Отже, на відміну від фінансово-правових відносин, які, за висновком Н. І. Хімічевої [18, 35], є державно-владними майновими правовідносинами, банківські правовідносини, хоч і стосуються цих та інших цивільних, адміністративних правовідносин,
31
водночас утворюють самостійну групу відносин з власним методом правового регулювання.
При цьому зазначимо, що предмет правового регулювання вказує на те, що регулюється нормами права, які суспільні відносини складаються у банківській сфері. Метод правового регулювання вказує на те, як регулюються ці відносини, якими засобами та прийомами.
Норми банківського права регулюють різні за своїм змістом суспільні відносини різними методами та засобами. Поряд з - предметом банківського права метод виступає юридичним критерієм виділення банківського права у самостійну галузь права. Завдяки комплексному характеру банківське право використовує різні методи, які притаманні публічному та приватному праву [15, 42].
У банківському праві застосовується метод рівності сторін (суб'єктів правовідносин), їх вільного волевиявлення, коли йдеться про договірні відносини щодо кредитної або депозитної угоди. У такому разі характерними рисами методу диспозитивного регулювання (метод автономії) є:
— рівноправність учасників правовідносин, що свідчить про індивідуально-регулятивне значення кредитного договору;
— автономія учасників правовідносин, що означає здатність фізичної чи юридичної особи незалежно формувати свою волю і здійснювати свої права, досягаючи власного інтересу;
— самостійність учасників правовідносин, що відображає можливість розпоряджатися майном на свій розсуд, нести відповідальність за своїми зобов'язаннями.
Застосування у банківському праві публічно-правового методу
свідчить про необхідність існування імперативних правовідносин між його учасниками. Адміністративно-владний метод підпорядкування у правовідносинах однієї сторони іншій має такі характерні риси:
— обов'язковість і незаперечність виконання адміністративно-владних приписів (актів), щодо яких погодження між сторонами не передбачається;
— реалізація суб'єктами правовідносин адміністративно-владних повноважень та функцій випливає з їх статусу;
— застосування імперативного методу пов'язано з забороною окремих певних дій (операцій) банку чи кредитної установи або вилученням ліцензій (позбавленням права).
Таким чином, можна зробити висновок, що специфіка предмета правового регулювання банківської діяльності обумовлює застосування різних методів і засобів правового впливу на суспільні відносини, які у сукупності характеризують банківське право і передбачають досягнення мети — забезпечення ефективного функціонування банківської системи в Україні. Далі важливо з'ясувати, на яких засадах побудовано банківське право України.
Література
1. Агарков М. М. Основьі банкового права: Учение о ценньїх бумагах. Изд. 2-е. - М., 1994.
2. Бобилев А. И. Современное толкование системи права и системи за-конодательства // Государство и право. — 1998. — № 2.
3. Гавалда К., Стуффле Ж. Банковское право (Учреждения — Счета — Операции — Услуги): Пер. с фр. / Под ред. В. Я. Лисняка. — М., 1996.
4. Годме П. М. Финансовое право. — М., 1979.
5. Долан 3., Кемпбелл К., Кемпбелл Р. Деньги, банковское дело и денеж-но-кредитная политика. — М.-Л., 1991.
6. Ергшлева Н. Ю. Международное банковское право. — М., 1998.
7. Ефимова Л. Г. Банковское право: Учебн. и практ. пособие. — М., 1994.
8. Кольс Р, Банковское право. — Мюнхен, 1994.
9. Олейник О. М. Основи банковского права: Курс лекций. — М., 1997.
10. Пацурківський П. С. Правові засади фінансової діяльності держави: проблеми методології. — Чернівці, 1997.
11. Помард А. М., Пассейк Ж. Г., Зллис К. X., Дейли Ж. П. Банковское право США. - М., 1992.
12. Ровинский Е. А. Основнне вопросьі теории финансового права. — М., 1960.
13. Сьірбу Т. Г. Проблеми правового регулирования банковской деятель-ности // Государство и право. — 1999. — № 6.
14. Тосунян Г. А. Банковское дело и банковское законодательство в Рос-сии: Опит, проблеми, перспективи. — М., 1995.
15. Тосунян Г. А., Викулин А. Ю. Предмет и метод банковского права // Государство и право. — 1998. — № 9.
16. Тосунян Г. А., Викулин А. Ю. Принципи банковского права //Государство и право. — 1998. — № 11.
17. Фінансове право (за законодавством України) / За ред. Л.К.Воронової та Д. А. Бекерської. — К., 1995.
