Інакше відбувалися процеси у Польщі, де концентрація банківської системи розпочалася з 1948 р. У 1953 р. Національний польський банк прийняв від Сільськогосподарського банку кредитування і контроль за діяльністю сільськогосподарського виробництва та лісівництва, а решта інвестицій кредитувалася інвестиційним банком. На кінець 1989 р. у Польщі діяло 25 національних банків, з них 9 — комерційних, створених на базі операційних відділень центрального банку. У листопаді 1990 р. кількість національних банків доходила вже до 75, з них 30 — з переважанням приватного капіталу. Наприкінці 1991 р. у Польщі існувало 80 комерційних банків.
В іншому прогресивному напрямі складався японський досвід стабільного економічного розвитку, який вивів цю країну на передові позиції у світовому господарстві. У цьому процесі важлива роль належала і належить банківським інститутам. На відміну від інших країн з розвинутою ринковою економікою саме банківська система Японії історично була одним з найважливіших важелів формування її сучасної економіки, а нині є стимулюючим джерелом коштів для бізнесу та учасником формування виробничо-комерційної політики корпоративних клієнтів. Слід звернути увагу на те, що займаючи центральне місце в банківській системі країни, Банк Японії має такий статутний капітал, де 55 % належить державі, а 45 % — приватному сектору. Вважається, що взірцем для створення цього банку був Національний банк Бельгії.
59
Отже, центральний банк відіграє провідну роль у банківській системі, створюючи сприятливі умови для її функціонування. Це досягається шляхом забезпечення стабільності цін, грошей і надійності банківського сектора.
Для висвітлення характерних рис правового становища банківської системи в Україні важливою є орієнтація на міжнародно-правові норми Першого європейського законодавства, яке включає: Договір про утворення Європейського співтовариства, Договір про внесення змін до деяких фінансових положень, Єдиний європейський акт, Договір про злиття, Гренландський договір, Акт приєднання та Договір про Європейський Союз. Друге європейське законодавство включає, як зазначалося вище, Директиви щодо організації банківської діяльності.
За визначенням Європейської директиви центральних банків головною метою діяльності центрального банку є підтримка цінової стабільності через втілення в життя послідовних заходів монетарної політики. Хоча в деяких законах про центральні банки ще вживаються положення «підтримка стабільності валюти» або «підтримка національної грошової одиниці», на практиці більшість центральних банків ставлять за мету саме досягнення цінової стабільності як більш правильного визначення довгострокової мети монетарної політики. Термін «цінова стабільність» використано в законах багатьох європейських держав, наприклад, Франції, Іспанії, Португалії тощо. Більш того, для виконання вимог Європейської директиви центральних банків усі країни Європи — члени ЄС — мають змінити (адаптувати) свої закони щодо визначення цілей та статусу незалежності своїх центральних банків.
Закон України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 р. цілком відповідає вимогам європейського законодавства, закріпивши основні функції (завдання) центрального банку — забезпечення стабільності національної валюти шляхом регулювання емісійної, монетарної, кредитної та розрахункової діяльності банківської системи. Чим зумовлена необхідність орієнтації України на стандарти правового статусу європейських банків?
В економіці колишнього СРСР державні банки в Україні являли собою допоміжний засіб, який виконував функції обслуговування виробництва. Моноструктура банківського сектора існувала як невід'ємна складова системи Держбанку СРСР та кількох державних спецбанків, які здійснювали окремі операції за його дорученням (Будбанк СРСР, Зовнішторгбанк СРСР). При цьому Держбанк СРСР здійснював короткострокове кредитування клієнтів, за Будбанком СРСР закріплювалися функції з довгострокового обслуговування, а за Зовнішторгбанком СРСР — з обслуговування зовнішньоекономічної діяльності. За таких умов правове регулювання однорівневої банківської системи було спрямоване на кредитну сферу і обмеження кількості платіжних засобів в економіці, що зводились до жорстких обмежень операцій з готівкою і централізованим перерозподілом банківською системою безготівкових коштів підприємств, установ і організацій у межах єдиного державного кредиту країни.
