З урахуванням різнопланових цінностей та особливостей національних природних парків на їх території встановлюється диференційований режим щодо їх охорони, відтворення та використання. Згідно з функціональним зонуванням територія поділяється на заповідну зону, зону регульованої рекреації, зону стаціонарної рекреації та господарську зону.
Найбільш загальними рисами правоохоронного режиму національних природних парків є:
1) заборона рубок лісу головного користування, промислового рибальства й мисливства, іншої діяльності, яка може негативно вплинути на стан природних комплексів та об'єктів;
2) обмеження будівництва споруд, шляхів сполучення, ліній електропередач, проведення меліоративних та інших робіт (а в заповідній зоні — повна їх заборона);
3) розміщення в зоні стаціонарної рекреації готелів, мотелів, кемпінгів, інших об'єктів обслуговування відпочиваючих.
На території національних природних парків за спеціальними дозволами адміністрації допускається збір грибів, ягід, плодів диких дерев, вилов риби та полювання.
У зв'язку з тим, що територією національних природних парків проходить велика кількість туристів і екскурсантів, за погодженням з керівництвом парків визначаються маршрути для пішоходів, велосипедистів, автомобілістів і представників інших видів туризму.
Відповідно до Положення про національний природний парк та Проекту організації його території, який затверджується Кабінетом Міністрів України, до складу адміністрації парку входять спеціальні підрозділи, які організовують рекреаційну діяльність, служби охорони парку, господарського та іншого обслуговування, а також інші підприємства, установи і організації, які на підставі угод з адміністрацією парку здійснюють рекреаційну діяльність.
Природоохоронними рекреаційними установами Закон (ст. 23) визначає регіональні ландшафтні парки, які можуть бути місцевого чи регіонального значення. Метою утворення їх є збереження в природному стані типових або унікальних природних комплексів та об'єктів, а також забезпечення умов для організованого відпочинку населення. Як правило, регіональні ландшафтні парки організовуються без вилучення природних комплексів у їх власників чи користувачів.
Основними завданнями регіональних ландшафтних парків є збереження цінних природних та історико-культурних комплексів і об'єктів, створення умов для туризму, відпочинку, інших видів рекреаційної діяльності з додержанням режиму охорони заповідних природних комплексів та об'єктів.
Особливістю правового режиму регіональних ландшафтних парків є те, що на їх території з урахуванням цінностей природних комплексів та об'єктів може провадитися функціональне зонування з урахуванням вимог, встановлених для територій національних природних парків.
Заказники — одна із форм охорони природи. Основна особливість їх полягає в тому, що заказники є формою охорони не всього природного комплексу, а тільки окремих його елементів, видів тваринного світу, видів рослинного світу, окремих природних об'єктів: лісових масивів, водних, геологічних об'єктів тощо.
Оголошення заказників провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх власників або користувачів (ст. 25 Закону).
Заказники можуть бути загальнодержавного та місцевого значення. Кількість їх за останні роки зросла до 1936 (станом на 1994р.)'. Найбільш розповсюджені — мисливські заказники, де забезпечується зберігання і відтворення окремих видів мисливської фауни. Лісові заказники мають на меті збереження, відтворення і покращення лісових угідь з цінними і рідкісними деревними породами, реліктовою рослинністю. Гідрологічні або болотні заказники являють собою невеликі ділянки болотних масивів разом із водоймами, які мають наукове значення. Геологічними заказниками оголошуються об'єкти з рідкісними або унікальними геологічними утвореннями. Ділянки природи, які становлять ботанічний інтерес, оголошуються ботанічними заказниками. Заказники можуть бути й інших видів (ч. З ст. З Закону).
На територіях заказників обмежується або забороняється діяльність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим положенням про заказник.
Господарська, наукова та інша діяльність, що не суперечить цілям та завданням заказника, проводиться з додержанням загальних вимог охорони навколишнього природного середовища.
Зобов'язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження за Законом (ст. 26) беруть на себе власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів.
