Варто зазначити, що в результаті певної лібералізації зовнішньоекономічних відносин встановлено, що розрахунки між резидентами України та резидентами країн, що входили до складу колишнього СРСР, можливі у валюті України без одержання відповідної ліцензії, якщо це передбачено контрактами.
Розрахунки в іноземній валюті з нерезидентами мають низкуПорядок
особливостей, які відображені у Законі України «Про порядокздійснення
здійснення розрахунків в іноземній валюті». Основне призначен-^іїї^ІЛа
_ ., віноземній
ня цього Закону — запобігти незаконному відтоку з України то-валюті
варів та коштів.
Відповідно до вимог зазначеного Закону виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності — з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує індивідуальної ліцензії Національного банку.
Імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, якщо таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, також потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України.
Варто зазначити, що Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» регулює порядок припинення зобов'язань між резидентом і нерезидентом шляхом виконання. Проте це не виключає можливості припинити зобов'язання іншим шляхом, у тому числі зарахуванням. Відповідно до части-
228
ни четвертої ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів, крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України. З огляду на те, що ст. 217 Цивільного кодексу України є чинною, ніяких загальних обмежень щодо припинення зобов'язання зарахуванням не встановлено.
Загальновідомо, що основою ринкових правовідносин є приватна власність та свобода підприємницької діяльності, які в свою чергу грунтуються насамперед на принципі вільного розпорядження власником своїми коштами та майном. Проте ця свобода в умовах суспільного устрою не є анархією, а навпаки, має чітку правову регламентацію. Ця регламентація містить певні обмеження, в тому числі для власників щодо розпорядження ними своїми коштами. Одним з таких обмежень є процедура безспірного стягнення коштів з рахунків суб'єктів підприємницької діяльності.
У зв'язку з внесенням змін до ст. 24 Закону України «Про підприємства в Україні» та до ст. 381 Цивільного кодексу України списання в безспірному порядку з банківських рахунків юридичних осіб та фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності може здійснюватися тільки у випадках, встановлених законами України.
Це знайшло відображення і в сфері валютного регулювання. Національним банком України розроблено Порядок безспірного стягнення та безакцептного списання коштів з рахунків в іноземній валюті суб'єктів підприємницької діяльності (крім банків) на території України, затверджений постановою Правління Національного банку України за № 261 від 10 жовтня 1996 р.
Відповідно до цього Порядку безспірне стягнення та безак-цептне списання коштів з рахунків в іноземній валюті, відкритих суб'єктам підприємницької діяльності в уповноважених банках України, виконуються лише в таких випадках:
— згідно зі ст. 8 Арбітражного процесуального кодексу України (у разі визнання боржником претензії в іноземній валюті);
— на підставі виконавчих документів судів України, виданих на виконання рішень про стягнення коштів в іноземній валюті, прийнятих судами України, судами інших країн, міжнародними судами, які є обов'язковими для виконання на території України відповідно до міжнародних договорів або чинного законодавства України, якщо інший порядок не передбачено міжнародними договорами;
— згідно з вимогами Декрету Кабінету Міністрів України «Про стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів» від 21 січня 1993 р. № 8-93 у разі недостатності коштів у грошовій одиниці України на рахунках недоїмника або його дебітора для погашення сум недоїмки.
Безспірне стягнення та безакцептне списання коштів у вищезазначеному другому випадку має свої процедурні особливості.
229
Так, стягнені кошти в іноземній валюті (за винятком випадків, коли одержувачем коштів є нерезидент або уповноважений банк, що надав кредит в іноземній валюті) у триденний строк підлягають продажу уповноваженим банком платника за грошову одиницю України згідно з вимогами її валютного законодавства, а одержані від продажу кошти в грошовій одиниці України перераховуються уповноваженим банком платника на розрахунковий рахунок стягувача.
