Недержавне пенсійне забезпечення здійснюється недержавними пенсійними фондами (відкритими, корпоративними, професійними) шляхом укладення пенсійних контрактів між адміністраторами пенсійних фондів та вкладниками таких фондів; страховими організаціями шляхом укладення договорів страхування довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті учасника фонду; банківськими установами шляхом укладення договорів про відкриття пенсійних депозитних рахунків для накопичення пенсійних заощаджень.
Пенсійний контракт є договором між пенсійним фондом та його вкладником, який укладається від імені пенсійного фонду його адміністратором та згідно з яким здійснюється недержавне пенсійне забезпечення учасника або кількох учасників фонду за рахунок пенсійних внесків такого вкладника (ст. 55). Видами пенсійних виплат є пенсія на визначений строк та одноразова пенсійна виплата (ст. 60).
З метою запобігання нецільовому використанню коштів Закон передбачає, що управління активами пенсійних фондів здійснюють не вони самі, а компанії з управління активами або професійні адміністратори, які отримали ліцензію на провадження діяльності з управління активами (ст. 34).
Закон України від 15 липня 1999 р. «Про прожитковий мінімум» визначає прожитковий мінімум як вартісну величину достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я, набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних
239
Конституція України
Розділ II. Стаття 47
соціальних і культурних потреб особистості. Прожитковий мінімум застосовується для загальної оцінки рівня життя в Україні, що є основою для реалізації соціальної політики та розроблення окремих державних соціальних програм; встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України; визначення права на призначення соціальної допомоги; визначення державних соціальних гарантій і стандартів обслуговування та забезпечення в галузях охорони здоров'я, освіти, соціального обслуговування та інших; встановлення величини неоподатковуваного мінімуму доходів громадян; формування Державного бюджету України та місцевих бюджетів. Нині прожитковий мінімум становить 342 гривні на одну особу в розрахунку на місяць.
Стаття 25 Загальної декларації прав людини встановлює, що кожна людина має право на забезпечення на випадок безробіття, захворювання, інвалідності, вдівства, настання старості або іншого випадку втрати засобів для існування з незалежних від нього обставин. Разом з тим відповідно до ст. 22 цього акта рівень забезпечення визначається ресурсами кожної держави.
З 1 липня 2003 р. в Україні трудові пенсії нараховуються, виходячи з мінімального розміру пенсії 50 гривень при максимальному розмірі 150 гривень. Звичайно, такий рівень пенсійного забезпечення не відповідає потребам і в державі поки що не створено належних умов для реалізації конституційної норми про відповідність рівня життя пенсіонерів прожитковому мінімуму.
Стаття 47. Кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Право на житло є одним з найважливіших соціально-економічних прав громадян. На сучасному етапі розвитку суспільства
240
воно, як і багато інших прав громадян, зазнало суттєвих змін. Головним, що відбулося в житловій сфері за пострадянські часи, є принципові перетворення відносин власності із виникненням таких її об'єктів, як житло (житловий будинок, садиба, квартира) та земля. Відбулися зміни в правовому режимі житлового фонду. По-перше, з виникненням приватної власності на житло з'явився приватний житловий фонд, суттєво зменшився державний та виник комунальний житловий фонд. По-друге, відносини власності потягли перетворення й в обігу житла зі складанням ринкових засад набуття прав на нього та його відчуження. По-третє, підприємницькі засади охопили й сферу будівництва житла. Внаслідок укладення договорів з громадянами на початку будівництва житлового будинку, застосування іпотечного кредитування стало можливим вирішення проблем фінансування будівельних компаній передусім задіянням коштів населення. Конкуренція на цьому ринку сприяла підвищенню якості та різноманітності житла. По-четверте, відбулися зміни в управлінні житловим фондом. Житлово-експлуатаційні та комунальні послуги надають не тільки комунальні служби, а й приватні особи (юридичні або фізичні). Здійснюється поступовий перехід до передачі житлових будинків з комунального фонду об'єднанням власників квартир багатоквартирних будинків та здійснення управління неподільним та загальним майном житлового комплексу управителем відповідно до Закону від 29 листопада 2001 р. «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» та глава 70 Цивільного кодексу. По-п'яте, із збільшенням обсягу приватного житла та підвищенням можливості його набуття широкими верствами населення на огшатних засадах одночасно підвищуватиметься можливість надання житлових приміщень соціально незахищеним громадянам.
