У той же час встановлено, що справа не може бути порушена, якщо минуло більше тридцяти років з часу настання інциденту, що спричинив шкоду. Якщо він складається з тривалих подій, то цей термін починається з часу закінчення цих подій, а у разі, якщо він складається з низки подій, що мають єдине джерело, то цей термін відлічується з останньої дати цих подій.
У разі постійного захоронення відходів тридцятирічний термін відраховується з періоду, коли сховище було закрите згідно з вимогами внутрішнього законодавства.
Надання компенсації за цією Конвенцією можливе за рішенням суду з урахуванням місця заподіяння шкоди, місця виявлення екологічно небезпечної діяльності, місця постійного розташування відповідача у справі.
Проведений аналіз міжнародно-правового регулювання екологічної безпеки, що має транскордонний вплив, свідчить про наявність відповідних механізмів попередження екологічного ризику, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, що обумовлює процеси гармонізації екологічного законодавства України з міжнародними нормами і принципами у сфері екологічної безпеки.
§ 3. Проблеми кодифікації законодавства у сфері забезпечення екологічної безпеки
Поширення екологічної небезпеки в різних регіонах держави зумовлює пошук активних й творчих сил та конкретних заходів щодо її відвернення. Тому важливе значення в системі протидій реальній екологічній небезпеці має державно-правовий механізм гарантування екологічної безпеки, зокрема регулятивні засоби сучасного екологічного законодавства.
Проведений аналіз нормативно-правового регулювання у цій сфері дозволяє констатувати, що регламентація відносин щодо забезпечення екологічної безпеки здійснюється сьогодні за допомогою різних за формою законодавчих та підзаконних актів. Найбільш структуровано вони врегульовані Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», який закріплює найважливіші засади, принципи та положення забезпечення екологічної безпеки у деяких сферах діяльності: право громадян на екологічну безпеку; принцип пріоритетності вимог екологічної безпеки; нормативи екологічної безпеки; заходи щодо її забезпечення, зокрема вимоги до розміщення, проектування, будівництва, реконструкції, введення в дію та експлуатації підприємств, споруд, інших об'єктів; вимоги щодо застосування засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних хімічних речовин та інших препаратів з метою уникнення неконтрольова-ного і шкідливого біологічного та іншого впливу фізичних факторів; захист від радіоактивного впливу; від забруднення виробничими, побутовими, іншими відходами, а також вимоги щодо безпеки транспортних засобів; захист у процесі проведення на" укових досліджень, впровадження відкриттів, винаходів, застосування нової техніки, імпортного устаткування, технологій, систем; діяльності військових, оборонних підприємств та експлуатації аналогічних об'єктів; під час розміщення і розвитку населених пунктів.
Проте ці норми Закону базуються на різних підходах, їм бракує логічності, завершеності в регулюванні цих відносин, у законодавстві відсутні конкретні і ефективні важелі та механізми досягнення екологічної безпеки.
Достатньо зазначити, що у спеціальному розділі «Заходи щодо забезпечення екологічної безпеки» сформульовано три різновиди законодавчих правил:
а) екологічні вимоги;
б) вимоги щодо охорони навколишнього природного середовища;
в) власне вимоги щодо екологічної безпеки.
У той же час реальна ситуація вимагає дійових процедур та специфічних функцій щодо забезпечення екологічної безпеки на рівні різних органів управління у цій сфері з позиції реалізації та захисту права громадян на екологічну безпеку; регулювання екологічної безпеки у системі національної безпеки; гарантування безпечності існування народу України з точки зору впливу явищ і факторів природного та техногенного походження; досягнення виконання нормативно-правових вимог державою та її інституціями щодо гарантування безпеки від природної стихії, юридичними та фізичними особами щодо експлуатації, застосування, використання екологічно небезпечних об'єктів та видів діяльності; виконання вимог міжнародно-правових принципів та норм.
Отже логічно, щоб ці та інші питання знайшли конкретизацію в спеціальному законодавчому акті — законі про екологічну (природно-техногенну) безпеку. За юридичною формою пропонується саме закон, беручи до уваги, що в ньому бажано зосередити правові норми, які б були спрямовані на забезпечення основної мети екологічної політики України — гарантування екологічної безпеки для життєдіяльності громадян України на національному, регіональному, місцевому і локальному рівнях; створення належних матеріальних, процедурних, інституційних, інших забезпечувальних заходів щодо її регулювання та створення організаційно-юридичних умов для реалізації і захисту природного і конституційного (юридичного) права людини на безпечне для життя і здоров'я довкілля.
Орієнтовна структура цього законодавчого акта могла б бути такою:
РОЗДІЛ 1. Терміни та визначення, які застосовуються в законі про екологічну безпеку.
Стаття 1. Терміни та визначення.
РОЗДІЛ 2. Загальні положення.
