Кожен має право окреслювати межу між собою та іншими, суспільством, якої не можна перетинати всупереч його бажання. Це його прагнення також є природним, яке зафіксоване водночас як його конституційне право і як заборона для всіх втручатися у сферу особистого життя людини.
Сімейне життя, як і особисте, також не повинне піддаватися безпідставному втручанню з боку будь-кого (в тому числі і другого подружжя або інших членів сім'ї). До речі, саме тут часто і відбуваються порушення прав особи з боку близьких людей, які ототожнюють сімейне життя з особистим і не бажають відчути, що особа і в сім'ї залишається особистістю.
Інші повинні виходити з тієї інформації, яка є чи надається цією особою, або нею не окривається, або є доступною для всіх і
175
Конституція України
Розділ П. Стаття 32
здобута за допомогою не заборонених законом, загальними принципами та мораллю засобами.
Така інформація є відкритою або публічною. Певна її частина є необхідною передусім для самої особи, яка з її допомогою може реалізувати свої права (це, наприклад, відомості про місце проживання, народження, що надає можливість здійснювати і право на підприємницьку діяльність, і на спадщину та ін.).
Певна інформація повинна розкриватися особою частково, наскільки це вимагається тими чи іншими відносинами, до яких, вона вступає. Прикладом можуть бути відомості про стан здорон в'я, про який вона вимушена попередити, наприклад, вступаю-і чи до шлюбу. Такими є й відомості про зацікавленість у вчиненні правочину членами органів управління акціонерного товариствг або при придбанні значного пакету акцій тощо.
Частина ж інформації може залишатися нерозкритою на ба-, жання цієї особи. Це інформація про її погляди, релігійність] політичні переконання. Однак у певних випадках (знов-таки на бажання особи) інформація може і вийти з кола нерозкритої. Наприклад, коли релігійність особи привела до її вступу в релігійну організацію або політичні чи громадські погляди – до вступу відповідну політичну партію чи громадську організацію.
Отже, багатогранність особистого і сімейного життя диктуєбагатоаспектність його наповнення певними правовими, моральними і культурними складниками та механізмами. При цьомурізні види інформації про особисте і сімейне життя особи трансформуються у так звані таємниці, що мають правове підґрунтя,конфіденційну інформацію та інші види і засоби встановлення!обмеженості інформації.
Так, законодавство України і теорія права вживають поняття таємниці особистого життя, яким охоплюються різні відомості про особу; відомості, що мають конфіденційний та довірчий характер і не підлягають розголошенню; відомості, що охороняються згідно з традиціями та мораллю; відомості, що підлягають розголошенню виключно у випадках та особам, визначеним законом. Враховуючи різні боки соціального буття людини, існують різні види таємниць – таємниця кореспонденції, нотаріальна, медична, банківська, адвокатська, таємниця усиновлення тощо. Обмеженість доступу до певних аспектів особистого життя досягається й за допомогою поняття конфіденційної інформації
176
про особу. Під нею слід розуміти повністю або частково скриту інформацію, доступ до якої можливий лише за бажанням особи або на вимогу інших осіб та у випадках і порядку, передбачених законом по можливості із збереженням цієї інформації і додержанням прав особи. Так, ч. 4 ст. ЗО 1 ЦК України передбачається, що обставини особистого життя фізичної особи можуть бути розголошені іншими особами лише за умови, що вони містять ознаки правопорушення, що підтверджено рішенням суду.
У цьому разі постають питання про пріоритетність тих чи інших прав або про можливість вести про це мову. Так, загальновідомо, що право на особисту недоторканність і невтручання в особисту сферу є не тільки природним правом людини, а й демократичним надбанням суспільства. Це випливає й із Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р. І його гарантованість Конституцією України відповідно характеризується як цивілізований та демократичний стан українського суспільства. Відповідно повинні будуватися норми законодавства. Однак, враховуючи те, що людина є найвищою цінністю, не слід скидати з рахунку й її оточення, яке складається з таких самих людей і на яке може негативно вплинути відсутність інформації про особу, її приховання та перекручення.
