Смекни!
smekni.com

НПКЦПКУ (стр. 141 из 212)

2. Після проголошення рішення суд, який його ухвалив, не може сам скасувати або змінити це рішення.

1. Проголошення рішення суду – це прилюдне доведення судом його змісту до відома осіб, які беруть участь у справі.

Проголошення рішення відбувається усно шляхом зачитування суддею тексту рішення, виготовленого у нарадчій кімнаті. Проголошення рішення без видалення суду в нарадчу кімнату або іншою особо (замість судді) не допускається.

2. Проголошується усе рішення повністю або лише його вступна та резолютивна частини. Це питання вирішується на розсуд суду залежно від того, складає він повний текст рішення одразу, чи відкладає це на певний строк (не більше 5 днів) відповідно до ч.3 ст. 209 ЦПК.

У разі проголошення у судовому засіданні тільки вступної та резолютивної частин судового рішення, суд повідомляє, коли особи, які беруть участь у справі, зможуть ознайомитися з повним рішенням суду, тобто повідомляє конкретну дату.

3. Рішення проголошується негайно після закінчення судового розгляду, тобто після виходу суду з нарадчої кімнати. Негайність означає, що суд не вправі відкладати проголошення рішення на інший час.

За загальним праивлом, рішення оголошується прилюдно. Відповідно до ч.9 ст. 6 ЦПК рішення суду проголошується прилюдно, крім випадків, коли розгляд проводився у закритому судовому засіданні.

4. Коментована норм покладає на головуючого обов‘язок роз'яснити зміст рішення, порядок і строк його оскарження. Тому суд повинен запитати чи зрозумуло рішення особам, які присутні під час оголошення рішення. На прохання цих осіб суд повинен роз‘яснити зміст рішення, а саме пояснити як вирішено спір, а також як оскаржується рішення. Суд не зобов‘язаний і не вправі коментувати мотиви свого рішення.

5. За загальним правилом, після проголошення рішення суд, який його ухвалив, не може сам скасувати або змінити це рішення.

Суд вправі скасувати своє рішення внаслідок його перегляду за нововиявленими обставинами (ст. 365 ЦПК), під час перегляду заочного рішення (ст. 232) а також в деяких категоріях справ окремого провадження (ст. 241, 250, 255).

Стаття 219. Виправлення описок та арифметичних помилок у судовому рішенні

1. Суд може з власної ініціативи або за заявою осіб, які беруть участь у справі, виправити допущені у судовому рішенні описки чи арифметичні помилки. Питання про внесення виправлень вирішується в судовому засіданні, про що постановляється ухвала. Особи, які беруть участь у справі, повідомляються про час і місце засідання. Їхня неявка не перешкоджає розглядові питання про внесення виправлень.

1. Судове рішення повинно бути точним. Помилки у тексті судового рішення, зумовлені арифметичними помилками або граматичними помилками (описками), що стосуються істотних обставин або ускладнюють виконання рішення, можуть бути усунуті судом, який ухвалив рішення або ухвалу.

Арифметична помилка – це помилка у визначенні результату підрахунку: пропуск цифри, випадкова перестановка цифр, спотворення результату обчислення у зв‘язку із використанням несправної техніки.

Не є арифметичними помилками, а отже і не може бути виправлене в порядку, передбаченому коментованою статтею, застосування неправильних методик підрахунку, а так само застосування неправильних вихідних данних для проведення арифметичних обчислень.

Суд може виправити лише ті арифметичні помилки, яких він сам припустився. Якщо такі помилки наявні у висновку експерта або в письмових доказах, такі помилки судом не виправляються. Арифметичні помилки у висновку експерта усуваютсья шляхом допиту експерта та уточнення ним свого висновку або враховуються судом під час оцінки цього доказу.

2. Описки – це помилки, зумовлені неправильним написанням слів. Виправленню підлягають лише ті описки, які мають істотний характер. До таких належить написання прізвищ та імен, адрес, найменувань спірного майна, зазначення дат та строків. Особливо це стосується резолютивної частини рішення. В резолютивній частні будь-яка описка має істотне значення, оскільки вона може утруднити виконання рішення.

Не є опискою граматичні помилки, які не спотворюють текст судового рішення та не призводять до його невірного сприйняття: неправильне розташування розділових знаків, невірні відмінки слів, застосування русизмів та діалектизмів тощо.

