повідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 1 лютого 1996 р. розмір статутного фонду на 31 березня кожного року має становити суму, еквівалентну не менш як 1 млн. екю за офіційним курсом грошової одиниці України;
51
— банк завжди є елементом банківської системи, що закріплено у Законах України «Про банки і банківську діяльність» та «Про Національний банк України».
Таким чином, банк відрізняється від будь-яких інших інституцій (суб'єктів) господарської діяльності саме своєю функціональною природою (грошово-кредитними операціями банку). Важливо пам'ятати таке правило: намагаючись визначити характер кредитної установи, потрібно з'ясувати, чи є в статутних документах цієї установи слова «банк» або «небанківська кредитна установа» і чи зазначається його організаційно-правова форма.
Останнім часом стала популярною така юридична новела. Йдеться про створення та існування банку як об'єкта комунальної власності територіальної громади, що передбачає Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р. Відповідно до ст. 70 цього Закону «органи місцевого самоврядування можуть у межах законодавства створювати комунальні банки та інші фінансово-кредитні установи». Вперше у законодавстві закріплено право створювати комунальні банки органам місцевого самоврядування. І це природний шлях поширення на територіальну економіку організаційно-правових форм у сфері банківської діяльності, в якій заінтересовані держава, органи місцевого самоврядування, громадяни.
Це стало можливим завдяки вдосконаленню уповноважених суб'єктів кредитної сфери — банків, які можуть здійснювати будь-які види діяльності, що віднесені до їх компетенції. Але право мати офіційне найменування «банк» може належати виключно господарському товариству або державній установі, які отримали ліцензію від Національного банку України на здійснення банківських операцій. Найменування банку при його реєстрації завжди узгоджується з центральним банком України. Те ж саме стосується кредитної установи, яка утворюється з метою отримання депозитів чи інших надходжень коштів і забезпечення кредитування за власний рахунок економіки, інвестування підприємництва, надання в борг, наприклад, кредитів споживачу, закладних кредитів тощо. У такому разі найменування банку або кредитної установи є правовим засобом його індивідуалізації як юридичної особи.
На найменування поширюються цивільно-правові норми, оскільки це пов'язано з правом на використання того чи іншого імені (ст. 27 Цивільного кодексу України). Будь-яке найменування банку може використовуватися у товарному знаку, що свідчить про певні види послуг, які ним надаються. У будь-якому разі фіксацію всіх реквізитів банку та кредитної установи здійснюють Національний банк України, органи державної статистики та податкової служби.
Розглядаючи поняття «банк» варто виділити і правові ознаки фінансово-кредитної установи, яка може здійснювати будь-які види діяльності, включаючи банківську. Але фінансово-кредитна установа не має спеціалізованого статусу як банк, оскільки характер її діяльності більш широкий, що відображається в її фірмовому
52
найменуванні. Кредитна установа на відміну від банку має право здійснювати кредитні операції виключно за рахунок власних коштів (статутного капіталу) і не має права використовувати для цього залучені кошти. Кредитна установа може бути наділена правом управління цінними паперами, здійснювати на підставі ліцензії і за рахунок клієнтури клірингові (розрахункові) операції, але вона не займається прямими банківськими операціями. Таким чином, кредитна установа більше схожа на «фінансове підприємство», яке працює під контролем Національного банку України.
Вимоги до існування банків та кредитних установ повинні відповідати банківським стандартам, які розробляються Міжнародною організацією із стандартизації (180), до якої на правах комітетів-членів входять аналогічні національні організації. Це важливо для того, щоб терміни «банк» та «кредитна установа» розумілися однаково всіма учасниками внутрішніх і міжнародно-правових відносин незалежно від того, де вони знаходяться і за яким національним законодавством створені і функціонують.
За європейськими стандартами кредитними установами вважаються:
— банки;
— ощадні банки;
— інвестиційні компанії;
— фінансові лізингові компанії;
— факторингові компанії;
— кредитно-закупівельні компанії.
Крім того, міжнародна банківська класифікація виділяє основні види фінансових компаній:
— дилери;
— брокери;
— зовнішньообмінні та грошово-ринкові торгові компанії;
— компанії, які керують інвестиційними фондами;
— компанії, які видають кредитні картки;
— компанії, які керують майном;
— компанії з ризиковим капіталом;
— обмінні пункти.