Стаття 2. Завдання закону про екологічну безпеку.
Стаття 3. Законодавство України про екологічну безпеку.
Стаття 4. Екологічна безпека.
Стаття 5. Принципи екологічної безпеки.
Стаття 6. Пріоритети екологічної безпеки.
Стаття 7. Державна політика у галузі екологічної безпеки.
Стаття 8. Норми, нормативи та вимоги екологічної безпеки.
Стаття 9. Форми участі громадськості.
Стаття 10. Співвідношення екологічного законодавства та законодавства у галузі екологічної безпеки.
Стаття 11. Дія закону у просторі, часі та за колом осіб.
РОЗДІЛ 3. Право громадян на екологічну безпеку.
Стаття 12. Право громадян на екологічну безпеку.
Стаття 13. Форми реалізації права громадян на екологічну безпеку.
Стаття 14. Державні гарантії реалізації права громадян на екологічну безпеку.
Стаття 15. Система гарантій захисту прав громадян на екологічну безпеку.
Стаття 16. Обов'язки юридичних та фізичних осіб щодо забезпечення екологічної безпеки.
РОЗДІЛ 4. Державне регулювання відносин у галузі екологічної безпеки.
Стаття 17. Мета державного регулювання в галузі екологічної безпеки.
Стаття 18. Система органів державного регулювання.
Стаття 19. Державне управління у галузі екологічної безпеки.
Стаття 20. Права і обов'язки державних органів у галузі забезпечення екологічної безпеки.
РОЗДІЛ 5. Механізми забезпечення екологічної безпеки.
Стаття 21. Державні програми щодо забезпечення екологічної безпеки.
Стаття 22. Завдання стандартизації та нормування у галузі забезпечення екологічної безпеки.
Стаття 23. Нормативи внутрішньої та зовнішньої екологічної безпеки.
Стаття 24. Стандарти екологічної безпеки.
Стаття 25. Сертифікація та ліцензування діяльності у галузі екологічної безпеки.
Стаття 26. Екологічна експертиза як засіб забезпечення екологічної безпеки.
Стаття 27. Екологічне страхування та екологічний аудит як засіб забезпечення екологічної безпеки.
Стаття 28. Ліцензування екологічно небезпечної діяльності.
Стаття 29. Інформування про здійснення екологічно небезпечної діяльності.
Стаття 30. Вимоги щодо розміщення екологічно небезпечних об'єктів.
Стаття 31. Економічний механізм забезпечення екологічної безпеки.
Стаття 32. Державне фінансування у галузі екологічної безпеки.
Стаття 33. Контроль за дотриманням вимог екологічної безпеки.
РОЗДІЛ 6. Особливості забезпечення екологічної безпеки в окремих сферах суспільної діяльності.
Стаття 34. Забезпечення екологічної безпеки в законотворчій та виконавчій діяльності.
Стаття 35. Забезпечення екологічної безпеки в науково-технічній діяльності.
Стаття 36. Забезпечення екологічної безпеки в інвестиційній діяльності.
Стаття 37. Забезпечення екологічної безпеки в підприємницькій та господарській діяльності.
Стаття 38. Особливості забезпечення екологічної безпеки в зовнішньоекономічній діяльності.
Стаття 39. Забезпечення екологічної безпеки при розміщенні та розвитку населених пунктів.
Стаття 40. Забезпечення екологічної безпеки при розміщенні, проектуванні, будівництві, реконструкції, введенні в дію та експлуатації підприємств, споруд та інших об'єктів.
РОЗДІЛ 7. Заходи реагування на прояви екологічної небезпеки (надзвичайної екологічної ситуації).
Стаття 41. Система заходів реагування на прояви екологічної небезпеки.
Стаття 42. Нормативно-режимні заходи.
Стаття 43. Програмно-ліквідаційні заходи.
Стаття 44. Реабілітаційні заходи.
РОЗДІЛ 8. Особливості правового режиму використання та збереження екологічно небезпечних зон та територій.
Стаття 45. Види (класифікація) зон надзвичайних екологічних ситуацій.
Стаття 46. Правовий режим зон екологічної катастрофи.
Стаття 47. Правовий режим зон підвищеної екологічної небезпеки.
Стаття 48. Правовий режим зон обмеженої екологічної небезпеки.
РОЗДІЛ 9. Відповідальність за порушення законодавства про екологічну безпеку.
Стаття 49. Відповідальність за порушення вимог законодавства про екологічну безпеку.
Стаття 50. Особливості застосування цивільної відповідальності.
Стаття 51. Відшкодування державою шкоди, заподіяної громадянину порушенням його права на екологічну безпеку.
Стаття 52. Адміністративна та кримінальна відповідальність.
РОЗДІЛ 10. Міжнародне співробітництво у галузі екологічної безпеки.