г) надання земельних ділянок у користування, в т.ч. на умовах оренди;
д) інші форми набуття права власності або права користування земельними ділянками;
5) планувалися як тимчасово перманентні правовідносини, що не виправдало себе практикою;
6) обов'язковою стороною у них є органи держави (Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, місцеві ради, Держком-зем тощо), в яких вони мають переважно односторонній зобов'язальний характер щодо здійснення конкретних дій у процесі реформування земельних правовідносин;
7) уповноваженими сторонами земельних правовідносин визнані громадяни, їх об'єднання та визначені нормативно-правовим порядком юридичні особи стосовно конкретних земельних ділянок.
Земельні реформаційні правовідносини характеризуються також особливим предметом, який відповідно до чинного законодавства передбачає:
І. Формування земельно-правових засад з метою прогресивного господарювання на землі, зокрема:
1) зміну та створення нових форм права власності на землю відповідно до Закону України від ЗО січня 1992 р. «Про форми власності на землю»' і господарювання; згідно із цим Законом поряд із державною формою запроваджено колективну та приватну форми власності на землю, які є рівноправними*;
2) проведення перерозподілу земель відповідно до порядку, визначеному законом (тобто ЗК України), іншими словами, демонополізацію державної власності на землю шляхом її поділу на відповідні частки, що передаються іншим фізичним та юридичним особам;
3) реалізацію принципу — «земля передається тому, хто її обробляє», тобто політико-соціального гасла, за яким здійснюється вже не перша земельна реформа;
4) створення дієвих організаційно-правових форм (виробничих структур) на землях сільськогосподарського призначення:
а) сільськогосподарських кооперативів;
б) сільськогосподарських колективних підприємств;
в) сільськогосподарських акціонерних товариств, у т.ч. створених на базі радгоспів, різних державних установ та інших інсти-туційних форм господарювання на землі;
5) передачу вищезазначеним землевласникам та садівницьким товариствам належних їм земель, що знаходилися раніше в них у користуванні на праві колективної власності;
6) паювання земель колективної власності, тобто їх виділення в умовних гектарах і кадастровій оціночній вартості — ідеальній частині (сертифікація у формі права на земельну частку (пай);
7) подальшу ресертифікацію (розпаювання) земель як можливу організаційно-правову форму переходу до формування права приватної власності на землі пайовиків, що виділилися з різних колективних форм права власності;
8) передачу громадянам земель для ведення селянського (фермерського) господарства та юридичне оформлення цих господарств з:
а) передачею їм земельних ділянок у власність;
б) наданням земель у користування;
в) наданням земельних ділянок в оренду у формі права тимчасового землекористування (за рахунок земель запасу, резервного фонду та земель, виявлених у процесі інвентаризації).
II. Створення правових засад для ефективного використання земель громадянами та їх юридичне оформлення у таких формах:
1) передача земель громадянам у власність:
а) для заняття особистим підсобним господарством;
б) для ведення присадибної ділянки;
в) для ведення садівництва;
г) для гаражного будівництва;
д) для дачного будівництва;
2) надання земель громадянам у користування:
а) для ведення городництва;
б) для сінокісних угідь;
в) для пасовищ;
г) для заняття традиційними народними промислами. III. Надання «перерозподільних» земель у користування, в тому числі на умовах оренди, та їх юридична легалізація:
1) різним юридичним особам України;
2) іншим державам;
3) сумісним (спільним) підприємствам;
4) дипломатичним представництвам (на умовах довгострокової оренди);
5) міжнародним організаціям.
IV. Передачу земельних ділянок та їх юридичне оформлення:
1) у спільну, сумісну власність прибудинкових територій (земельних ділянок):
а) власникам приватизованих квартир;
б) громадянам для будівництва житлових будинків;
2) надання у спільне користування (або оренду) цих земель мешканцям квартир, що використовують їх на умовах майнового найму.
V. Зміну та набуття права власності та права користування, в тому числі оренди, на землю на інших юридичних засадах, не передбачених постановою Верховної Ради України «Про земельну реформу» та актами, прийнятими на розвиток цієї постанови.
Важливе значення мають об'єкти земельної реформи, які можна поділити на загальні та спеціальні.
Загальними об'єктами земельної реформи є усі землі України, які оголошені такими з 15 березня 1991 р. відповідно до постанови Верховної Ради України від 18 грудня 1990 р. «Про земельну реформу».
