У частині третій коментованої статті визначаються загальні засади судоустрою в Україні.
Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Отже, судова система України складається з Конституційного Суду України, який є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні, та судів загальної юрисдикції, що розглядають решту справ: цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних – в межах повноважень судової влади. Тому переважна більшість усіх судових справ розглядається судами загальної юрисдикції.
У частині четвертій коментованої статті закріплено принцип безпосередньої участі народу у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних. Цей принцип є конкретним проявом демократизму нашої держави і полягає у залученні до відправлення правосуддя не тільки професійних суддів, а й представників народу. Суд за участю народних засідателів відомий в теорії організації суду під назвою «шефенський суд». Така форма участі народу в здійсненні правосуддя існує у вітчизняному законодавстві понад вісімдесят років. Народні засідателі в судовому засіданні користуються рівними правами з професійним суддею – головуючим у справі. Вони разом вирішують усі питання, що виникають під час розгляду справи і ухвалення судового рішення.
Суд присяжних добре знаний з іноземного досвіду та досвіду судочинства дорадянського періоду України. Присяжні утворюють окрему колегію, яка вирішує питання про винність підсудного у кримінальній справі або обґрунтованість вимог позивача у цивільній справі. Усі інші питання відповідно до вердикту присяж-
610
них вирішує професійний суддя – головуючий у справі. Але можливі й інші форми участі присяжних у здійсненні судочинства.
Усі форми залучення представників народу до відправлення правосуддя є втіленням засад колегіального розгляду судових справ, що має на меті гарантувати неупередженість та справедливість правосуддя для всіх.
У частині п'ятій коментованої статті закріплено припис про ухвалення судами судового рішення іменем України. Цим визначаються суверенні права України на здійснення правосуддя та захист державою прав і свобод людини та законних інтересів інших суб'єктів права, які звернулися в установленому порядку до судів України. Припис про ухвалення судових рішень іменем України заснований на положеннях Конституції України про те, що судова влада є гілкою державної влади України, а тому рішення судів є уособленням волевиявлення держави і відповідно вони мають бути гарантовані державою.
З цього органічно випливає і припис щодо обов'язковості судових рішень до виконання на всій території України. Умови і порядок виконання на території України судових рішень визначаються Законом України «Про виконавче провадження», а на територіях інших держав – міжнародними договорами України на засадах взаємності.
Стаття 125. Система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації.
Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України.
Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні
вищі суди.
Відповідно до закону діють апеляційні та місцеві суди. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.
У коментованій статті визначено засадові положення організації системи судів загальної юрисдикції в Україні: єдність, внут-рішньосистемна і територіальна розгалужешсть, певна автономність спеціалізованих підсистем, очолюваних вищими судами; моноцентризм судової системи, який реалізований через надання Верховному Суду України статусу найвищого судового органу.
611
Конституція України
Розділ VIII. Стаття І25
Закріплені у ст. 6 Конституції поняття «судова влада» і «правосуддя», яким іменується розділ VIII, не є тотожними. Правосуддя – це змістовна сторона судової влади. Вона показує, в який спосіб реалізується судова влада. Крім змістовної, є ще й організаційна сторона судової влади. Вона показує, через які структурні утворення реалізується судова влада. Саме тому ст. 124 Конституції, з якої починається розділ VIII «Правосуддя», вже в першому реченні містить принципову норму: «Правосудця в Україні здійснюється виключно судами».
Суди в Україні утворюють судову систему, для якої, як і для кожної системи, характерні певні зв'язки і відносини між окремими її елементами (судами), а також притаманні такі якості, як ієрар-хічність, багаторівневість, структурованість. Судова система України, уособлюючи організаційний аспект судової влади – однієї з гілок державної влади, віддзеркалює особливості організації цієї влади у нашій державі, відповідає рівню соціально-економічного розвитку, пануючим у суспільстві поглядам на місце суду в системі механізмів державної влади, досвіду і певним традиціям. Одночасно Українська держава як член міжнародної спільноти зазнає значного впливу загальновизнаних принципів організації судової влади, які також ураховуються у побудові судової системи.
Значну роль у вирішені нових підходів до побудови судової системи відіграли вступ України до Ради Європи, ратифікація Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 р. та Протоколу № 7 до неї, що містять такі принципові положення:
кожна людина при визначенні її громадянських прав таобов'язків або при висуненні проти неї будь-якого кримінальногообвинувачення має право на справедливий і відкритий розглядупродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом,створеним відповідно до закону;
кожна людина, визнана судом винною у вчиненні кримінального злочину, має право на перегляд вищою судовою інстанцією винесеного їй вироку і призначення міри покарання. Здійснення цього права, включаючи обставини, за яких воно можебути реалізованим, регулюється законом.
