б) подавати пропозиції з цих питань до обласних державних адміністрацій для розробки схем розміщення ділянок для вказаних потреб, враховуючи резервні території міст і селищ міського типу.
На наступному етапі здійснення земельної реформи Кабінет Міністрів України зобов'язувався:
а) розробити низку законопроектів щодо ставки державного мита, яке стягується при здійсненні купівлі-продажу земельних ділянок; внести зміни та доповнення до актів земельного, цивільного законодавства, зокрема, щодо частини реалізації права на земельну частку (пай), передачі земельних часток у спадщину, дарування, міни, купівлі-продажу, застави (іпотеки) земельних ділянок та їх оренди;
б) підготувати низку указів Президента України з питань здійснення державного контролю за використанням і охороною земель, створення єдиної державної землевпорядної служби, зонування земельного банку;
в) розробити та затвердити нормативні акти про паювання земель, що перебувають у колективній власності, виходу громадян із відповідних об'єднань, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств;
г) забезпечити розробку методики грошової оцінки землі;
д) виділити кошти на здійснення робіт щодо паювання земель, придбання комп'ютерної техніки, геодезичних інструментів, транспортних засобів, які б забезпечили проведення земельної реформи.
Відповідно місцевим радам за участю Держкомзему України було доручено спрямувати свою діяльність на прискорення передачі безоплатно у колективну власність земель колективним сільськогосподарським підприємствам, кооперативам та відповідно акціонерним товариствам, у тому числі, створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, трудові колективи яких виявили бажання одержати землі у власність.
Надалі зміст правовідносин у сфері земельної реформи суттєво уточнювався, оскільки Кабінету Міністрів України, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним. Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям було поставлено завдання подальшого реформування колективних сільськогосподарських підприємств на засадах приватної власності на землю і виконання таких організаційних зобов'язань:
а) забезпечення всім членам колективних сільськогосподарських підприємств права вільного виходу з них із земельними частками (паями) і майновими паями та створення на їх основі приватних (приватно-орендних) підприємств, селянських (фермерських) господарств, інших суб'єктів господарювання, заснованих на приватній власності, яке не може бути обмеженим будь-якими рішеннями;
б) запровадження обов'язкового укладання підприємствами, установами, організаціями, які використовують землю для сільськогосподарських потреб, договорів оренди земельної частки (паю), майнового паю з власниками цих часток, паїв з виплатою орендної плати у натуральній або грошовій формах;
в) забезпечення встановлення сторонами договору оренди земельної частки (паю), розміру плати за її оренду на рівні не менше' одного відсотка визначеної відповідно до законодавства вартості орендованої земельної ділянки;
г) збереження, за можливістю, цілісності господарського використання приватними формуваннями землі та майна колишніх колективних сільськогосподарських підприємств на основі оренди земельних часток (паїв) і майнових паїв;
д) запровадження спрощеного порядку реєстрації договорів оренди земельної частки (паю) та майнового паю органами місцевого самоврядування;
е) виділення єдиним масивом земельних ділянок групі власників земельних часток (паїв), яка звернулася із заявами про відведення земельних ділянок в натурі з метою спільного використання або надання в оренду цих ділянок;
є) забезпечення суворого додержання встановленого порядку відведення в натурі земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) у разі їх виходу із колективних сільськогосподарських підприємств;
ж) зменшення вартості виготовлення документів, необхідних для одержання державного акта на право приватної власності на землю, для осіб, що виявили бажання одержати такий акт за плату, до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Інша група організаційних заходів спрямовується на підтримку розвитку особистих підсобних господарств громадян та селянських (фермерських) господарств, зокрема:
а) надання громадянам, яким із земель колективного сільськогосподарського підприємства відведено земельні ділянки в натурі на основі земельної частки (паю), можливості розширювати особисті підсобні господарства без створення юридичної особи за рахунок цих ділянок та одержаних при виході з зазначених підприємств майнових паїв;
б) реалізації громадянами та селянськими (фермерськими) господарствами права вільного викупу земельних ділянок, що надані їм у користування (понад норму, яка приватизується безкоштовно), за ціною не нижчою визначеної в установленому порядку грошової оцінки землі;
в) створення поблизу населених пунктів із земель запасу та резервного фонду громадських пасовищ для випасання худоби;
г) забезпечення порядку видачі в установлені терміни державних актів на право приватної власності на землю усім бажаючим власникам сертифікатів на право на земельну частку (пай) та ін.'.