Спеціальними об'єктами земельної реформи варто вважати окремі категорії земель та їх частини, зокрема:
а) землі сільськогосподарського призначення;
б) землі населених пунктів (міст, селищ, сільських населених пунктів);
в) частково землі промисловості, транспорту, зв'язку, комунікаційного та іншого спеціального призначення;
г) деякі земельні ділянки земель природоохоронного, рекреаційного, оздоровчого та історико-культурного значення;
д) землі водного фонду;
е) землі лісового фонду;
є) землі запасу;
ж) землі резервного фонду.
Певні особливості мають землі резервного фонду (ст. 5 ЗК України). Ці земельні ділянки знаходяться в державній власності і призначаються для подальшого перерозподілу і використання за цільовим призначенням (тобто з метою реформування).
Резервний фонд земель створюється сільськими і селищними радами за погодженням із землекористувачами в обсязі 15% від усіх сільськогосподарських угідь, в тому числі земель населених пунктів.
Спеціальними об'єктами земельної реформи визнаються також окремі земельні ділянки, що знаходяться в користуванні фізичних і юридичних осіб та підлягають передачі цим особам у власність або користування (присадибні земельні ділянки, призначені для особистого підсобного господарства, та ін.)
Невід'ємним елементом відносин у сфері земельної реформи є суб'єктний склад, який включає такі групи суб'єктів:
а) суб'єкти щодо організації здійснення земельної реформи та її забезпечення;
б) суб'єкти щодо здійснення контролю за проведенням земельної реформи;
в) суб'єкти, які забезпечують періодичне звітування про здійснення земельної реформи;
г) суб'єкти, в інтересах яких проводиться земельна реформа в Україні;
д) суб'єкти, уповноважені на прийняття нормативно-правових документів і роз'яснень з питань реформування земельних відносин, які не суперечать земельному законодавству України;
е) суб'єкти, уповноважені на прийняття рішень щодо відчуження земель для зайняття підприємницькою діяльністю та земельних ділянок, на яких знаходяться різні об'єкти незавершеного будівництва, автозаправні станції, що реалізують пально-мастильні матеріали виключно населенню.
До першої групи суб'єктів у сфері земельної реформи відносяться:
а) Кабінет Міністрів України;
б) Уряд Автономної Республіки Крим;
в) місцеві ради (обласні, районні, міські, селищні, сільські). Здійснення контролю за проведенням земельної реформи в Україні покладається на Верховну Раду України та її профільні комітети, зокрема, з питань агропромислового комплексу, земельної реформи, з питань відродження і соціального розвитку села та з питань економічної реформи, які відповідно створюють суб'єктний склад другої групи.
Третю групу суб'єктів земельної реформи складають:
а) Верховна Рада Автономної Республіки Крим;
б) обласні ради;
в) Київська та Севастопольська міські ради.
Чинне законодавство визначає найбільш поляризоване коло суб'єктів тих осіб, в інтересах яких запроваджена та проводиться земельна реформа:
1. Різні категорії громадян:
а) громадяни, які виявили бажання організувати селянське (фермерське) господарство;
б) громадяни, які використовують земельні ділянки для ведення особистого підсобного господарства;
в) громадяни, що використовують земельні ділянки для садівництва;
г) громадяни, що використовують земельні ділянки для дачного та гаражного будівництва;
д) громадяни, які набувають права на землі несільськогоспо-дарського призначення, зокрема для заняття підприємницькою діяльністю, та ін.
2. Об'єднання громадян:
а) садівницькі товариства;
б) об'єднання власників багатоквартирних жилих та нежилих приміщень.
3. Сільськогосподарські товаровиробники:
а) сільськогосподарські колективні підприємства;
б) сільськогосподарські кооперативи;
в) сільськогосподарські акціонерні товариства.
4. Значну частину суб'єктів складають підприємства, установи. організації, що набувають прав на земельні ділянки, на яких знаходяться об'єкти незавершеного будівництва, автозаправні станції, що реалізують пально-мастильні матеріали виключно населенню, на землі несільськогосподарського призначення, в тому числі для зайняття підприємницькою діяльністю, використовують земельні ділянки на умовах оренди тощо.
Уповноваженим суб'єктом на видання та тлумачення нормативних актів з питань земельної реформи офіційно визнано Держком-зем України, який, реалізуючи надані повноваження, розробив та прийняв ряд нормативно-правових актів щодо здійснення земельної реформи, зокрема. Порядок передачі земельних ділянок у приватну власність громадян, затверджений наказом від 15 лютого 1993 р.'; Інструкцію про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, затверджену наказом від 4 травня 1999 р.2