251
Конституція Україна
Розділ //. Стаття 49
метою стабілізації умов життя і забезпечення балансу інтересів між різними прошарками населення. Державна система соціального захисту повинна сприяти сталому розвитку держави і суспільства, оскільки в центрі всього перебуває людина, її права, в тому числі і права на достатній життєвий рівень, що закріплено в ст. 48 Конституції України.
Стаття 49. Кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування.
Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.
Держава створює умови для ефективного І доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.
Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя.
Невід'ємне право людини на життя і здоров'я, що знайшло своє відображення в ряді статей Конституції (статті 5, 27) одержало відповідний розвиток у ст. 49, ч. 1 якої наголошує, що кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Зміст цієї статті повністю узгоджується з приписами Загальної декларації прав людини (ст. 25) та Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права (ст. 12), відповідно до яких кожна людина має право на медичну допомогу та медичний догляд у разі хвороби.
На даний час в Україні діє достатньо розгалужена система законодавства, що регулює правові відносини, пов'язані з охороною здоров'я та медичною допомогою. Найважливіші серед них: Основи законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 р. із змінами та доповненнями, Закон України від 24 лютого 1994 р. «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» із змінами та доповненнями, Закон України від 12грудня 1991 р. «Про запобігання захворюванню на СНІД та соціальний захист населення».
252
Важливе значення для комплексного вирішення проблем ож рони здоров'я мають загальнодержавні концепції та соціальні \ економічні, медико-санітарні і оздоровчо-профілактичні прогрі ми, які розробляються і затверджуються Президентом України Кабінетом Міністрів України і здійснюються центральними Л місцевими органами виконавчої влади. Так, наприклад, Концеїк ція розвитку охорони здоров'я населення України, затвердеьх Указом Президента України 7 грудня 2000 p., Національна прогр ма «Репродуктивне здоров'я» схвалена Указом Президента Укра")-4 ни 26 березня 2001 p., Міжгалузева програма «Здоров'я нації» ц 2002–2011 pp., затверджена постановою Кабінету Міністрів Укра ни 10 січня 2002 р. Місцеві програми охорони здоров'я населенню розробляються та здійснюються органами місцевого самоврядуч вання та місцевими державними адміністраціями.
Охорона здоров'я в Україні визнана пріоритетним напрямок діяльності суспільства і держави, одним із головних чинників розвитку народу України. Право на охорону здоров'я відповідно до ст. 6 Основ законодавства України про охорону здоров'я передбачає, що кожний громадянин України повинен мати життєвий рівень, необхідний для підтримання здоров'я людини, безпечні для життя і здоров'я навколишнє природне середовище, санітар-" но-епідеміологічне благополуччя території і населеного пункту де він проживає, безпечні і здорові умови праці, навчання, побу ту та відпочинку, кваліфіковану медико-санітарну допомогу, до стовірну інформацію про стан свого здоров'я, право на відшко дування заподіяної здоров'ю шкоди та інше.
Державну політику охорони здоров'я формує Верховна Рада України. Президент України виступає гарантом права громадян на охорону здоров'я. Гарантіями права на охорону здоров'я є: створення розгалуженої мережі закладів охорони здоров'я; організація і проведення системи державних і громадських заходів щодо охорони та зміцнення здоров'я; надання всім громадянам гарантованого рівня медико-санітарної допомоги; здійснення контролю та нагляду в галузі охорони здоров'я; встановлення відповідальності за порушення прав і законних інтересів громадян у галузі охорони здоров'я тощо. Існуюча мережа державних і комунальних закладів охорони здоров'я не може бути скорочена.
Держава створює умови для доступного усім громадянам медичного обслуговування шляхом фінансування охорони здоров'я за
253
Конституція України
Розділ II. Стаття SO
рахунок Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, бюджетів місцевого самоврядування, фондів медичного страхування, благодійних фондів та інших джерел, не заборонених законодавством. За рахунок бюджетних коштів фінансуються загальнодоступні для населення заходи охорони здоров'я. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2002 р. затверджена Програма надання громадянам гарантованої державою безоплатної медичної допомоги, яка розроблена відповідно до ст. 7 Основ законодавства України про охорону здоров'я. Конституційний Суд України розглянув справу щодо офіційного тлумачення положень ч. З ст. 49 Конституції України (справа про безоплатну медичну допомогу)- У рішенні Конституційного Суду від 29 травня 2002 р. № 10-рп встановлено, що у державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно. Одночасно держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.
Медична та лікувально-профілактична допомога надається громадянам поліклініками, лікарнями, диспансерами, клініками науково-дослідних інститутів, службою швидкої медичної допомоги, а також окремими медичними працівниками, що мають на це відповідний дозвіл. Медичні працівники в цих випадках зобов'язані надавати першу невідкладну допомогу при нещасних випадках і гострих захворюваннях.
Фінансування охорони здоров'я має здійснюватися також за рахунок коштів від медичного страхування. Страхування громадян буде здійснюватися за рахунок Державного бюджету України, коштів підприємств, установ і організацій та власних внесків громадян. Держава спрямовує зусилля на створення і функціонування системи медичного страхування населення. Організація медичного страхування і використання страхових коштів визначається відповідним законодавством. На жаль, в Україні його нині немає. З метою узгодження дій органів виконавчої влади щодо реформування системи охорони здоров'я, зокрема шляхом впровадження загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування, утворено Координаційний центр з питань впровадження загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування, положення про який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2002 р.
Одним із важливих чинників реалізації права на охорону здоров'я є забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя
254
населення, під яким розуміється створення оптимальних умов життєдіяльності, що забезпечують низький рівень захворюваності, відсутність шкідливого впливу на здоров'я населення факторів навколишнього середовища, а також умов для виникнення і поширення інфекційних захворювань. Санітарно-епідемічне благополуччя передбачає впровадження та дотримання комплексу санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил та норм, проведення санітарних і протиепідемічних заходів, а також здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду. Положення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 1999 р. у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2002 р.
Охорона здоров'я населення пов'язана безпосередньо з подальшим розвитком у нашій державі фізичної культури і спорту, які спрямовані на зміцнення здоров'я, громадян, досягнення високого рівня працездатності та довголіття і є складовою частиною загальної культури суспільства. Основними завданнями фізичної культури і спорту є постійне підвищення рівня здоров'я, фізичного та духовного розвитку населення, сприяння економічному і соціальному прогресу суспільства, утвердження міжнародного авторитету України у світовому співтоваристві. Державна політика в цій галузі визначається Законом України від 24 грудня 1993 р. «Про фізичну культуру і спорт» із змінами та доповненнями, Державною програмою розвитку фізичної культури і спорту в Україні, затвердженою Указом Президента України від 22 червня 1994 р. Важливе місце в цій справі посідає Закон України «Про туризм» від 15 вересня 1995 р. із змінами та доповненнями.
Стаття 50. Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена.
Передбачене ч. 1 даної статті право на безпечне для життя і здоров'я людини довкілля не було закріплене Конституцією Ук-
255
Конституція України
Розділ II. Стаття 50
раїни 1978 р. Крім того, воно безпосередньо не зафіксоване і у Загальній декларації прав людини та інших міжнародно-правових актах. Український законодавець у і іьому питанні пішов далі, зважаючи на зростаючий негативний вплив довкілля на життя і здоров'я людини. Для розкриття суті конституційного права на безпечне для життя і здоров'я довкілля важливе значення мають два питання: а) що означає термін «довкілля»; б) яке довкілля є безпечним для життя і здоров'я людини.