Аналогія закону - це поширення судом на відносини, не врегульовані правом, конкретних правових норм, що регулюють подібні відносини. При цьому суд може допустити застосування аналогії закону, якщо: 1) процесуальні відносини не врегульовані законом; 2) є законодавство, що регулює подібні відносини; 3) подібне законодавство не суперечить сутності цивільних процесальних відносин, до яких застосовується аналогія.
У разі неможливості застосування аналогії закону, суд може застосувати аналогію права, тобто поширити на ці відносини загальні засади законодавства, що регулює організацію та здійснення судочинства, насамперед, його конституційні принципи.
8. Частини 3 і 4 коментованої статті встановлює дію цивільного процесуального закону в часі. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Якщо провадження у справі відкрито до вступу в силу нового закону, що регулює порядок судочинства, то суд зобов‘язаний застосувати новий закон незалежно від того, коли було відкрито провадження, якщо в самому законі не передбачено інше.
У ч.4 реалізований принцип, закріплений у ст. 58 Конституції України: закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Однак цю норму слід застосовувати лише щодо процесуального законодавства. Таким чином, закон, який встановлює нові процесуальні обов'язки, скасовує чи звужує процесуальні права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.
Стаття 3. Право на звернення до суду за захистом
1. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
2. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.
3. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.
1. Право на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів закріплено безпосередньо у Конституції України (ст. 55), Цивільному кодексі України (ст. 16), Законі України “Про судоустрій України” (ст. 6) і, на перший погляд, закріплення аналогічної норми в ЦПК є зайвим.
2. Право на звернення до суду є невід‘ємним особистим правом. Від цього права особа не може відмовитися. Це право не може бути обмежене правочином. В силу ч.3 ЦПК така відмова є недійсною. Аналогічна норма міститься також у п.4 ст. 6 Закону України “Про судоустрій України”.
Не є відмовою від права на звернення до суду встановлення договірної підсудності (ст. 112 ЦРК) або укладення угоди про передачу справи на вирішення третейського суду (третейський запис), .
Право на звернення до суду реалізується особою в порядку, встановленому ЦПК. Цей порядок передбачає дотримання позивачем, насамперед, вимог щодо форми позовної заяви та правил про підсудність.
3. Особа має право звернути до суду за захистом саме своїх прав. Право на позов має особа, права, свободи або інтереси якої порушені. Іншими словами, особа не має права звернутися до суду у разі, якщо права, за захистом яких вона звернулася, їй не належать. Така особа є неналежним позивачем і у позові їй слід відмовити. Тому при зверненні до суду позивач повинен доводити свою юридичну заінтересованість у справі. Завдяки такому підходу реалізується принцип диспозитивності цивільного процесу, відповідно до якого кожна особа самостійно вирішує: звертатися їй до суду чи ні.
Практичне значення цієї норми можна продемонструвати на прикладі вирішення справ за позовами акціонерів, які звертаються з позовами про визнання недійсними договорів, укладених акціонерними товариствами.
За існуючою практикою, яка сформувалася рішеннями Верховного Суду України... від .... акціонер не має права на позов про визнання договору недійсним, оскільки він не є стороною договору. Разом з тим акціонер (учасник товариства) може обгрунтовувати свою заінтересованість порушенням їх права на підприємницьку діяльність; права власності (накприалд, всупереч волі учасників та протиправно зменшується вартість їх майна - корпоративних прав); права на працю (наприклад, коли учасника і працівника товариства фактично позбавлено робочого місця в товаристві), прав на участь в управлінні товариством (наприклад, коли учасники були усунуті від вирішення питання, яке належить до компетенції загальних зборів).