3. Ініціатива щодо виправлення помилок може виходити від будь-кого з осіб, які беруть участь у справі або суду. Для цього зацікавлена особа звертається до суду із заявою, в якій зазначає, які саме помилки слід виправити у рішенні суду. Така заява подається в копіях відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі. Копія заяви надсилається особам, які беруть участь у справі одночасно з судовою повісткою. Судового збору за її подання законом не передбачено.

Помилки можуть бути виправлені в ухвалі або в рішенні суду не залежно від того чи набрало воно законної сили і чи воно виконане.

Питання про внесення виправлень вирішується в судовому засіданні. Особи, які беруть участь у справі, повідомляються про час і місце засідання. Їхня неявка не перешкоджає розглядові питання про внесення виправлень.

Строк розгляду питання про виправлення помилок законом не передбачено. Цей строк повинен бути розумним.

Стаття 220. Додаткове рішення суду

1. Суд, що ухвалив рішення, може за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:

1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної суми грошових коштів, які підлягають стягненню, майно, яке підлягає передачі, або які дії треба виконати;

3) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 367 цього Кодексу;

4) судом не вирішено питання про судові витрати.

2. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.

3. Суд ухвалює додаткове рішення після розгляду питання в судовому засіданні з повідомленням сторін. Їх присутність не є обов'язковою.

4. На додаткове рішення може бути подано скаргу.

5. Про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу.

1. Рішення суду повинно бути повним, тобто повинно вирішувати усі позовні вимоги та усі питання, пов‘язані із розглядом спору. Способом усунення неповноти рішення суду є ухвалення додаткового рішення.

2. Додаткове рішення може бути ухвалене судом за наявності однієї або кількох підстав, що наведені нижче:

1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення. На нашу думку, суд повинен вирішувати усі заявлені позовні вимоги, зокрема й ті, щодо яких сторони не подавали доказів чи пояснень. В такому разі суд в задоволені цих вимог повинен відмовити за недоведеністю. Ухвалюючи рішення, суд повинен враховувати первісні вимоги, а також усі уточнення (доповнення або зміни) до них, які заявлялися в судовому засіданні;

2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної суми грошових коштів, які підлягають стягненню, майно, яке підлягає передачі, або які дії треба виконати. Цей недолік рішення суду унеможливлює його примусове виконання.

Необхідність постановлення додаткового рішення може виникнути тоді, коли суд позов задоволив. Коли суд у позові відмовив, не виникає необхідності стягувати гроші або передавати майно;

3) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 367 цього Кодексу. Відповідно до цієї статті, суд допускає негайне виконання рішень у справах про: 1) стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць; 2) присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць; 3) відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, - у межах суми стягнення за один місяць; 4) поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника; 5) відібрання дитини і повернення її тому, з ким вона проживала; 6) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.

В цих випадках суд зобов‘язаний допусити негайне виконання не залежно від надходження відповідного клопотання від зацікавлених осіб;

4) судом не вирішено питання про судові витрати. Питання про розподіл судових витрат вирішується судом одночасно із ухваленням рішення суду. В мотивувальній частині рішення суд повинен визначити склад цих витрат та як вони розподіляються між сторонами. В резолютивній частині рішення зазначається хто і на чию користь сплачує ці судові витрати. Додаткове рішення може бути ухвалене і тоді, коли суд вирішив питання про розподіл судових витрат лише частково.

Додаткове рішення не може бути ухвалене на підставі додаткового поданих доказів про розмір та склад судових витрат. Так, не допускається подання документів, що підтверджують, наприклад, розмір витрат на правову допомогу, і їх включення до складу судових витрат після ухвалення рішення.

3. Додаткове рішення може бути подано після проголошення рішення і до закінчення строку на виконання рішення. Постановлення додаткових ухвал законом не передбачено.

Ініціатива постановити додаткове рішення може виходити від суду або від будь-кого з осіб, які беруть участь у справі. Заява про ухвалення додаткового рішення подається в копіях відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі. Копія заяви надсилається особам, які беруть участь у справі одночасно з судовою повісткою.

4. Суд ухвалює додаткове рішення після розгляду питання в судовому засіданні з повідомленням сторін. Їх присутність не є обов'язковою. Строк розгляду заяви законом не передбачено. Тому суд повинен виходити з вимог розумності.