У цілому правові підстави здійснення безспірного стягнення коштів з кореспондентських рахунків банків і накладення арешту на них та механізм застосування таких заходів аналогічні викладеним вище стосовно коштів клієнтів банків. Особливості ж їх застосування до кореспондентських рахунків полягають у тому, що стягнення коштів у безспірному порядку та виконання ухвал про накладення арешту здійснюється територіальним управлінням Національного банку України, в якому відкрито такий рахунок банку. Проте Інструкцією про міжбанківські розрахунки в Україні (зокрема пунктом 9.4) також встановлено, що при стягненні коштів у безспірному порядку на кореспондентському рахунку комерційного банку мають залишатися кошти в розмірі встановлених Національним банком обов'язкових резервів та 10 % від суми залишку коштів на початок операційного дня, зменшеного на суму обов'язкових резервів для забезпечення потреб клієнтів. Таке ж положення міститься і у пункті 10.4.3 щодо порядку накладення арешту на кошти на кореспондентському рахунку банку.
Якщо після застосування вищезазначених заходів розрахунковий документ не буде повністю виконаний, а отже, і картотека не буде сплачена (розрахункові документи на безспірне стягнення приймаються територіальним управлінням Національного банку України в картотеку за позабалансовим рахунком № 9804 «Розрахункові документи, не сплачені в строк через відсутність коштів у банку»), за рішенням начальника або уповноваженої
156
ним особи територіального управління здійснюється стягнення коштів з боржника з урахуванням поточних надходжень на кореспондентський рахунок протягом операційного дня. Механізм цього стягнення полягає в тому, що кожного дня вираховується сума утримання, яка визначається як відсоток від надходжень на кореспондентський рахунок банку за останній робочий день, у який було надходження. Розмір відсотка дорівнює показнику платоспроможності цього банку на останню звітну дату, але не нижче його нормативного значення і не вище 50 %.
Норматив платоспроможності банку (НЗ) — це співвідношення капіталу банку і сумарних активів, зважених щодо відповідних коефіцієнтів за ступенем ризику. Це співвідношення визначає достатність капіталу банку для проведення активних операцій з урахування ризиків, що характерні для різноманітних видів банківської діяльності. Цей показник розраховується окремо для кожного банку, але нормативне значення його не може бути нижче ніж 8 %. Порядок визначення нормативу платоспроможності регулюється розділом 3 Інструкції про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків, затвердженої постановою Правління Національного банку України за № 141 від 14 квітня 1998 р. зі змінами і доповненнями від 18 травня 1999 р. за № 238.
Кошти, накопичені з поточних надходжень у розмірі, визначеному за цим розрахунком, спрямовуються на оплату розрахункових документів на безспірне стягнення, які враховуються в картотеці.
Запровадження зазначеної норми щодо обмеження стягнення з кореспондентського рахунку банку (10 % від суми залишку коштів і показник платоспроможності не вище 50 %) зумовлено тим, що у разі стягнення всіх коштів (перерахування їх на накопичувальний рахунок для здійснення арешту), неможливо буде здійснювати розрахунки клієнтів, кошти яких знаходяться на рахунках, відкритих у цьому банку, тобто постраждають треті особи, які не мають ніякого відношення до обставин, що стали підставою для стягнення коштів (накладення арешту). У свою чергу банк, якщо не вистачає коштів на кореспондентському рахунку, для здійснення доручень клієнтів на проведення платежів зобов'язаний ужити заходів для вивільнення коштів за рахунок високоліквідних активів, їх надходження на рахунок і забезпечення нормального здійснення розрахунків.
Варто нагадати, що ще однією особливістю здійснення без-спірного стягнення коштів з кореспондентського рахунку банку є право стягувача у разі стягнення з банку, в якому він обслуговується, надавати або надсилати розрахункові та виконавчі документи безпосередньо до територіального управління Національного банку України, в якому відкрито кореспондентський рахунок банку-платника.
Слід також зазначити, що відкриття кореспондентських рахунків у іноземній валюті банків-резидентів і нерезидентів як в іноземній валюті, так і в гривнях, та порядок здійснення розра-
157
хунків за ними регулюється окремим нормативним документом — Положенням про відкриття та функціонування в уповноважених банках України рахунків банків-кореспондентів в іноземній валюті та в гривнях, затвердженим постановою Правління Національного банку України за № 118 від 20 березня 1998 р. з наступними змінами і доповненнями. Проте це вже питання сфери валютного регулювання і вони докладно розглядаються в окремому розділі.
Література
1. Банковское право / Под общ. ред. С. И. Кумок: В 4-х т. — М., 1994.
2. Белов В. Н. Финансовне договори. — М., 1967.
3. Гарантии и акредитиви в современной банковской практике / Под ред. А. Д. Голубовича. — М., 1994.
4. Ефимова Л. Г., Каблукова Л. А. Ответственность банков за нарушение расчетннх операций // Бизнес и банки. — 1993. — № 19.
