Водночас земельна реформа — це процес створення організаційно-правових, процедурних, економічних, наукових та інших соціальне орієнтованих засад для здійснення різних форм господарювання на землі, спрямованих на:
а) найбільш ефективне, економне й ощадливе використання, відтворення та захист грунтів;
б) підвищення продуктивності праці на землі;
в) захист грунтів, особливо на землях сільськогосподарського призначення;
г) охорону земель як специфічних екосистем, природних і антропогенних ландшафтів;
д) отримання оптимального економічного зиску від їх використання;
е) територіальне планування і просторове зонування з урахуванням розміщення на землях різних об'єктів, техногенних систем і природних комплексів;
є) захист прав суб'єктів земельних правовідносин;
ж) задоволення пізнавальних, естетичних, оздоровчих, лікувальних, духовних та інших життєво необхідних потреб людини шляхом реалізації права загального використання земель.
Нарешті, доцільно врахувати також, що земельна реформа — це процесуально-правова форма опосередкування земельних правовідносин, у яких:
а) реалізуються організаційні, координаційні, консультативні, аудиторські, експертні, виконавчі, розпорядчі та санкціонуючі функції;
б) здійснюється спеціальна земельна правосуб'єктність юридичних, фізичних осіб та держави щодо здійснення уповноважуючих обов'язків;
в) відбувається зміна (трансформація), тобто виникнення, зміна земельних прав у одних суб'єктів та припинення цих прав у інших суб'єктів;
г) відбувається наповнення новим змістом земельних правовідносин;
д) задовольняються матеріальні, духовні, естетичні, виховні, пізнавальні, рекреаційні, оздоровчі та інші інтереси уповноважених осіб;
е) фіксується правовий режим різних категорій земель та земельних ділянок у земельно-кадастрових та інших земельно-правових документах;
є) легалізуються юридичні титули прав на земельні ділянки конкретних осіб, які посвідчуються визначеними законодавством пра-вовстановлюючими документами.
Отже, земельна реформа може розглядатися як врегульована спеціальним земельним законодавством система дій різних суб'єктів та сукупність організаційних, економічних, екологічних, науково-технічних, землевпорядних та державно-правових засобів, спрямованих на докорінне перетворення (зміну) та вдосконалення земельних правовідносин відповідно до сучасних потреб розвитку суспільства і держави, забезпечення земельних інтересів і прав людини і громадянина України, держави та юридичних осіб.
Очевидно, що земельна реформа в Україні здійснюється в межах правового механізму, який включає сукупність державно-правових, інституційних та забезпечувальних засобів, які сприяють реформуванню земельних правовідносин.
Основними блоками правового механізму земельної реформи виступають:
а) правові норми, які спрямовані на регулювання і забезпечення земельних перетворень в Україні;
б) земельні реформаційні правовідносини як особливий різновид земельно-правових зв'язків різних уповноважених і зобов'язальних суб'єктів, у яких реалізується їх спеціальне право та дієздатність (правосуб'єктність);
в) юридичні гарантії, тобто правові регулятори, засоби, спрямовані на вдосконалення земельних правовідносин, реалізацію та захист земельних прав уповноважених осіб.
.Правові засади (підстави) здійснення земельної реформи складають нормативні акти, прийняті з метою запровадження земельної реформи та спрямовані на її здійснення.
Правові норми таких нормативних актів виступають як юридичні підстави виникнення земельних правовідносин у цій сфері, їх зміни та припинення.
До них, зокрема, доцільно віднести:
1. Норми Конституції України (ст.ст. 13, 14), які передбачають особливості виникнення прав на землю та їх гарантованість.
2. Норми Земельного кодексу України, які визначають законодавчі засади приватизації як процесу безоплатної передачі земельних ділянок громадянам та їх об'єднанням із земель держави.
3. Закон України від 14 вересня 2000 р. «Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва»'.
4. Постанову Верховної Ради України від 18 грудня 1990 р. «Про земельну реформу»2 — базовий нормативно-правовий акт, який визначає вихідні організаційно-правові та інституційні заходи здійснення земельної реформи в Україні.
5. Постанову Верховної Ради України від 13 березня 1992 р. «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі»3, яка передбачає додаткові заходи щодо ефективного реформування земельних правовідносин.
