Останнім часом у законодавстві закріпився такий термін, як «безспірне стягнення коштів», однак це, звичайно, не означає, що таке списання взагалі не може бути оскаржене, опротестоване у суді або в іншому встановленому законодавством порядку. Мається на увазі, що в момент пред'явлення розрахункових документів на таке стягнення, якщо вони належним чином оформлені, банк повинен виконати їх (за умови наявності коштів), не питаючи згоди власника рахунку і не розглядаючи його заперечень проти стягнення. Якщо на момент надходження документів на безспірне стягнення коштів на їх виконання на рахунку немає або їх недостатньо, то вони мають прийматися банком і обліковуватися в картотеці та оплачуватися в міру надходження
135
коштів, а не повертатися без виконання, як це в більшості випадків робиться з розрахунковими документами самого клієнта. У цьому ж розумінні застосовується і вираз «безакцептне списання коштів», тому надалі використовуватиметься узагальнений термін «безспірне стягнення».
Безспірне стягнення коштів є досить суттєвим обмеженням прав власника рахунку розпоряджатися своїми коштами. Тому застосування його обмежене і може мати місце лише у випадках, коли таке право прямо передбачено в законі. До недавнього часу безспірне стягнення досить широко застосовувалось і право на нього передбачалося не лише в законах, айв указах Президента та постановах Кабінету Міністрів України. Проте наприкінці 1996 р. було прийнято два закони, які значно обмежили сферу застосування безспірного стягнення. Були внесені зміни до ст. 24 Закону України «Про підприємства в Україні» та до ст. 381 Цивільного кодексу України. Відповідно до них без згоди юридичної особи, фізичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності стягнення (списання) коштів, що знаходяться на їх рахунку в банках, не допускається за винятком випадків, установлених законами України, а також за рішеннями суду, арбітражного суду та за виконавчими написами нотаріусів.
Наступним кроком у обмеженні випадків безспірного стягнення було прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законів України, що передбачають безспірне списання (стягнення) коштів з рахунків юридичних осіб та фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності у банках». Відповідно до нього у 13-ти законах України безспірний порядок стягнення коштів був замінений на загальний, претензійно-позовний. Проте і нині існує значна кількість законодавчих актів, які надають право державним органам і суб'єктам підприємницької діяльності на безспірне стягнення коштів. Це, зокрема, такі закони та декрети:
1. Арбітражний процесуальний кодекс України (ст. 8).
2. Цивільний процесуальний кодекс України (сталті 348, 349.
3. Кодекс торговельного мореплавства України (статті 55, 183).
4. Закон України «Про банки і банківську діяльність» (ст. 53).
5. Закон України «Про Єдиний митний тариф» (ст. 25).
6. Закон України «Про бюджетну систему України» (ст. 23).
7. Закон України «Про застосування електронних контрольно-касових апаратів і товарно-касових книг при розрахунках із споживачами у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (ст. 6).
8. Закон України «Про промислово-фінансові групи в Україні» (ст. 9).
9. Закон України «Про державне регулювання виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами» (ст. 17).
10. Закон України «Про державну податкову службу в Україні» (ст. 11, п. 8).
11. Закон України «Про списання та реструктуризацію податкової заборгованості платників податків за станом на 31 березня 1997 р. » (ст. 5).
12. Закон України «Про зупинення спаду сільськогосподарського виробництва та продовольче забезпечення країни у 1997-1998 роках» (ст. 1).
13. Закон України «Про деякі питання підготовки до проведення в місті Києві щорічних зборів Європейського банку реконструкції та розвитку» (п. 6 розд. II).
14. Закон України «Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними» (ст. 22).
15. Закон України «Про Державний бюджет України на 1999 рік» (статті 9, 21, 34, 41).
16. Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р. за № 13—92 «Про прибутковий податок з громадян» (ст. 20).
17. Декрет Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. за № 8—93 «Про стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів» (статті 6, 7).
18. Декрет Кабінету Міністрів України від 8 квітня 1993 р. за № 30—93 «Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення» (ст. 8).
19. Декрет Кабінету Міністрів України від 8 квітня 1993 р. за № 33—93 «Про порядок вилучення та реалізації вантажів, що знаходяться у морських торговельних портах і на припортових залізничних станціях понад установлені терміни» (ст. 7).
20. Закон України «Про виконавче провадження» (статті 3, 44, 46, 50, 51, 87).