5. Ефимова Л. І., Новоселова Л. А. Банки: ответственность за нарушения при расчетах. — М, 1996.
6. Кочмола К. В. Банк: Расчетнне и кассовне операций. — Ростов-на-Дону, 1997.
7. Кротюк В. Л., Заруденко Л. Н. Безспірне стягнення та накладення арешту на кошти комерційних банків // Вісник Національного банку України. — 1996. — № 2.
8. Олейник О. М. Основи банковского права: Курс лекций. — М., 1997.
9. Правовьіе аспекти межбанковских расчетов: Сб. ст. по банковскому праву. - К., 1994.
10. Фінансове право: Підручн. під ред. проф. Л. К. Воронової. — Харків, 1998.
11. Чмелик Г. В., Панченко Г. П. Дещо про безспірне стягнення коштів із боржника-держави // Вісник Національного банку України. — 1999. - № 7.
12. Ющенко В. А., Савченко А. С, Цокол С. Л., Новак І. М., Страхар-чук В. П. Платіжні системи. — К., 1998.
158
Розділ 7
Кредитні зобов'язання
^ Поняттякредитнихзобов'язань
^ Правоваприродакредитногодоговору
^ Поняття, сторониіформакредитногодоговору
/ Відповідальністьсторінзакредитнимдоговором
7.1. Поняття кредитних зобов'язань
У ринковій економіці товарно-грошові відносини обумовлюють існування зобов'язань, що пов'язані з наданням на умовах повернення грошей або майна, визначеного родовими ознаками. Це дає можливість поповнювати обігові кошти учасників товарно-грошових відносин.
Зобов'язання, які виникають у зв'язку з наданням грошових коштів або інших речей, визначених родовими ознаками, на умовах повернення, називають кредитними зобов'язаннями.
В юридичній літературі тривалий час ведеться дискусія про роль кредитних зобов'язань у цивільних правовідносинах. Одні автори вважають, що кредитні зобов'язання виконують допоміжну функцію, яка пов'язана з обслуговуванням основного зобов'язання щодо передачі майна, виконання робіт, надання послуг [12; 6], інші автори вважають кредитні зобов'язання автономними і виділяють їх у конкретні види договірних правовідносин [7; 9; 11; 15].
Зобов'язання щодо кредитування виникають не тільки тоді, коли є факт надання грошей або майна на умовах повернення, а й тоді, коли сторона основного зобов'язання (купівля-продаж, підряд та ін.) надала іншій стороні відстрочку виконання зобов'язання (сплатити грошові кошти, передати майно, виконати роботи, надати послуги).
Є дві основні форми кредиту — грошовий і комерційний [5, 421—422; 6, 322—323]. Грошовий кредит — це відносини щодо передачі грошей або речей, які їх заміняють, у власність боржника із зобов'язанням останнього повернути еквівалентну кількість грошей або речей.
Комерційний кредит — це відстрочка виконання зобов 'язання за основним договором (купівля-продаж, підряд, надання юридичних послуг).
Відповідно до ст. З Закону України «Про банки і банківську діяльність» операції по залученню та розміщенню грошових вкладів і кредитів можуть здійснювати тільки банки. Але питання про те, що тільки банки можуть надавати грошові кредити, на сьогодні є спірним і однозначно не вирішеним у законодавстві.
159
Право власника кредитувати інших за рахунок власного майна або майна, що перебуває в його в повному господарському віданні (оперативному управлінні) випливає з його повноважень власника, які зазначені, зокрема, у статтях 2, 4, 19, ЗО, 37—39 Закону України «Про власність». До майна юридичних осіб належать основні фонди та обігові кошти в національній та іноземних валютах. Це, зокрема, випливає зі статей 1, 22—29, 34, 35, 39 Закону України «Про власність», ст. 10 Закону України «Про підприємства в Україні», ст. 12 Закону України «Про господарські товариства», ст. 13 Закону України «Про товарну біржу».
Отже, надавати грошові кредити в Україні, крім банків, можуть підприємства та інші юридичні особи, незалежно від організаційно-правової форми їхньої діяльності і форми власності на їхнє майно.
Визначаючи кредитні відносини банків та інших суб'єктів, слід зазначити, що останні мають право кредитувати тільки за рахунок власних коштів, а банки мають виключне право надавати грошові кредити за рахунок як власних, так і залучених коштів (п. 1 ст. З Закону України «Про банки і банківську діяльність»). Такий висновок випливає з тлумачення чинного законодавства.
Деякі фахівці пропонують віднести грошові кредити, які надаються суб'єктами підприємницької діяльності за рахунок власних коштів, до комерційних кредитів [8, 176].
Підсумовує дискусію щодо форм кредиту проект Цивільного кодексу України, який визначає дві основні форми кредиту — банківський (ст. 1115) і комерційний (ст. 1118). Відповідно до зазначених норм банківське кредитування здійснюється спеціальним суб'єктом — банком або іншою кредитною організацією.