Пам'ятки природи — це взяті під охорону держави окремі унікальні природні утворення, що мають особливе природоохоронне, наукове, естетичне і пізнавальне значення і оголошуються пам'ятками з метою збереження їх у природному стані (ст. 17 Закону).
Пам'ятки природи не вилучаються у їх власників або користувачів, але останні беруть на себе зобов'язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.
На території пам'яток природи забороняється будь-яка діяльність, що загрожує їх збереженню або призводить до деградації чи зміни первісного стану (ст. 28 Закону).
Такий самий статус мають заповідні урочища, якими оголошуються лісові, болотні та інші відокремлені цілісні ландшафти, що мають наукове, природоохоронне, естетичне значення і оголошуються з метою збереження їх у природному стані (ст.ст. 29, ЗО Закону).
Заповідні урочища є об'єктами загальнодержавного значення, тоді як пам'ятки природи можуть бути як загальнодержавного, так і місцевого значення.
Пам'ятки природи можуть поділятися на комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні. У межах відповідних пам'яток природи установлюється відповідний режим використання та охорони природних утворень. Завдання, особливості природоохоронного режиму пам'яток природи та заповідних урочищ визначаються у їх первинних облікових документах (ч. З ст. 5 Закону). Обліковими документами можуть бути паспорт, де міститься їх наукова характеристика, проекти організації територій пам'яток природи та заповідних урочищ, охоронні зобов'язання підприємств, установ, організацій щодо територій.
Особливій охороні підлягають зоологічні парки, які створюються з метою організації екологічної освітньо-виховної роботи, створення експозицій рідкісних, екзотичних та місцевих видів тварин, збереження їх генофонду, вивчення дикої фауни та розробки наукових основ її розведення у неволі (ст. 35 Закону).
Зоологічні парки є культурно-освітніми установами загальнодержавного та місцевого значення. Під час їх створення земельні ділянки з усіма природними ресурсами вилучаються з господарського використання і закріплюються за відповідними установами у порядку, визначеному Земельним кодексом України.
На території зоологічних парків забороняється діяльність, що не пов'язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує збереженню сприятливих умов для життя тварин цих парків (ст. 36 Закону). Відповідно до мети територія зоологічних парків підлягає зонуванню. Так, експедиційна зона призначена для стаціонарного утримання тварин і використання в культурно-пізнавальних цілях. Наукова зона призначена для здійснення науково-дослідних робіт. Відвідання її дозволяється у порядку, визначеному адміністрацією парку. Рекреаційна зона призначена для організації відпочинку та обслуговування відвідувачів парку. У господарській зоні розміщені допоміжні господарські об'єкти.
Зоологічні парки можуть організовувати пересувні експозиції тварин, мати у своєму складі підсобні господарства, які створюються для забезпечення тварин кормами.
Парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва — це найвизначніші та найцінніші зразки паркового будівництва. Згідно із законодавством (ст. 37 Закону) такі об'єкти підлягають особливій охороні та використанню в естетичних, виховних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях.
Парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва можуть бути загальнодержавного та місцевого значення. Парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення є природоохоронними рекреаційними установами. Найвідомішими в Україні парками-пам'ятками садово-паркового мистецтва є Софіївський парк в Умані Черкаської області, Білоцерківський та Прилуцький парки.
Оголошення парків-пам'яток садово-паркового мистецтва проводиться з вилученням або без вилучення природних ресурсів у їх власників або користувачів.
Для забезпечення правового режиму парків-пам'яток садово-паркового мистецтва на їх території забороняється будь-яка діяльність, що не пов'язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує їх збереженню.
На їх територіях забезпечується проведення екскурсій та масовий відпочинок населення, проводиться догляд за насадженнями, включаючи санітарні рубки, рубки реконструкції та догляду за підсадкою дерев і чагарників ідентичного видового складу замість загиблих, вживаються заходи щодо запобігання самосіву, збереження деревних, чагарникових і квіткових композицій, трав'яних газонів.