60
Процес юридичного становлення банківської системи, яку очолює Національний банк України, розпочався з прийняттям Декларації про державний суверенітет України (1990 р.) та Закону «Про економічну самостійність Української РСР» (1991 р.). Законодавчо було закріплено, що Національний банк є вищою кредитною та емісійною установою держави, підзвітний Верховній Раді України і проводить єдину серед комерційних банків та кредитних установ державну грошово-кредитну та валютну політику, координує діяльність банківської системи в цілому, організовує міжбанківські розрахунки, здійснює функції резервного банку.
Законодавче закріплення банківської системи в Україні пов'язано з прийняттям Закону України «Про банки і банківську діяльність (20 березня 1991 р.*). З прийняттям цього Закону Український республіканський банк Держбанку СРСР було оголошено власністю України і на його базі створено Національний банк України. Таким чином, державою було зроблено вибір і закладено засади класичної дворівневої структури банківської системи, яка включає підсистему комерційних банків та фінансово-кредитних установ, які скеровуються Національним банком України як центром емісії грошей та управління всією грошово-кредитною системою.
Як це вплинуло на функціонування банківських інститутів? Уже влітку 1992 р. Національний банк України запровадив порядок надання ліцензій банківським установам на право здійснення операцій з валютними цінностями, почав встановлювати валютний контроль та легалізовувати свою присутність на міжнародній арені як незалежна фінансова інституція. Розпочалося встановлення кореспондентських відносин з іншими країнами СНД, була заснована валютна біржа як підрозділ Національного банку**. В листопаді 1992 р. у безготівковий обіг було запроваджено український карбованець, і Україна офіційно вийшла з групи країн, які використовували рубль як законний платіжний засіб. У вересні 1993 р. Україна стала другою, після Росії, країною СНД, яка приєдналася до міжнародної електронної системи банківських платежів СВІФТ (8ШІРТ). З січня 1994 р. Національний банк України запровадив національну платіжну систему з впровадженням системи електронних міжбанківських платежів, що дало змогу відмовитись від використання паперових платіжних документів.
Аналізуючи правову регламентацію становлення банківської системи в Україні, не можна обійти проблеми достатності банківського законодавства, яке формувалося практично за внутрішніми ознаками регулювання банківських відносин. За цей час були внесені деякі важливі зміни до законів України «Про банки і банківську діяльність», «Про заставу» та до Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валют-
* ІснуєйіншадумкащодопочаткуствореннябанківськоїсистемиУкраїни—щопершийетап розпочавсяу 1988—1990 рр., колиукраїнськібанкиреєструвалисяуМоскві.
** Улипні 1993 р. реорганізованавУкраїнськуміжбанківськувалютнубіржу, якаєгосподарюючимсуб'єктомпідконтролемдержави.
61
ного контролю». Але повільний розвиток банківського законодавства негативно відбився на банківській системі, яка реагувала збільшенням прострочених кредитів та звуженням кредитної діяльності.
І хоча в цих умовах центральний банк, маючи обмежений Верховною Радою України правовий статус, проводив жорстку грошово-кредитну політику за допомогою адміністративних і економічних важелів стосовно комерційних банків, вживав заходів щодо санації банківської системи, займався відкликанням ліцензій у банків, це суттєво не поліпшило ситуацію в сфері банківської діяльності. Верховна Рада України спільно з Національним банком намагались визначити стратегію розвитку законодавчої основи банківської діяльності, приділяючи особливу увагу правовому статусу банків та кредитних установ. З цією метою у вересні 1994 р. було проведено першу науково-практичну конференцію керівників банків та кредитних установ, які функціонували в Україні, і як результат була схвалена Концепція розвитку банківського законодавства. Зверталась увага передусім на те, що на той час залишалась невизначеною у правовому статусі система банківського нагляду, не було і системи страхування ризиків кредитної діяльності, страхування банківських депозитів, не діяв механізм застави майна, про що свідчать численні колізії, які виникали при застосуванні законів і підзаконних актів.
Важливим стимулюючим фактором для визначення правового статусу банківської системи в Україні стала Конституція України 1996 р. З її прийняттям вперше за всі роки існування незалежної держави з'явилась модель законодавчих засад функціонування Національного банку, який є органом держави, що здійснює управління банківською системою. Конституційні принципи створили організаційно-правові засади функціонування банківської системи, яка включає дворівневу структуру банківських інститутів, умови їх функціонування, правові межі втручання (регулювання) держави у сферу банківської діяльності, її функціональну природу та правовий статус національної грошової системи.