Будучи елементом соціуму, особа вступає до численних зв'язків, які вимагають певної інформації про цю особу. Ненадання цієї інформації або надання невірної інформації, у свою чергу, негативно відіб'ється на особистому житті інших осіб. Тому Конституцією, враховуючи гармонізацію приватно-публічних інтересів, передбачаються певні випадки, коли особа може зазнавати втручання в її особисту сферу, а також встановлюється можливість визначати на рівні законів ті випадки, в яких допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації. Водночас Конституція окреслює критерії такого втручання – в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
На зберігання інформації про особу в ЇЇ інтересах, в інтересах інших осіб та публічних інтересах спрямоване законодавство України, яке встановлює умови та механізми доступу до цієї інформації у певних випадках (наприклад, до інформації про реєстр акціонерів). Таким чином, причини, підстави та межі втручання в особисте життя людини обумовлені Конституцією України. Чим більше
177
12 472
Конституція України
Розділ //. Стаття 33
особа прагне проникнути в товщу соціального буття, тим більше інформації про себе вона вимушена розкривати. Так, громадські та політичні лідери, відомі науковці, митці, підприємці повинні бути готові до цього. Однак і тут слід враховувати два моменти. По-перше, права особи на особисте життя не порушуються, бо вона залишає за собою вибір: або готовність винести на людське око ті аспекти свого життя, які вона досі оберігала, або відмовитися від цього. По-друге, виявляються і поширюються лише відомості про особу, необхідні для тієї чи іншої соціальної спрямованості їїдіяльності або стану. Крім того, не слід скидати з рахунку й те, що з кожним кроком просування особи в товщу чи епіцентр соціальної сфери все небезпечнішим стає її право на особисте життя, яке вже інші вважають публічним і хочуть про нього знати, а журналісти прагнуть їм в цьому допомогти.
Право на особисте та сімейне життя особи є двоїстим. З одного боку, воно формується самою особою та інформація про нього дозується нею (ст. 301 ЦК України). Це внутрішній аспект. З другого боку, кожен має право знати про існування про нього інформації зовні – в органах державної влади, місцевого самоврядування, інших організаціях та установах. Це надає можливість особі зіставити цю інформацію, визначити дійсний стан поширення відомостей про себе та своє особисте і сімейне життя, виявити недостовірні відомості та захистити свої права. Тому кожному надається право на ознайомлення з такою інформацією, якому кореспондує обов'язок її надання. При цьому зазначені органи та організації мають її надавати безпосередньо та безкоштовно (ст. 31 Закону України від 2 жовтня 1992 р.«Про інформацію»).
У разі порушення цього права особа може оскаржити до суду, а якщо виявиться недостовірність інформації про особу, вона має право спростовувати її та вимагати інших відповідних засобів захисту – відшкодування моральної та матеріальної шкоди (статті 3,275, 280 ЦК України).
Враховуючи різноманітність способів можливого поширення інформації про особу, законодавством передбачаються й відповідні способи заборони цього поширення. Так, ст. 278 ЦК України встановлюється, що якщо особисте немайнове право фізичної особи порушується у газеті, книзі, кінофільмі, телепередачі тощо, то у випадку, коли вони лише готуються до випуску
178
у світ, суд може заборонити їх випуск до усунення порушення цього права, а якщо вони вже випущені у світ, можна заборонити (припинити) їх розповсюдження до усунення цього порушення. Якщо ж це є неможливим, вилучити тираж газети, книги тощо з метою його знищення.
Стаття 33. Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.
Право на свободу пересування і вибору місця проживання в межах держави та право залишати будь-яку країну, включаючи власну, закріплено також міжнародними актами: Загальною декларацією прав людини від 10 грудня 1948 р. (ст. 13), Міжнародним пактом про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 р. (ст. 12), Протоколом № 4 до Європейської конвенції про захист прав і основних свобод від 16 вересня 1963 р. (ст. 2), Європейською конвенцією про правовий статус трудящих мігрантів (Страсбург, 24 листопада 1977 р.) і багатосторонніми та іншими двосторонніми міжнародними актами.
Формування коментованої статті 33 включає дві іпостасі свободи пересування – статичну і динамічну. Вона охоплює як право перебування в одному місті, так і його зміну, включаючи свободу виїзду за кордон, переїзду на постійне або тимчасове місце проживання в іншу країну і безперешкодне повернення на батьківщину.
За Цивільним кодексом України (ст. 29) місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.