Водночас варто зазначити, що цей перелік не є сталим, бо попри загальну тенденцію до зменшення випадків безспірного стягнення, все ж має місце прийняття окремих законів, які надають таке право певним категоріям стягувачів. Безспірний порядок стягнення є бажаним і зручним для стягувачів, оскільки він значно прискорює і спрощує процедуру одержання коштів порівняно з претензійно-позовним порядком, не потребує витрат на сплату мита за судовий розгляд. Але, як уже зазначалось, такий порядок суттєво обмежує право платників на розпорядження його коштами, у зв'язку з чим може негативно вплинути на його фінансово-господарську діяльність. Тому в майбутньому, на нашу думку, єдиним випадком безспірного (примусового) стягнення коштів має стати стягнення за виконавчими документами. Проте на сьогодні, враховуючи необхідність прискорення надходження коштів до бюджету та на рахунки пріоритетних галузей (наприклад, сільськогосподарських товаровиробників), коло підстав для безспірного стягнення досить значне.
136
Найпоширенішими випадками застосування безспірного стягнення є:
— стягнення недоїмок до бюджетів і державних цільових фондів за податками і обов'язковими зборами та фінансових санкцій до бюджету;
— стягнення за визнаними документами судів загальної юрисдикції та арбітражних судів;
— стягнення за виконавчими претензіями відповідно до ст. 8 Арбітражного процесуального кодексу України.
Безспірне стягнення здійснюється на підставі двох розрахункових документів, таких як платіжна вимога та інкасове доручення (розпорядження).
За своїми реквізитами ці документи нічим не відрізняються. Єдине, чим вони різняться між собою, так це те, що стягувача-ми за інкасовим дорученням (розпорядженням) можуть бути тільки органи державної податкової служби, а за платіжними вимогами — будь-які інші юридичні особи, які відповідно до законодавства мають право застосувати безспірне стягнення коштів.
На розрахункові документи щодо безспірного стягнення коштів поширюються викладені вище загальні вимоги щодо обов'язкових реквізитів розрахункових документів. Додатково до цих загальних реквізитів згідно з п.п. 143, 145 Інструкції № 7 як у платіжній вимозі, так і в інкасовому дорученні залежно від конкретного виду безспірного стягнення, в рядку «призначення платежу» потрібно зазначити назву закону та відповідну статтю, якою передбачено безспірне списання (стягнення) коштів, а в разі необхідності — вид платежу і строк, протягом якого здійснюється стягнення (наприклад, період, упродовж якого нараховується пеня), а також акт ненормативного характеру, на підставі якого здійснюється стягнення (постанова, рішення, наказ тощо). Така вимога до оформлення зазначених документів спрямована на те, щоб обмежити випадки безспірного стягнення лише тими, які передбачаються законами України. Якщо зі змісту закону випливає необхідність посилання на інші документи, то в розрахунковому документі мають зазначатися назва, дата, номер відповідного документа. Ними можуть бути: договір (наприклад, у разі стягнення вартості сільськогосподарської продукції за Законом України «Про зупинення спаду сільськогосподарського виробництва та продовольче забезпечення країни у 1997—1998 роках»), митна декларація, вексель тощо.
Із змісту деяких законів випливає необхідність не тільки посилатися на певні документи, а й додавати їх до розрахункових документів. Ці вимоги відображені в Інструкції № 7. Так, зокрема, відповідно до ст. 8 Арбітражного процесуального кодексу України до платіжної вимоги має додаватися відповідь на претензію (оригінал), а якщо в ній не зазначена сума визнаної претензії, то і копія претензії. У разі списання на підставі виконавчого документа слід обов'язково подати в банк його оригінал. При цьому в останньому випадку посилання у розрахунковому
137
документі на законодавчий акт не вимагається, оскільки правомірність списання підтверджується наявністю виконавчого документа, в якому є посилання на статті відповідного кодексу.
Відповідальність за обгрунтованість і правильність внесення даних у розрахункові документи у разі безспірного стягнення коштів несе стягувач. Банк не повинен і не має можливості здійснювати контроль за достовірністю таких даних. Він повинен тільки перевірити правильність заповнення розрахункових документів, відповідність зазначених у них підстав для безспірного стягнення законам України, а також у разі необхідності — даним, зазначеним у виконавчих або інших документах, що додаються.