З огляду на важливу роль у політичній системі суспільства виключно законом регулюються засади утворення і діяльності політичних партій, інших об'єднань громадян, засобів масової інформації (п. 11 ч. 1).
Враховуючи важливість демографічних та міграційних процесів, Конституція теж відносить їх засади до виключного визначення законом (п. 10 ч. 1).
Велика група питань стосується організації і функціонування органів законодавчої і державної виконавчої влади, тобто найважливіших елементів механізму держави, а також місцевого самоврядування: організація і діяльність органів виконавчої влади; організація і порядок проведення виборів і референдумів, статус столиці, спеціальний статус інших міст (пункти 12, 15, 16 ч. 1).
До цієї ж групи належать питання, пов'язані з забезпеченням функціонування правоохоронних органів держави: питання судоустрою, судочинства, статусу суддів, засади судової експертизи, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства, нотаріату, органів і установ виконання покарань, основи організації та діяльності адвокатури, засади цивільно-правової відповідальності, діяння, які є злочинами, адміністративними та дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них, оголошення амністії (пункти 14, 22 ч. 1, ч. 3), та з виконанням спеціальних державних функцій: одиниці ваги, міри і часу, порядок встановлення державних стандартів, порядок використання і захисту державних символів, державні нагороди, військові звання, дипломатичні ранги та інші спеціальні звання, державні свята (пункти 3–7 ч. 2).
Пункт 1 ч. 2 ст. 92 Конституції спрямований на забезпечення виконання бюджетно-фінансової функції парламенту, яка знаходить вираз у праві парламенту затверджувати Державний бюджет України, регулювати систему оподаткування, податків і зборів, визначати статус національної валюти, функціонування фінансового, грошового, кредитного ринків; порядку погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу тощо.
Чільне місце займають питання забезпечення національної безпеки (п. 17 ч. 1), законодавчого забезпечення функцій держави, пов'язаних зі збройним захистом чи надзвичайними ситуаціями: правовим режимом державного кордону (п. 18 ч. 1), воєнним і надзвичайним станом, зонами надзвичайної екологічної ситуації (п. 19 ч. 1), порядком направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав, порядком допуску та умовами перебування підрозділів Збройних Сил інших держав на території України (п. 2 ч. 2).
Крім законів у поняття законодавства включаються також нормативно-правові акти органів державної влади (Президента, Кабінету Міністрів, міністерств тощо). Всі вони мають підзакон-ний характер, тобто повинні видаватись на основі закону та не суперечити йому. В цьому відношенні положення ст. 92 Конституції визначають межі та рамки законних дій органів державної влади. У разі видання незаконного акту тим чи іншим державним органом, Президентом, Кабінетом Міністрів, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, він може бути оскаржений до Кон
Конституція України
ституційного Суду України (ст. 150 Конституції), а щодо нормативно-правових актів органів державної виконавчої влади (міністерств, відомств, місцевих державних адміністрацій) та органів місцевого самоврядування – до судів загальної юрисдикції (статті 122, 144 Конституції). Відповідні судові інстанції можуть визнати ці акти такими, що не відповідають Конституції та законам України.
Стаття 93. Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові України, народним депутатам України, Кабінету Міністрів України і Національному банку України.
Законопроекти, визначені Президентом України як невідкладні, розглядаються Верховною Радою України позачергово.
Коментована стаття визначає коло суб'єктів законодавчої ініціативи в парламенті України.
Право законодавчої ініціативи – це право на подання до Верховної Ради України на обов'язковий розгляд нею законодавчої пропозиції, законопроекту чи поправки до законопроекту. Процедура здійснення цього права встановлюється насамперед Регламентом Верховної Ради України.
Законопроекти, поправки до них чи законодавчі пропозиції вносяться суб'єктами права законодавчої ініціативи в письмовій формі. Законодавча пропозиція повинна містити проект рішення Верховної Ради, який пропонується Верховній Раді для прийняття. Пропозиції, внесені на ім'я комітету Верховної Ради, опрацьовуються ним у ході підготовки відповідних документів і на розгляд Верховної Ради можуть не подаватися.
