431
Частина 2 коментованої статті передбачає можливість розпуску Верховної Ради України до закінчення строку її повноважень. Таке дострокове припинення парламентських повноважень можливе тільки у випадку, коли протягом тридцяти днів однієї чергової сесії не розпочалися пленарні засідання. При цьому ініціатива розпуску Верховної Ради України належить виключно Президентові України. Таким чином, будь-який інший орган чи посадова особа окрім глави держави не наділені правом достроково припиняти повноваження українського парламенту. Детальний порядок цієї процедури конституційно не закріплюється, однак при її реалізації Президент повинен видати відповідний указ про дострокове припинення парламентських повноважень, а також призначити позачергові вибори до Верховної Ради України.
Дострокове припинення повноважень законодавчого органу обмежується рядом умов. По-перше, обмежується можливість повторного розпуску Верховної Ради України, яка була сформована після дострокового припинення повноважень попереднього парламенту. Частина 3 коментованої статті закріплює однорічний строк з дня обрання парламенту, який почав здійснювати свої функції після дострокового припинення повноважень його попереднього складу, протягом якого забороняється дострокове припинення повноважень Верховної Ради України. По-друге, конституційно забороняється дострокове припинення повноважень парламенту в останні шість місяців строку повноважень Президента України, що визначено ч. 4 коментованої статті.
Коментована стаття не містить обмеження права розпуску парламенту протягом воєнного чи надзвичайного стану, але при цьому слід мати на увазі положення ч. 4 ст. 83 Конституції, із якої випливає, що під час дії воєнного або надзвичайного стану вибори народних депутатів України не проводяться, а тому і достроково припинити повноваження Верховної Ради України не можна.
Вказані обмеження сприяють забезпеченню стабільності у державі, створенню необхідних умов для реалізації конституційних повноважень Верховної Ради України в законодавчому процесі, співробітництву і координації відносин між главою держави та парламентом.
432
Стаття 91. Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених цією Конституцією.
Коментована стаття присвячена видам правових актів, які приймаються парламентом України. Ця стаття стосується лише актів Верховної Ради України, а не всіх її рішень. Порядок прийняття процедурних рішень визначається Регламентом Верховної Ради України. Вони приймаються більшістю голосів народних депутатів, які взяли участь у голосуванні, за винятком випадків, прямо зазначених в Регламенті і законах (п. 1 ст. 3.2.3 Регламенту Верховної Ради України). Своєрідною є процедура прийняття рішень про застосування заходів для забезпечення присутності народних депутатів на засіданнях парламенту (п. З ст. 3.2.2 Регламенту).
Конституція визначає акти, що їх приймає Верховна Рада України. Як такі називаються закони і постанови. Але це не остаточний перелік, оскільки коментована стаття встановлює, що парламентом можуть бути прийняті й інші акти. Такий підхід є виправданим з оглядом на те, що Верховна Рада приймає акти з найрізніших питань суспільного життя. Відповідно законодавець надав парламенту України можливість визначати вид акта парламенту залежно від специфіки проблеми, що вирішується.
В сучасній правовій системі України діють прийняті парламентом України акти з такими назвами: Конституція, закон, основи законодавства, кодекс, декларація, Акт проголошення незалежності України, заява, звернення, постанова. Більшість з них охоплюється таким загальним поняттям, як закон. Ратифіковані Верховною Радою України міжнародні акти стають частиною національної правової системи.
Закон – нормативний акт вищої юридичної сили, прийнятий згідно з чітко визначеною законодавчою процедурою представницьким органом влади і підписаний главою держави. Законами регулюються найбільш важливі суспільні відносини. В ієрархії правових актів закон посідає найвище місце після конституції. Верховенство закону – один з головних принципів демократичної, правової держави. Закони мають свою ієрархію. Вищим з них є конституція, яка приймається і змінюється, як правило, в більш ускладненому порядку, ніж звичайний закон. Право приймати закони належить до виключних повноважень
Конституція України
Розділ TV. Стаття 9/
представницьких органів влади. В демократичній державі не може бути паралельного органу, який би мав право приймати акти аналогічної юридичної сили. Оскільки порівняно з іншими нормативно-правовими актами в державі закон має вищу юридичну силу, то всі підзаконні акти не повинні суперечити його положенням. Закон регулює найбільш важливі суспільні відносини загального характеру. Закони в Україні можуть прийматися також шляхом всеукраїнського референдуму. Закон – основне джерело права національної правової системи України, До формальних ознак закону належить особливий порядок його прийняття парламентом. Цей порядок включає обов'язкові стадії законодавчого процесу, передбачені Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України. Прийняття закону обов'язково включає в себе такі стадії: внесення законопроекту в законодавчий орган; обговорення законопроекту; прийняття закону; його опублікування (обнародування).
