327
Конституція України
Розділ Н. Стаття 66
фізичних осіб, що перебувають у межах державних кордонів України або виключної (морської) економічної зони чи континентального шельфу України.
Положення ст. 66 Основного Закону відтворюються в Законі України від 25 червня 1991 р. «Про охорону навколишнього природного середовища», який зобов'язує громадян раціонально використовувати природні ресурси, здійснювати заходи щодо запобігання псуванню, забрудненню, виснаженню природних ресурсів, негативному впливу на стан довкілля.
Невиконання зазначеного обов'язку як результат неправомірної поведінки громадянина може бути пов'язане із заподіянням шкоди природі. Ця шкода охоплює весь матеріальний світ – навколишнє природне середовище, людину, результати її діяльності тощо.
Крім збитків, які виражені у грошовій формі, в результаті неправомірних дій громадян можливе завдання екологічної шкоди. Сутність останньої зводиться головним чином до певного погіршення якісного стану довкілля.
Відшкодування завданих природі збитків здійснюється в порядку цивільно-правової відповідальності. Згідно з екологічним законодавством України (Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища», Закон України від 16 червня 1992 р. «Про природно-заповідний фонд України», Закон України від 13 грудня 2001 р. «Про тваринний світ», Закон України від 9 квітня 1999 р.«Про рослинний світ», Земельний кодекс України, Водний кодекс України, Лісовий кодекс України та ін.) збитки, завдані внаслідок порушення законодавства про охорону довкілля, підлягають відшкодуванню, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення і незалежно від збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів.
Цивільно-правова відповідальність за заподіяння шкоди природі має свої особливості, які полягають в тому, що: а) порядок і розміри збитків за шкоду, заподіяну природі, визначаються спеціальними нормативними актами екологічного законодавства України, і лише в разі їх відсутності застосовуються норми Цивільного кодексу України про відшкодування шкоди. У постанові Пленуму Верховного Суду України від 26 січня 1990 р. «Про практику розгляду судами справ про відповідальність за порушення 328
законодавства про охорону природи» (із змінами та доповненнями) підкреслюється, що при вирішенні позовів про відшкодування шкоди суди повинні керуватися нормами природоохоронного законодавства, а в питаннях, не врегульованих цим законодавством, відповідними правилами цивільного законодавства; б) збитки компенсуються за шкоду, заподіяну довкіллю (його природним ресурсам, природним багатствам, природним комплексам); в) розміри збитків визначаються за затвердженими у спеціальному законодавстві таксами, методиками та ін.
Таксою вважається середня величина вартості усіх негативних майнових наслідків, які виникають у разі незаконного добування, знищення чи псування об'єктів довкілля, або умовна одиниця обчислення заподіяної природі шкоди.
Такси встановлюються спеціальними нормативними актами екологічного законодавства України, які приймаються Кабінетом Міністрів України або окремими міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади.
Постановами Кабінету Міністрів України затверджуються такси: для обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної цінним видам риб, морських ссавців, водних безхребетних і водних рослин; для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд; для обчислення розміру компенсації за добування (збір) і шкоду, заподіяну видам тварин та рослин, занесених до Червоної Книги України; для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісовому господарству.
Міністерством екології та природних ресурсів України затверджуються такси для обчислення розміру вщшкодування за шкоду, заподіяну незаконним добуванням або знищенням диких тварин і птахів (крім видів, занесених до Червоної Книги України), їх жител та біотехнічних споруд.
Особливістю цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди природі є й те, що в окремих випадках порядок і розміри відшкодування збитків визначаються за спеціальною методикою, яка є різновидом таксового методу вщшкодування збитків.
Такі методики затверджуються нормативними актами міністерств та інших органів виконавчої влади. Міністерством екології та природних ресурсів України затверджена «Методика розрахунку відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону і раціональне використання
329
Конституція України
Розділ //. Стаття 67
водних ресурсів», «Методика визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства» та ін.
Поряд з обов'язком не заподіювати шкоду природі Основний Закон закріплює аналогічний обов'язок і щодо культурної спадщини, яка становить сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об'єктів. Цей обов'язок деталізується і конкретизується в Законі України від 8 червня 2000 р. «Про охорону культурної спадщини», який регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини в суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і прийдешніх поколінь.
До об'єктів культурної спадщини закон відносить місця, споруди (витвори), комплекси (ансамблі), їхні частини, пов'язані з ними території чи водні об'єкти, інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереження, що донесли до нашого часу цінність з антропологічного, археологічного, естетичного, етнографічного, історичного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.
Об'єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, охороняються державою шляхом здійснення комплексу заходів з обліку, захисту, збереження, належного утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, реабілітації та музеєфікації. Серед цих заходів самостійне місце посідають і обов'язки фізичних та юридичних осіб, діяльність яких може негативно позначитися на стані пам'яток. Зокрема, на особу, діяльність якої негативно позначається на стані пам'ятки (створює загрозу знищення, руйнування, пошкодження, спотворення пам'ятки), покладається обов'язок вжити заходів, погоджених з відповідним органом охорони культурної спадщини, для запобігання такій загрозі та підтримання пам'ятки в належному стані за власні кошти.
При заподіянні шкоди об'єктам культурної спадщини національного або місцевого значення, які занесені до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, завдані збитки підлягають відшкодуванню.
Незаконні дії (пошкодження, руйнування, знищення), вчинені фізичною особою, що призвели до істотних змін пам'яток, 330
їхніх територій, охоронюваних археологічних територій, а також їхніх частин, тягнуть за собою кримінальну відповідальність.
Застосування фінансових санкцій, адміністративних стягнень або кримінального покарання не звільняє винного від обов'язку відшкодувати шкоду, завдану власникові пам'ятки або уповноваженому ним органові, особі, яка набула права володіння, користування чи управління пам'яткою, охоронюваною археологічною територією. Шкода, завдана власникові пам'ятки або уповноваженому ним органові, особі, яка набула права володіння, користування чи управління пам'яткою, охоронюваною археологічною територією, відшкодовується відповідно до
закону.
Особи, які завдали шкоди пам'яткам, їхнім територіям (у тому числі незаконним будівництвом), зобов'язані відновити пам'ятки та їхні території, а якщо відновлення неможливе – відшкодувати шкоду відповідно до Закону.
Стаття 67. Кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом.
Обов'язок по сплаті податків і зборів, закріплений цією статтею Конституції, деталізується податковим законодавством. Передусім це ст. 1 Закону України від 18 лютого 1997 р. «Про систему оподаткування», згідно з якою встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також пільг їх платникам здійснюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами. Верховна Рада Автономної Республіки Крим і сільські, селищні, міські ради можуть встановлювати додатковий вид пільг щодо оподаткування в межах сум, що надходять до їх бюджетів. Ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування. Це положення базується на ст. 92 Конституції
331
Конституція Україна
Розділ II. Стаття 68
України, в якій підкреслено, що виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.
Треба враховувати, що конституційне закріплення має саме| обов'язок сплачувати податки і збори. Тобто податкове законодавство уточнює імперативне веління своєчасної сплати податків та зборів у повному обсязі відповідно до податкового обов'язку. Зміст цієї' норми передбачає реалізацію однобічних наказів з боку держави, коли їх реалізація не може мати ніяких ознак угоди, ніяких рис реалізації зустрічних зобов'язань. Показово, що ст. 9 Закону України «Про систему оподаткування» закріплює значну кількість суттєвих обов'язків платників податків і зборів (обов'язкових платежів), а кілька загальних прав (підтвердження прав на пільги, ознайомлення з актами перевірок, оскарження рішень державних податкових органів) – ст. 10 цього ж Закону.