Законодавчі пропозиції і проекти законів вносяться разом з супровідною запискою, яка повинна містити обґрунтування необхідності їх розробки і прийняття, а також характеристику цілей, завдань та основних положень майбутніх законів, вказівку на їх місце у системі чинного законодавства, а також на очікувані соціально-економічні та інші наслідки їх застосування.
У разі внесення законодавчої пропозиції, законопроекту або поправки, реалізація яких потребує матеріальних або інших витрат за рахунок державного чи місцевих бюджетів, додаються їх фінансово-економічне обгрунтування та пропозиції щодо по-442
Розділ IV. Статті 93, 94
ісриття цих витрат. Внесення ініціативних законопроектів (крім тих, що вносяться Президентом та урядом) супроводжується вказівкою на те, що ініціатор вносить законопроект для врахування його положень головним по законопроекту комітетом або наполягає на його розгляді Верховною Радою у першому читанні.
Конституційні законопроекти або конституційні положення (відповідно ті, якими вносяться зміни, і ті, які потребують внесення змін до Конституції) мають бути зазначені як такі.
Законодавчі пропозиції і проекти законів, що подаються на розгляд Верховної Ради, мають відповідати й іншим вимогам, передбаченим Регламентом Верховної Ради України, іншими актами, що визначають вимоги до їх оформлення, змісту, структури та викладу.
Законодавча пропозиція чи законопроект можуть бути відкликані їх ініціатором, якщо питання про їх розгляд ще не включено до порядку денного сесії Верховної Ради, а після того – лише за згодою Верховної Ради.
Згідно з ч. 2 коментованої статті Президент України може при внесенні законопроекту визначити його як невідкладний, що тягне за собою його позачерговий розгляд. Це означає, що питання про розгляд законопроекту має бути включене до порядку денного засідань відразу після внесення законопроекту. При цьому визнання законопроекту невідкладним (стаття 6.4.6 Регламенту Верховної Ради) дає можливість скоротити терміни подання пропозицій до законопроекту, поширення матеріалів до другого читання,
але не більш як наполовину.
Верховна Рада може прийняти рішення про визнання будь-якого проекту невідкладним і за власною ініціативою, а також за процедурою ad hoc, з метою пришвидшення розгляду законопроекту, прийняти рішення про відхилення від вимог Регламенту, якщо це не суперечить Конституції і чинним законам.
Стаття 94. Закон підписує Голова Верховної Ради України і невідкладно направляє його Президентові України,
Президент України протягом п'ятнадцяти днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає закон зі сво'Счи вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду.
443
Конституція України
Уразі якщо Президент України протягом встановленого строк не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схва леним Президентом України і має бути підписаний та офіційно оприлюднений.
Якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу, Президент України зобов'язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів.
Закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.
Коментована стаття у цілому присвячена питанням конституційного регулювання взаємовідносин між Верховною Радою України і Президентом України на заключній стадії законодавчого процесу, яка в світовій теорії і практиці позначається термінами «королівська санкція» (у монархічних державах), «промульгація» – у країнах із республіканською формою правління. В Україні ця стадія іменується стадією «підписання та оприлюднення». Зміст даної стадії полягає в офіційному засвідченні того факту, що закон прийнятий належним чином, з дотриманням встановленої процедури його підписання та опублікування в офіційних джерелах.
Частина 1 коментованої статті закріплює необхідність підписання закону Головою Верховної Ради України і невідкладне направлення його Президентові України. Світова конституційна доктрина і практика виходить з того, що з прийняттям законопроекту парламентом закінчується тільки розгляд конкретного нормативно-правового акта. Останнє підтверджується підписом Голови парламенту. Але цим не завершується законодавча процедура, оскільки для надання законопроекту юридичної сили закону необхідне його остаточне оформлення – підписання главою держави, а також видання розпорядження про його опублікування.
Відповідно до Регламенту Верховної Ради України текст законів, прийнятих Верховною Радою, оформлюється Секретаріатом Верховної Ради і в п'ятиденний термін підписується Головою Верховної Ради України, після чого закони (разом з постановами про порядок введення їх в дію) передаються на підпис Президенту України. Конституція України чітко не закріплює конкретний строк, протягом якого підписаний закон направ-444