18. Финансовое право: Учебник / Отв. ред. Н. И. Химичева. — М., 1996.
19. Худяков А. И. Основи теории финансового права. — Алма-Ата, 1995.
33
Розділ З
Конституційні засади банківського права України
^ Конституційніпринципибанківськогоправа
України: загальносоціальнііспеціально-юридичні
^ Банківськеправо—спеціальнагалузьправа
^ Гарантіїправавласності
^ Правонапідприємницькудіяльність
^ Оподаткуваннябанківськоїдіяльності
^ ДержавнеуправлінняІбанки
ґПринципидіяльностіНаціональногобанкуУкраїни
Банківська система в Україні спирається на принципи та правовий порядок функціонування всієї грошово-кредитної та фінансової сфери. Головні її принципи (засади) закріплені в Конституції України. Вони є визначальними як для банківського права в цілому, так і для кожної галузі права зокрема. Жодна галузь права не може обійтися без визнання її конституційно-правовою сферою, в якій принципи мають велике значення, особливо якщо це стосується грошово-кредитної політики. Держава довірила здійснювати її банківським та фінансово-кредитним організаціям. Конституційні засади є тим необхідним для розуміння визначальним елементом права в цілому і банківського права зокрема, яке має відповідати їм, орієнтуватись на них і з них виходити. Отже, з'ясуємо, які це конституційні засади та як вони формують банківську систему.
Принципи, закладені у Конституції, відіграють роль орієнтирів у формуванні банківського права. Вони мають нормативне значення і відмінні від звичайних норм тим, що, маючи більш загальний характер, стосуються головних питань банківських відносин, що становлять предмет банківського права і ядро його системи. Правові норми безпосередньо повинні узгоджуватись з принципами банківського права. Інакше виникає підстава для скасування певних норм чи їх суттєвих змін і приведення цих норм банківського законодавства у відповідність до конституційних.
Без урахування загальних конституційних засад, на яких формується українське банківське право, неможливо правильно тлумачити і застосовувати його норми. Це важливо усвідомити кожному банківському юристу, оскільки у сучасному українському банківському законодавстві досі є значна кількість прогалин, суперечливих норм. Конституційні принципи є необхідними орієнтирами, напрямами, за якими розвивається кожна галузь права.
34
Вони створюють конституційні засади правового регулювання банківської системи (банківських інституцій) і банківської діяльності (банківської справи), визначають сферу внутрішніх і зовнішніх правовідносин, в яких функціонують банківські та фінансово-кредитні установи, а також інші суб'єкти фінансово-кредитної сфери.
Необхідність урахування конституційних принципів зумовлена й тим, що за ототожнення права і закону вихідні принципи банківського права потрібно розуміти системно, виходячи з самого законодавства, а не орієнтуючись на якусь абстрактну ідею вищого порядку. Отже, якими є конституційні засади банківського права України?
Згідно зі ст. З Конституції України «права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави». Цей важливий принцип доповнюється конституційним обов'язком держави, яка «відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави». Визначаючи зміст конституційних прав громадян України, які згідно зі ст. 22 Конституції України «гарантуються і не можуть бути скасовані», особливий зв'язок з правом на здійснення банківської діяльності має право приватної власності, яке відповідно до ст. 41 Основного Закону України «набувається в порядку, визначеному законом».
При цьому держава створює всі умови для здійснення кожним громадянином повного статусу своєї власності: права володіти, користуватися і розпоряджатися власністю, що належить йому. Конституційний принцип реальних можливостей громадян України підтверджується тим, що громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону (частина третя ст. 41 Конституції України). Гарантії забезпечення права власності набули конституційного закріплення у такому важливому принципі, як визнання того, що «право приватної власності є непорушним». Це створює надійний правовий захист усіх форм приватної власності, серед яких банківський капітал належить до найбільш ризикових сфер існування власності, до якої легко застосувати банкрутство або примусове відчуження за умов реальної кризи у суспільстві.
Для запобігання будь-яким посяганням на банківський капітал з боку заінтересованих суб'єктів кредитно-фінансової сфери у частині п'ятій ст. 41 Конституції України передбачено як важливий принцип, що «примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості». До таких випадків належить вилучення майна у власника за рішенням суду при: зверненні стягнення на майно за зобов'язаннями власника; відчуженні майна, яке за законом не може належати громадянам; відчуження нерухомості, що належить банківській установі у зв'язку з вилученням земельної