Виходячи зі ст. 47 Конституції України, складовими права на житло є забезпечення державою умов щодо можливості кожного громадянина мати житло та гарантування непорушності права користування житлом.
241
Кожна з цих складових є місткою і, у свою чергу, припускає різні способи та напрямки реалізації цього права. Так, забезпечення умов для набуття житла відбувається як за ринковими механізмами, так і зі збереженням та вдосконаленням соціальних механізмів. Житло придбавається у власність на підставах, передбачених законодавством України, передається в оренду чи найм.
16 3-172
Конституція України
Розділ II. Стаття 47
Існування ринку житла, як і будь-яких ринків, не виключає, а припускає належний рівень їх державного регулювання. Відповідно до Концепції державної житлової політики, затвердженої постановою Верховної Ради України від ЗО червня 1995 p., метою державної житлової політики є створення умов для реалізації права громадян на житло, розширення житлового будівництва, поліпшення утримання та схоронності житлового фонду. Спорудження, реконструкція та утримання житла є одним з пріоритетних напрямів соціально-економічного розвитку країни, важливим фактором зниження соціальної напруженості в суспільстві.
Державний вплив на придбання житла втілюється в підтримку житлового будівництва відповідним створенням умов через організацію відведення земельних ділянок для забудови з оформленням відповідного права на них (власності, користування, суперфіцію); опрацювання засад та реалізацію пільгового кредитування. Так, на сьогодні ефективно реалізуються програми пільгового кредитування молодих сімей; будівництва житла на селі. На законодавчому рівні запропонований системний підхід реалізації можливості залучення коштів, зокрема через інвестування, кредитування із відповідним забезпеченням виконання зобов'язань, що регулюється Законом України від 5 червня 2003 р. «Про іпотеку» і законами від 19 червня 2003 р. «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» та «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю», а також іншими нормативно-правовими актами.
Значення ролі держави при обігу житла полягає у встановленні правил щодо оформлення правочинів з ним, порядку реєстрації прав на нерухомість. Держава поступово здійснює передачу належного їй житлового фонду у власність територіальних громад відповідних населених пунктів.
Ще більшого значення набуває діяльність держави у сфері забезпечення житлом громадян, що потребують соціального захисту. До таких належать категорії громадян, визначені Житловим кодексом та законами України, зокрема забезпечені житловою площею нижче за встановлений рівень; які проживають в приміщеннях, що не відповідають санітарним і технічним вимогам, та ін.
До категорій громадян, яких держава зобов'язується забезпечити житлом, належать також особи особливого статусу. Це гро-
242 ;;.
мадяни, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (відповідно до Закону від 19грудня 1991 р. «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи); судді; учасники бойових дій в Афганістані та інших інтернаціональних конфліктів; сім'ї загиблих при виконанні службових обов'язків; офіцери, звільнені в запас та відставку за вислугою років, станом здоров'я та скороченням штатів та ін. Це також особи, які опинилися в складному становищі без житла внаслідок тих чи інших обставин, – які повернулися з державного дитячого закладу, від родичів, опікуна чи піклувальника; громадяни, незаконно засуджені і згодом реабілітовані, при неможливості повернення займаного раніше житлового приміщення та ін. Зазначені особи набувають житло безкоштовно із подальшим його використанням на умовах найму з укладенням відповідного договору на підставі ордеру на зайняття зазначеного в ньому житлового приміщення.
Отже, на забезпечення виконання конституційної норми про надання державою та органами місцевого самоврядування житла громадянам, які потребують соціального захисту, житлове законодавство встановлює основні засади та механізми її реалізації. Це передбачення черговості забезпечення житлом (загальної черги, першочергового та позачергового надання житла); порядку постановки на чергу та підстав для цього, зокрема норм житлової площі, що впливають на прийняття на облік осіб, котрі потребують поліпшення житлових умов або в межах яких повинно надаватися житло, та ін.