4. Частина 2 передбачає виняток із загального правила. Звертатися до суду за захистом інтересів інших осіб можуть особи, які, по-перше, за законом мають таке право та, по-друге, у випадках, встановлених законом. До таких осіб, зокрема належать, прокурор, Уповноважений Верховної Ради з прав людини, консул (посол), місцеві державні адміністрації тощо. Більш докладно про підстави участі цих осіб у справі див коментар до ст. ____ ЦПК
Стаття 4. Способи захисту, які застосовуються судом
1. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
1. Захист порушених прав та інтересів можливий кількома способами. Відповідно до ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:
1) визнання права;
2) визнання правочину недійсним;
3) припинення дії, яка порушує право;
4) відновлення становища, яке існувало до порушення;
5) примусове виконання обов'язку в натурі;
6) зміна правовідношення;
7) припинення правовідношення;
8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Такими способами захисту можуть бути застосування наслідків нікчемності правочину (ст.216 ЦК), переведення прав та обов‘язків покупця (ст. 362 ЦК), спростування недостовірної інформації (ст. 277 ЦПК) тощо. Відповідно до ст. 275 ЦК захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом (крім тих, які передбачені у ст. 16 ЦК) відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення.
Таким чином, суд не може захищати порушені права та інтереси у спосіб, якій не передбачений ні законом, ні договором. Це важливо, насамперед, для позивача, який повинен подбати про обрання саме такого способу захисту своїх прав, який грунтується на законі або договорі.
2. Слід зауважити, що коментована стаття передбачає захист порушених прав у спосіб, визначений законами України. До таких законів належить і ст. 16 ЦК, яка, в свою чергу, передбачає можливість визначення способів захисту порушених прав і в договорі. Таким чином, способи захисту порушених цивільних прав можуть визначатися не лише законами, але й договорами.
Стаття 5. Здійснення правосуддя на засадах поваги
до честі і гідності, рівності перед законом і судом
1. Суд зобов'язаний поважати честь і гідність усіх учасників цивільного процесу і здійснювати правосуддя на засадах їх рівності перед законом і судом незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак.
Коментована стаття передбачає окремі принципи цивільного процесу.
Принцип поваги честі і гідності учасників цивільного процесу полягає в тому, що суд зобов‘язаний дотримуватися етичних норм як в суді, так і поза судом. Зміст цих принципів можна розкрити через положення, які містяться у Кодексі професійної етики судді, затвердженому V з'їздом суддів України 24.10.2002р. Суддя повинен здійснювати судочинство в межах та в порядку, визначених процесуальним законом, і виявляти при цьому тактовність, ввічливість, витримку й повагу до учасників судового процесу та інших осіб.
Суддя у визначеному законом порядку надає засобам масової інформації можливість одержувати відомості, виключаючи при цьому порушення прав і свобод громадян, приниження їх честі й гідності, а також авторитету суду та статусу судді.
Суддя при здійсненні правосуддя не повинен допускати проявів учасниками процесу чи іншими особами неповаги до людини за ознаками раси, статі, національності, релігії, політичних поглядів, соціально-економічного становища, фізичних вад тощо.
Суддя має утримуватися від поведінки, будь-яких дій або висловлювань, що можуть призвести до втрати віри в рівність професійних суддів, народних засідателів та присяжних при здійсненні правосуддя.
Принцип рівності перед законом означає однакове застосування судом закону до усіх учасників процесу та у відповідності до мети правової норми.
Принцип рівності перед судом означає неупереджене ставлення суду до усіх учасників процесу та забезпечення їм рівних процесуальних прав.
В окремих випадках, прямо передбачених законом, для окремих учасників процесу можуть встановлюватися додаткові гарантії реалізації їх права на звернення до суду, зумовлені наявністю певних об‘єктивних чи суб‘єктивних причин. Так, головуючий вправі дозволити не вставати при звертанні до суду, якщо учаснику процесу це важко за станом здоров‘я; окремі категорії позивачів звільнені від сплати державного мита або подання копій документів; за окремими позовами встановлено альтернативну підсудність. Ці гарантії доступності правосуддя не вважаються порушенням принципу рівності учасників перед законом і судом, оскільки встановлені безпосередньо законом (а не судом) і не стосуються розгляду конкретної справи.