Однак Конституція України не передбачає серед повноважень якогось іншого органу державної влади внесення подання до Верховної Ради про обрання суддів безстроково. Прийнятий Закон України від 7 лютого 2002 р. «Про судоустрій України» дещо прояснив ситуацію, визначивши, що стосовно суддів Верховного Суду України, суддів вищих спеціалізованих судів, Касаційного суду України і суддів Апеляційного суду України вносить подання до Верховної Ради України Голова Верховного Суду України на підставі висновку, підготовленого Вищою кваліфікаційною комісією. Щодо всіх інших суддів, які обираються Верховною Радою України, питання залишилося не роз'ясненим.
Подання про звільнення суддів можуть вноситися Вищою радою юстиції у випадках, передбачених Законом, як за рекомендацією кваліфікаційної комісії, так і з власної ініціативи. Ці подання можуть вноситися як щодо суддів уперше призначених на посаду, так і стосовно обраних безстроково до органу, який призначив (обрав) суддю, але в передбачених Законом випадках.
На Вищу раду юстиції Конституцією України також покладається прийняття рішень щодо порушення суддями і прокурорами вимог про несумісність. Йдеться про неможливість суміщення посади судді або прокурора з деякими іншими видами діяльності. Професійний судця не має права належати до політич-
665
Конституція України
Розділ VIII. Стаття 131
них партій і профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої. Працівникам прокуратури забороняється поєднувати виконання своїх обов'язків з роботою на підприємствах, в установах, організаціях, заняттям підприємницькою діяльністю, за винятком наукової або педагогічної діяльності. При встановленні фактів заняття суддями або прокурорами діяльністю, несумісною з посадою, яку вони обіймають, Вища рада юстиції може прийняти рішення з рекомендацією у відповідний строк визначитися з останнім щодо питання про продовження роботи на посаді судді або прокурора без суміщення з забороненою діяльністю або рішення про направлення подання відповідному органу про звільнення судді або прокурора з посади.
Вища рада юстиції є єдиним органом, до компетенції якого входить здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів. За наявності передбачених Законом «Про судоустрій України» підстав стосовно цих суддів порушується дисциплінарне провадження. За результатами розгляду дисциплінарної справи Вища рада юстиції має право прийняти рішення про закриття справи або про накладання дисциплінарного стягнення. На посадових осіб судової влади можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: догана, пониження в кваліфікаційному класі або направлення до органу, який призначив (обрав) суддю, рішення про невідповідність судді посаді, яку він обіймає.
На Вищу раду юстиції покладено обов'язок здійснювати розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних і місцевих судів, а також прокурорів. У цьому разі Рада виступає однією із альтернативних інстанцій щодо розгляду скарг відповідних суб'єктів, але тільки щодо результатів дисциплінарного провадження стосовно них. За результатами розгляду скарги про притягнення судді або прокурора до дисциплінарної відповідальності може бути прийнято таке рішення:
а) скарга може бути задоволена цілком, рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності скасовано, дисциплінарне провадження закрито;
666
б) скарга може бути задоволена частково, зі зміною рішенняоргану, який наклав дисциплінарне стягнення;
в) скарга може бути залишена без задоволення, а рішення пропритягнення до дисциплінарної відповідальності – без зміни.
З урахуванням перелічених повноважень можна сказати, що основним призначенням і головним завданням Вищої ради юстиції є участь у формуванні високопрофесійного суддівського корпусу і здійснення контролю за застосуванням до суддів і прокурорів дисциплінарних стягнень. При цьому Рада покликана не тільки забезпечити добір кандидатів на посади суддів на якісно новому рівні, а й бути відповідно до своєї компетенції гарантом незалежності суддів при відправленні правосуддя.