Нині досить часто трапляються ситуації, коли у визнаного судом боржника по зобов'язаннях у грошовій одиниці України на момент виконання судових рішень на його рахунку у національній валюті немає коштів, хоча водночас на рахунках в іноземній валюті цього боржника кошти є. Відповідно до ст. 121 Арбітражного процесуального кодексу України арбітражний суд за заявою сторони має право до закінчення строку, встановленого для пред'явлення наказу до виконання, змінити спосіб та порядок його виконання. Тому в цьому випадку кредитор може звернутися з відповідною заявою до арбітражного суду, про що має бути винесена ухвала і видано відповідний наказ.
10.6. Валютний контроль
Поглиблення економічних реформ, поява нових форм власності, лібералізація зовнішньоекономічної діяльності, зростання кількості експортерів додають нові елементи в практику господарської діяльності, в тому числі негативні.
Утворення чіткої системи економічної стабільності є тривалим процесом і передбачає нові та вдосконалення вже існуючих структур державних органів влади, до функцій яких входить забезпечення економічної стабільності і нейтралізація реальних або можливих загроз для національної економіки. Світовий досвід свідчить про те, що успішний розвиток внутрішнього валютного ринку здійснюється, як правило, за активної регулюючої участі держави і ефективного контролю за валютними операціями з боку уповноважених органів. На практиці це реалізується через закони, що регламентують найбільш важливі сфери діяльності держави та наділяють її органи відповідними контрольними функціями, відповідно до яких можуть вживатися заходи обмежувального характеру для захисту економіки від кримінальних елементів, а також негативного впливу з боку іноземних держав.
Лише побіжний огляд щорічних звітів Міжнародного валютного фонду «Про конвертованість та валютні обмеження», що виходять з 1950 р., показує, що в більшості країн — членів фонду зберігаються, як і раніше, численні обмеження правового та/або фактичного порядку, які ускладнюють або забороняють обмін національної валюти на іноземну або підпорядковують переведення національної валюти за кордон певним обмеженням. Майже всі держави протягом своєї історії обмежували на більш або менш тривалий строк міжнародний рух платежів і капіталів. Навіть США, які з часів Бреттон-Вудської конференції 1944 року належать до прибічників свободи міжнародного руху платежів та капі-
230
талів, запроваджували з 1966 р. по 1974 р. «зрівняльний податок» («іпіегей е^иа1І8аїіоп Іах») на купівлю іноземних цінних паперів громадянами США. Метою цього податку було введення обмеження купівлі іноземних цінних паперів американцями [11, 22].
Становлення та розвиток валютного ринку, особливо в країнах з нестабільною економікою, є неможливим без ефективної системи контролю. Валютний контроль можна охарактеризувати як діяльність держави в особі органів валютного контролю, що спрямована на забезпечення дотримання валютного законодавства при здійсненні валютних операцій. Забезпечення державою дотримання зобов'язаними суб'єктами правових норм про валютні операції є гарантією законності відповідної діяльності.
Інтервенції на валютному ринку шляхом мобілізації державних валютних резервів, маніпуляції відсотковими ставками та використання міжнародних ринків капіталу є частиною арсеналу заходів, що рекомендовані різними міжнародними організаціями для протистояння дефіциту зовнішніх платежів та захисту курсу валюти. Держава може втручатися в обмін з зарубіжними країнами також адміністративним шляхом. Це втручання може набирати форми простої централізації усіх розрахунків із закордоном, коли національна валюта конвертується в іноземну валюту лише адміністративним шляхом за курсом, що визначається органами державної влади [6, 289].
В Україні валютному контролю підлягають валютні операції за участю резидентів і нерезидентів. Валютний контроль здійснюється також за виконанням резидентами зобов'язань щодо декларування валютних цінностей та іншого майна, що знаходяться за межами держави.
На практиці ефективність валютного контролю залежить переважно від якості інформації, якою володіють відповідні уповноважені органи держави щодо торговельних потоків та пакетів зобов'язань і боргів. Ця інформація може забезпечуватись зобов'язанням резидентів здійснювати будь-яку операцію із закордоном через уповноважених посередників (банки), які зобов'язані давати про це звіт відповідним уповноваженим державним органам [6, 293].