Виходячи із змісту поняття «банк» та «кредитна установа», важливо назвати види банківської діяльності, які відповідно до Єдиної банківської ліцензії, що існує як стандарт у європейській банківській системі, могли б бути дозволеними з метою розширення фінансових послуг в Україні. Міжнародно-правові норми, зокрема Друга координаційна банківська директива (норма Європейського Союзу), зумовлюють такі види банківської діяльності:
— прийняття депозитів та інших сум, які виплачуються з громадських фондів;
53
— надання в борг (кредитів споживачу, закладних кредитів, факторингу, фінансові та комерційні операції);
— фінансова оренда;
— послуги по переведенню грошових сум;
— видача та управління платіжними засобами (наприклад, кредитні картки, дорожні чеки, банківські документи);
— гарантії та зобов'язання;
— торговельна діяльність за свій власний рахунок або за рахунок замовників з допомогою:
а) грошових ринкових документів (чеків, рахунків та інших);
б) зовнішнього обміну;
в) фінансових ф'ючерсних операцій та опціонів;
г) обміну та документів відсоткових ставок;
д) цінних паперів, які можуть продаватись;
— надання банками та фінансово-кредитними установами послуг з таких питань:
а) консультації для підприємств щодо основної фінансово-економічної діяльності, виробничої стратегії та поради стосовно об'єднання та придбання підприємств;
б) маклерські та брокерські операції;
в) управління та консультації стосовно цінних паперів;
г) зберігання та управління цінними паперами;
д) кредитні довідкові послуги;
є) опікунські послуги.
Зазначені види банківської діяльності вважаються дозволеними, якщо вони підтверджуються відповідною ліцензією (дозвільне право) і компетентний орган (Національний банк України) впевнений, що кредитна установа відповідає встановленим законодавством критеріям: щодо статутного капіталу, відповідності керівництва та банківського персоналу вимогам професійності (особливо голова правління та головний бухгалтер) тощо. Отже, сутність поняття «банк», що відіграє особливу роль у забезпеченні обігу грошей, які є невід'ємним чинником суспільного життя, безпосередньо відображає банківська діяльність.
Таким чином, банківська діяльність — це визначене законодав-
чими актами України право банків та кредитних установ реалізувати статутні функції та повноваження, здійснювати банківські операції в інтересах юридичних та фізичних осіб, надавати їм на підставі отриманих ліцензій банківські послуги, а також здійснювати в межах наданої компетенції іншу дозволену діяльність від свого імені та за власний рахунок.
Банківська діяльність відповідно до основних цілей, завдань, функцій та операцій може розглядатися як виключна, оскільки
54
не може поєднуватись з іншими видами підприємницької діяльності, наприклад, торгівлею об'єктами нерухомості. Водночас не можна вважати банківську діяльність забороненою, якщо діяльність банку проводиться від імені, наприклад, товариства, промислово-фінансової групи, які створені за участю банку або кредитної установи. Це означає, що власне банк не може займатися торгівлею, але, створивши дочірню фірму, може реалізувати через цю фірму закладне майно тощо.
Банківську діяльність можна розглядати з позицій внутрішньої та зовнішньої реалізації функцій та повноважень банку або кредитної установи. Наприклад, проведення ряду фактичних дій, які пов'язані з бухгалтерським оформленням угод, слід відносити до внутрішньої банківської діяльності, оскільки це пов'язано з балансом банку. Але надання консультаційних та брокерських послуг, здійснення лізингових операцій означає проведення зовнішньої банківської діяльності, яка має підтверджуватись прийняттям угод з резидентами або нерезидентами.
Щоб з'ясувати роль банку (кредитної установи) як суб'єкта банківського права, необхідно звернути увагу на ще одне важливе поняття — «банківська справа». Воно означає організацію внутрішньої банківської діяльності, яка забезпечується банківською управлінською структурою і банківським персоналом. Структура внутрішніх підрозділів у кожному банку може бути організована за окремою схемою забезпечення банківських операцій, які належать до виключної компетенції банку (кредитної установи). За певними винятками розподіл функцій у більшості банків є типовим. Принципи розподілу робіт передбачають утворення таких підрозділів, як каси, каси купонів та іноземної валюти, відділу цінних паперів, кредитного відділу, відділу кореспонденції, юридичної групи і бухгалтерії та допоміжних підрозділів.