Конституцією закріплюється демократичний порядок формування Ради. Цей орган складається з 20-ти членів. Голова Верховного Суду України, міністр юстиції України і Генеральний прокурор України входять до складу за посадою. Верховна Рада України, Президент України, з'їзд суддів України, з'їзд адвокатів України, з'їзд представників юридичних вищих навчальних закладів і наукових установ призначають до Вищої ради юстиції по три члени, а всеукраїнська конференція працівників прокуратури – двох. До кандидатів у склад Вищої ради юстиції ставляться високі вимоги. Обов'язковими умовами є громадянство України, віковий ценз (не молодше тридцяти п'яти років і не старше шістдесятьох), проживання на території України не менше десяти останніх років, володіння державною мовою, вища юридична освіта і стаж роботи в галузі права не менше ніж десять років. Такі високі вимоги до особового складу Вищої ради юстиції обґрунтовуються великою відповідальністю, значущістю функції цього органу у сфері вирішення завдань формування суддівського корпусу, оскільки саме цей орган здійснює вибір із кандидатів, які успішно склали кваліфікаційний іспит, найбільш підготовлені для виконання функцій носія судової влади. Відповідальність цієї стадії формування суддівського корпусу свідчить про необхідність розробки та використання в роботі Ради науково обгрунтованої і нормативно визначеної методики вирішення поставленого завдання.
Таким чином, у процесі формування особистого складу Вищої ради юстиції беруть участь три гілки державної влади України, а також представники адвокатури України, юридичної науки і прокуратури. Зазначений порядок формування складу Ради дозволяє
667
Конституція України
виключити домінуюче положення якоїсь гілки влади при ухваленні рішення щодо кандидатів на посаду суддів або при притягненні суддів до дисциплінарної відповідальності. Різноманітність суб'єктів, які обирають членів Ради, необхідно для виключення можливості прояву корпоративності у формуванні суддівського корпусу й забезпечення гарантії незалежності суддів у відправленні правосуддя від можливого тиску з боку законодавчої або виконавчої влади.
Розділ IX Територіальний устрій України
Стаття 132. Територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій.
Коментована стаття визначає основоположні засади, на основі яких має принципово по-новому будуватися внутрішня територіальна організація держави, згідно з якою повинні формуватися органи державної влади і органи місцевого самоврядування.
Єдність і цілісність державної території означають, що складові її частини – адміністративно-територіальні одиниці – знаходяться у нерозривному взаємозв'язку, визначаються внутрішньою єдністю.
Поєднання централізації і децентралізації в здійсненні державної влади проявляється в тому, що за центральними органами держави зберігається право охорони та забезпечення загальнодержавних інтересів, а місцеві органи державної влади вирішують питання регіонального та місцевого значення, сприяють реалізації загальнодержавних програм. Місцеве самоврядування, що є правом територіальної громади, наділено правом самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
669
Конституція України
Розділ IX. Статті 132, 133
З проголошенням 24 серпня 1991 р. незалежності України і взяттям курсу на розбудову соціальної ринкової економіки, входженням країни у світове співтовариство монополія на державну владу хоч і повільно, але стала послаблятись, а натомість поступово створювалась основа для здійснення демократичної децентралізації влади України.
Проте еволюція правової системи, що регулює різні аспекти поєднання централізації та децентралізації, впродовж останніх дванадцяти років зазнала значних стримувань, здійснювалась на тлі соціального напруження, в умовах планово-централізованого виробництва і розподілу.
Після прийняття у березні 1992 р. Закону України «Про місцеве і регіональне самоврядування» діяльність Рад, що існували на той час, стала істотно обмежуватися тим, що виконавчі функції передавалися органам державної виконавчої влади – представникам Президента України в областях і районах, а також у містах Києві та Севастополі. Однак з прийняттям 3 лютого 1994 р. нового закону стосовно місцевих Рад – «Про формування місцевих органів влади і самоврядування» (нова редакція від 26 червня 1994 р.) місцевим Радам було повернуто всі функції, що були передані органам державної виконавчої влади. В той же час проблеми щодо децентралізації у здійсненні державної влади та запровадження місцевого самоврядування набули ще гострішого характеру. 18 травня 1995 р. Верховна Рада України ухвалила Закон «Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні», в якому знову підтверджувались основні позиції повноти влади Рад на місцях.