонити вчиняти дії, що приводять до знищення доказів; тимчасово вилучити докази.
3. За загальним правилом, забезпечення доказів здійснюється після відкриття провадження у цивільній справі і постановлення ухвали про це. Тобто, після виникнення цивільно-процесуальних правовідносин. Але в окремих випадках, за заявою зацікавленої особи, суд може забезпечити докази і до пред'явлення нею позову. Це допускається, коли у заявника є обґрунтовані посилання на неможливість подальшого подання певних доказів або виникнення труднощів у зв'язку з цим, якщо не забезпечити докази вчасно. Таке забезпечення запобігатиме таким ризикам і сприятиме захисту прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі.
4. ЦПК чітко врегулював порядку забезпечення доказів до порушення провадження у цивільній справі. У випадку подання заяви (клопотання) про забезпечення доказів до подання позовної заяви, такий заявник повинен подати позовну заяву протягом десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення доказів. У разі неподання позовної заяви у зазначений строк, особа, яка подала заяву про забезпечення доказів, зобов'язана відшкодувати судові витрати, а також збитки, заподіяні у зв'язку із забезпеченням доказів.
По суті ЦПК встановлює санкцію за неподання позовної заяви після подачі клопотання про забезпечення доказів. Ця норма встановлена з метою перешкоджання зловживання особою своїм правом на забезпечення доказів та дозволить відшкодувати у зв'язку з таким забезпеченням збитки, заподіяні особам які так чи інакше були пов'язані із забезпеченням доказів (відшкодування витрат свідка у зв'язку з дачею показань, відшкодування у зв'язку з вимушеним витребуванням певних об'єктів, предметів, речей і т. п. для їх дослідження чи передачі на експертизу і неможливість користування ними протягом певного часу).
Стаття 134. Заява про забезпечення доказів
1. У заяві про забезпечення доказів повинні бути зазначені: докази, які необхідно забезпечити; обставини, що можуть бути підтверджені цими доказами; обставини, які свідчать про те, що подання потрібних доказів може стати неможливим або ускладненим, а також справа, для якої потрібні ці докази або з якою метою потрібно їх забезпечити.
2. До заяви про забезпечення доказів, яка не відповідає вимогам цієї статті, застосовуються наслідки, встановлені статтею 121 цього Кодексу.
1. Забезпечення доказів відбувається за звернення зацікавленої особи, яке оформляється у вигляді письмової заяви. Заява повинна відповідати вимогам коментованої статті. Зокрема, в ній повинно бути зазначено:
- докази, які необхідно забезпечити. Заявник повинен навести конкретні засоби доказування, які слід забезпечити (показання свідка, письмові або речові докази, висновок експерта);
- обставини, що можуть бути підтверджені доказами, які необхідно забезпечити. Ці обставини повинні входити до предмету доказування у справі;
- обставини, які свідчать про те, що подання потрібних доказів може стати неможливим або ускладненим. Звертаємо увагу, що закон не вимагає подання доказів, які підтверджують ці обставини. Тому ця вимога буде вважатися дотриманою, якщо про ці обставини зазначено у тексті заяви про забезпечення доказів;
- справа, для якої потрібні ці докази або з якою метою потрібно їх забезпечити. Заявник повинен хоча б в загальних рисах визначити підстави та предмет майбутнього позову і обгрунтувати, чому заява про забезпечення доказів подається до подання позовної заяви.
Крім того в заяві потрібно обгрнтувати обставини, які не залежать від волевиявлення особи чи перебувають поза межами її контролю чи правомірного впливу, і які свідчать про те, що подання потрібних доказів може стати неможливим або ускладненим.