6. Концепцію роздержавлення і приватизації підприємств, землі і житлового фонду, схвалена Верховною Радою України 31 жовтня ; 1991 р.', що визначає основні принципи і напрями реформування | земельних правовідносин шляхом приватизації та відчуження зе-; мель у держави в комплексі демонополізації майна державних ' підприємств та об'єктів житлового фонду.
7. Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р. «Про приватизацію земельних ділянок»2, який передбачає форми безоплатної передачі земельних ділянок у приватну власність громадян.
8. Укази Президента України:
а) «Про приватизацію автозаправних станцій, що реалізують пально-мастильні матеріали виключно населенню» від 29 грудня 1993 р.';
б) «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» від 10 листопада
1994 р.4;
в) «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» від 8 серпня 1995 р.5;
г) «Про приватизацію та оренду земельних ділянок несільсько-господарського призначення для здійснення підприємницької діяльності» від 12 липня 1995 р.";
| д) «Про захист прав власників земельних часток (паїв)» від 21 : квітня 1998 р.7;
е) «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування '• аграрного сектора економіки» від 3 грудня 1999 р.8, яким передба-г чено подальше реформування колективних сільськогосподарських підприємств на засадах приватної власності на землю;
є) «Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського І призначення» від 19 січня 1999 р.9;
ж) «Про заходи щодо розвитку та регулювання ринку земель на-; селених пунктів, інших земель несільськогосподарського призначення» від 4 лютого 2000 р.'" та ін.
9. Інші підзаконні акти, спрямовані на реформування земельних правовідносин:
а) постанова Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1995 р. «Про затвердження форми сертифіката на право на земельну частку (пай) і зразка Книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай)»';
б) Порядок передачі земельних ділянок у приватну власність громадянам України, затверджений наказом Держкомзему України від 15 лютого 1993 р. № 102;
в) Тимчасовий порядок проведення робіт по видачі державних актів колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших сільськогосподарських підприємств на право колективної власності на землю, затверджений наказом Держкомзему України від 15 березня 1995 р.3;
г) Порядок відмічення в паспорті громадян України факту передачі безоплатно у приватну власність земельних ділянок, затверджений наказом МВС України та Держкомзему України від 12 липня 1993 р.4;
д) Положення про порядок встановлення та закріплення меж прибудинкових територій існуючого житлового фонду та надання у спільне користування або спільну сумісну власність земельних ділянок для спорудження житлових будинків, затверджене наказом Держкомзему, Держкоммістобудування, Держкомжитлокомунгос-пу, ФДМУ від 5 квітня 1996 р.5 та інші.
'Аналіз наведених нормативно-правових актів дозволяє констатувати:
а) наявність значної низки різних за юридичною силою нормативних актів свідчить про підвищений інтерес різноманітних прошарків населення, органів держави і юридичних осіб до питань земельної реформи;
б) у чинному ЗК України відсутній концептуально завершений блок правових норм щодо регулювання відносин у сфері земельної реформи і передбачені лише окремі норми щодо регулювання цих відносин;
в) земельна реформа за своїм характером і строками правового забезпечення передбачається лише як чергова економічна кампанія. Тож не випадково, що терміни її завершення періодично змінюються;
г) не досить чітко визначені напрями приватизації й відповідальність органів держави за її проведення;
д) наявність значної сукупності норм фіксує реальне існування специфічних правовідносин щодо реформування земельного устрою та особливого стану розвитку земельних правовідносин у сфері земельної реформи;
е) практика нормотворчої діяльності в цій сфері свідчить про доцільність прийняття спеціального закону про земельну реформу в Україні з урахуванням потреб суспільства та кожного громадянина України на землю.
І Земельні реформаційні правовідносини відзначаються особли-; вим предметним, об'єктним, суб'єктним складом, змістом та ха-' рактеризуються такими рисами:
1) за своїм походженням носять абсолютний характер;
2) підставою їх запровадження є норми земельно-правового характеру;
3) мають переважно процесуально-(процедурно-)правовий характер;
4) реалізуються у формі перерозподілу земель шляхом:
а) передачі земельних ділянок у приватну власність громадян;
б) передачі земельних ділянок у колективну власність;
в) передачі земельних ділянок прибудинкових територій у спільну сумісну власність (або користування);