Наступна група зобов'язань суб'єктів реформаційних правовідносин спрямована на здійснення заходів щодо розвитку та регулювання ринку земель населених пунктів, інших земель несільськогосподарського призначення2.
Так, Кабінету Міністрів України доручено, зокрема:
а) передбачити у Програмі його діяльності розроблення у відповідні терміни нормативно-правових актів у цій сфері;
б) розробити у встановлений термін механізм залучення коштів громадян та юридичних осіб України з метою придбання земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності та розрахунків за їх придбання і передбачити:
— використання прав на земельні ділянки як предмет застави, яким забезпечуються вимоги за договорами позики, кредитними договорами;
— використання важелів фондового ринку для проведення розрахунків за придбані земельні ділянки;
— залучення цільових позик на розвиток соціальної інфраструктури населених пунктів під гарантії продажу земельних ділянок;
— внесення земельних ділянок та прав на них до статутних фондів підприємств та використання акціонерними товариствами коштів від емісій акцій для придбання земельних ділянок та прав на них;
— поширення дії законодавства про лізинг на відносини в сфері реалізації прав власності на земельні ділянки;
в) запровадити порядок відображення суб'єктами підприємницької діяльності в системі обліку їх господарювання вартості придбаних земельних ділянок та прав на них;
г) забезпечити додержання конкуренції, визначення на ринкових засадах ціни продажу цих ділянок, прозорість ціни, надходження коштів до бюджету від їх продажу, справляння державного мита за нотаріальне посвідчення договорів, їх відчуження і за проведення прилюдних торгів;
' д) визначати при підготовці проекту Державної програми приватизації переліки об'єктів, які доцільно приватизувати разом із земельними ділянками, та перелік земельних ділянок, на яких розташовані приватизовані об'єкти, і подавати їх місцевим державним адміністраціям та органам місцевого самоврядування тощо.
Відповідні обов'язки покладаються і на Раду міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київську та Севастопольську міські державні адміністрації щодо розвитку та регулювання ринку земель несільськогосподарського призначення'.
У той же час земельне законодавство в сфері земельної реформи передбачає певні юридичні гарантії, тобто заходи юридичного забезпечення реалізації та захисту прав суб'єктів цих правовідносин.
По-перше, у разі виникнення юридичних колізій (спорів) відповідні сторони мають право на судовий захист та вирішення земельних спорів у судах.
По-друге, чинне законодавство передбачає можливість та процедури припинення права власності на землю та права землекористування в судовому порядку у разі:
а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;
б) невикористання земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, протягом одного року, або використання її для несільськогосподарських потреб — протягом двох років;
в) систематичного невнесення земельного податку в установлені законодавством України строки та орендної плати в строки, визначені договором оренди;
г) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості грунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки.
Право землекористування, крім вищенаведених випадків, може бути припинене в судовому порядку у разі:
а) нераціонального використання земельної ділянки;
б) вилучення або викупу земель для державних і громадських потреб.
По-третє, земельне законодавство передбачає комплекс заходів щодо відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам і втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (ст.ст. 88—93 ЗК України) та відшкодування збитків, завданих порушенням земельного законодавства (ст. 117 ЗК України).
По-четверте, встановлено юридичну відповідальність за інші порушення земельного законодавства, за які може наступати цивільна, адміністративна, кримінальна та земельно-правова відповідальність (ст.ст. 114—116 ЗК України). Проте варто зазначити, що досі в чинному земельному законодавстві та, зокрема, у законодавстві про земельну реформу немає норм, які б передбачали перелік порушень у цій сфері та прямої відповідальності за невиконання вимог земельного реформаційного законодавства.