Але визнання зазначених у Конвенції положень є недостатнім для застосування їх у державах-учасницях без відповідних рішень Європейського суду з прав людини (далі – Суд), наділеного правом тлумачення положень Конвенції і протоколів до неї. За десятки 612
років Суд розглянув справи і дав тлумачення майже кожному з положень названих статей, які в сукупності сформували доктрину «права на суд», що базується на наступних складниках:
по-перше, необхідна наявність «суду», який створено напідставі закону і відповідає критеріям незалежності й неупередженості;
по-друге, суду слід мати широкі повноваження і бути компетентним у прийнятті рішень з усіх питань права і факту незалежно від того, яка справа розглядається, – цивільна, адміністративна, кримінальна чи господарська;
по-третє, кожна заінтересована особа повинна мати вільнийдоступ до суду, тобто можливість розгляду своєї справи в суді, і їй неповинні перешкоджати надмірні правові чи якісь інші перепони.
Отже, положення Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 р. (статті 7, 8, 10, 11), Міжнародного пакту про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 р. (ст. 9), Конвенції про захист прав людини та основних свобод від 4 листопада 1950 р. та сформовані Судом принципи є всеохоплюючими для організації судової влади та здійснення правосуддя, але серед них є і такі, що безпосередньо впливають на побудову судової системи. Вони пов'язані з необхідністю:
забезпечення кожному, хто намагається в судовому порядку захистити свої права та інтереси, реалізацію цього права шляхом утворення розвинутої системи судів, наближених до населення і наділених повноваженнями щодо розгляду справ у повномуобсязі, тобто за суттю (суди першої інстанції);
забезпечення реалізації права особи на перегляд її справи вищим судом шляхом утворення мережі судів, наділених повноваженнями перегляду справи в апеляційному або касаційному порядку;
відповідного процесуального порядку розгляду і вирішення спору, що визначаються особливістю його предмета.
Усі зазначені чинники знайшли своє нормативне відображення в Конституції України.
Конституція текстуально не закріплює перелік усіх судів, що діють на території України, прямо вказуючи на те, що це є предметом змісту відповідних законів. Але вона визначає принципові положення побудови судової системи, які мають бути враховані при визначенні гілок і рівнів судової системи та повноважень її складових елементів (судів).
613
Конституція України
Розділ VIII. Стаття 125
Це такі положення:
забезпечення доступності правосуддя у його організаційному аспекті завдяки побудові судової системи (на місцевому рівні)відповідно до адміністративно-територіального устрою Українита утворенню підсистеми спеціалізованих судів;
визнання певної автономності функціонування спеціалізованих судів, підсистеми яких очолюють відповідні вищі суди;
закріплення єдності та моноцентризму системи судів загальної юрисдикції (на відміну від біцентризму, що існував раніше), надання Верховному Суду України статусу найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції;
запровадження апеляційної форми як основного первісного порядку перегляду судових справ;
заборона створення судів, порядок формування і компетенція яких не збігаються з порядком утворення і компетенцією судівзагальної юрисдикції.
Принцип територіальності означає розбудову системи судів загальної юрисдикції відповідно до системи адміністративно-територіального устрою, закріпленої в ст. 133 Конституції України. Цей принцип обумовлений потребою здійснення правосуддя на всій території України і доступності його для всього населення. Визначальна вимога принципу територіальності полягає в тому, що мережа судових органів має рівномірно поширюватись на всі адміністративно-територіальні одиниці України. З цього логічно випливає, що судові округи судів відповідних рівнів повинні мати однакове співвідношення з адміністративно-територіальними одиницями, на які поширюється юрисдикція судів. Принцип територіальності побудови судової системи забезпечує територіальне розмежування компетенції однорідних судів, тобто визначає межі судового округу. Найбільшого значення дія принципу територіальності набуває при визначенні мережі судів першого (вихідного) рівня, оскільки вона має бути розгалуженою, щоб забезпечити кожній особі реальну можливість дістатися судової установи для вирішення своєї справи за суттю. Виходячи з цього, Закон України від 7 лютого 2002 р. «Про судоустрій України» визначив, що місцевими загальними судами є районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди, а також військові суди гарнізонів. Місцевими господарськими судами є господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, а місцевими адмі-614