Закони України можуть бути змінені або скасовані лише Верховною Радою України, тобто органом, яким вони були прийняті. Конституційний Суд України може визнати закон неконституційним повністю або в окремій частині. Внаслідок цього весь текст закону або окремі його положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність. Але це не означає скасування або зміни самого закону. Скасувати або змінити закон може тільки сам парламент України і ніхто інший, оскільки тільки Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні і тільки їй серед органів державної влади притаманна законодавча функція. Це виключна прерогатива парламенту України.
В Україні ще жоден закон не був прийнятий шляхом всенародного референдуму. Така можливість не виключається, і якщо вона буде реалізована, то стадії і процедури прийняття закону в такий спосіб повинні відбуватися у відповідності з нормами Конституції України і Закону України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми».
Постанова Верховної Ради України – правовий акт парламенту, що приймається більшістю від його конституційного складу і підписується Головою Верховної Ради України. Постанови приймаються після обговорення їх на пленарному засіданні парламенту. Вони, зокрема, приймаються з питань призначення всеукраїнського референдуму, з питань, визначених ст. 73 Консти-
434
тупії України: прийняття рішення щодо звіту про виконання Державного бюджету України; призначення виборів Президента України у строки, передбачені Конституцією; розгляд і прийняття рішення щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України; надання згоди на призначення Президентом України Прем'єр-міністра України; призначення чи обрання на посади, звільнення з посад, надання згоди на призначення і звільнення з посад у випадках, передбачених Конституцією України; призначення на посади та звільнення з посад Голови та інших членів Рахункової палати, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Голови Національного банку України; обрання суддів; призначення чергових та позачергових виборів до органів місцевого самоврядування; призначення на посаду та звільнення з посади керівника апарату Верховної Ради України; утворення тимчасових слідчих комісій Верховної Ради України з відповідних питань тощо. Порядок прийняття постанов парламенту України визначається Регламентом Верховної Ради України.
Постанови Верховної Ради України присвячені в основному регулюванню внутрішньопарламентських взаємовідносин, призначенню і звільненню відповідних посадових осіб, контролю Верховної Ради за станом виконання відповідних урядових програм, реалізації Кабінетом Міністрів України конкретних проблем. Прийняття постанов парламенту пов'язане з реалізацією Верховною Радою законодавчої, установчої і контрольної функцій. Без прийняття постанов неможливо забезпечити оптимальну організацію роботи парламенту.
Серед інших актів Верховної Ради України особливе значення мають декларації, в яких найбільш ємно поєднуються політичні і правові аспекти регулювання суспільних відносин. Декларація – політико-правовий акт, який офіційно проголошує загальнолюдські цінності і певні наміри держави, обумовлює напрями, принципи державної правової політики, що знаходять втілення в Конституції і законах України. Декларація в загальній формі визначає спрямованість конституційно-правового регулювання у відповідній сфері суспільних відносин. Так, Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. визначила демократичний вектор розвитку Української держави і суспільства, утвердження України як незалежної, суверенної, демократичної, правової, соціальної держави, визначила демократам-
435
28-Ї472
Конституція України
ну спрямованість національної правової системи України на сучасному етапі. Концептуальні положення Декларації лягли в основу чинної Конституції України. Декларація прав національностей України від І липня 1991 р. визначила вектор державної політики України у сфері національних відносин, гарантування прав національних меншин. Положення декларацій реалізуються за допомогою більш конкретних правових приписів. Так, положення Декларації прав національностей України знайшли втілення насамперед в Законі України від 25 червня 1992 р. «Про національні меншини в Україні».