До законодавства про виключну (морську) економічну зону належить також Закон України «Про виключну (морську) економічну зону України», положення законів України «Про охоро-иу Навколишнього природного середовища», «Про тваринний світ», Водного кодексу України та Кодексу України про надра, які регулюють комплексні питання використання і охорони цього об'єкта (проведення морських наукових досліджень, особливості правового режиму надр, вод, об'єктів тваринного світу в межах Цієї зони).
Складовою законодавства про виключну (морську) економічну зону є постанови Верховної Ради України: від 16 травня 1995 р. «Про порядок введення в дію Закону України «Про виключну (морську) економічну зону України», відповідно до п. З якої Кабінету Міністрів України доручалося підготувати проект Державної програми захисту Азовського і Чорного морів; від 29 жовтня 1992 р. «Про Червону книгу України», згідно з якою до Червоної книги України внесено види тварин і рослин, які постійно або тимчасово перебувають чи зростають у межах виключної (морської) економічної зони і є під загрозою зникнення.
До законодавства про виключну (морську) економічну зону належать також постанови Кабінету Міністрів України, прийняті на виконання законів України «Про виключну (морську) економічну зону», «Про тваринний світ». Водного кодексу України та Кодексу України про надра, накази, інструкції, методики тощо спеціально уповноважених органів управління і контролю, зокрема Міністерства екології та природних ресурсів України.
Норми, що регулюють відповідальність за порушення законодавства про виключну (морську) економічну зону, містяться в адміністративному, цивільному, кримінальному законодавствах.
1.2. Поняття, склад і юридична природа континентального шельфу
Континентальний шельф географічне є підводним продовженням континенту (материка). Шельф багатий на природні ресурси, які включають мінеральні ресурси морського дна і його надр (нафта, газ), а також живі організми, що належать до «сидячих видів» (краби та інші ракоподібні, губки, корали і т.ін.).
Коли науково-технічні досягнення дали можливість здійснювати розвідку і промислове освоєння природних ресурсів континентального шельфу, виникла необхідність у визначенні правового статусу, режиму континентального шельфу та його юридичних кордонів. Це було здійснено в результаті укладення Женевської Конвенції 1958 р. про континентальний шельф, а потім Конвенції 00Н з морського права 1982 р.'.
Відповідно до ст. 1 Конвенції 00Н 1958 р., континентальний шельф розглядався, по-перше, як поверхня і надра морського дна і підводних районів, прилеглих до узбережжя, але які пролягають поза зоною територіального моря, до глибини 200 метрів або за цією межею до такого місця, де глибина покривних вод дає змогу вести розробку природних багатств цих районів; по-друге, поверхня і надра подібних підводних районів, прилеглих до берегів островів2.
Саме в такому контексті континентальний шельф розглядається в законодавстві колишнього Союзу РСР3 та чинному законодавстві України4.
Водночас доцільно зазначити, що в Конвенції 00Н з морського права 1982 р. (далі — Конвенція) дається інше визначення цього поняття. Відповідно до ст. 76 Конвенції континентальний шельф прибережної держави включає в себе морське дно і надра підводних районів, що знаходяться за межами його територіального моря уздовж усього природного продовження його сухопутної території до зовнішнього кордону підводних окраїн материка чи на відстані 200 морських миль від вихідних ліній, від яких відраховується ширина територіального моря, коли зовнішній кордон підводної окраїни материка не простягається на таку відстань'.
Згідно із п.п. 4, 5 ст. 76 Конвенції прибережна держава встановлює зовнішній кордон підводної окраїни материка в усіх випадках, коли ця окраїна простягається більш ніж на 200 морських миль від вихідних ліній, від яких відраховується ширина територіального моря, але не далі ніж 350 морських миль від вихідних ліній, від яких вимірюється ширина територіального моря...2
Отже, нова Конвенція визнає за прибережною державою у відповідних випадках права на континентальний шельф за межами 200-мильної економічної зони, але у чітко визначених кордонах3.
Враховуючи пріоритетність норм міжнародного права порівняно з національним законодавством, а також нове визначення континентального шельфу, яке дається в ст. 76 Конвенції, визначення континентального шельфу в чинному законодавстві України підлягає перегляду.
Континентальний шельф України має такі складові:
1) морське дно і надра підводних районів;
2) простягається за межами територіального моря;
3) має чітке визначення меж: уздовж всього природного продовження сухопутної території континентального шельфу до зовнішнього кордону підводних окраїн материка чи на відстані 200 морських миль від вихідних ліній, від яких відраховується ширина територіального моря, коли зовнішній кордон підводної окраїни материка не простягається на таку відстань.
Особливість правового режиму континентального шельфу полягає в законодавчому закріпленні суверенних прав прибережної держави щодо розвідки і розробки її природних ресурсів. Під природними ресурсами континентального шельфу розуміють мінеральні та інші неживі ресурси морського дна і його надр, а також живі організми, які в період, коли можливий їх промисел, прикріплені до морського дна чи під ним, або можуть пересуватися тільки по морському дну, або в його надрах (ст. 77 Конвенції', п.п. 1, 3 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 6 лютого 1968 р. «Про континентальний шельф Союзу РСР»2).
Враховуючи закріплення в Конвенції саме суверенних прав прибережної держави щодо розвідки і розробки природних ресурсів її континентального шельфу, чинне законодавство України в частині визначення права власності Українського народу на природні ресурси континентального шельфу підлягає уточненню.
Що ж стосується юрисдикції України на континентальний шельф, то аналіз норм міжнародного права та чинного законодавства свідчить, що Україна на своєму континентальному шельфі має юрисдикцію щодо створення і використання штучних островів, установок і споруд, та здійснення морських наукових досліджень (ст.ст. 80, 246 Конвенції, ч. 1 ст. 4 Закону «Про виключну (морську) економічну зону»).
Континентальний шельф України має такі юридичні ознаки:
1. Визначення в установленому порядку меж континентального шельфу.
2. Закріплення суверенних прав та юрисдикції України на континентальному шельфі.
3. Затвердження умов та порядку використання і охорони природних ресурсів континентального шельфу як українськими, так і іноземними юридичними і фізичними особами.
4. Врахування прав та обов'язків інших держав щодо континентального шельфу відповідно до норм міжнародного права та національного законодавства.
Правове регулювання використання і охорони континентального шельфу здійснюється за нормами міжнародного права, законодавства колишнього Союзу РСР (Указу Президії Верховної Ради СРСР від 6 лютого 1968 р. «Про континентальний шельф Союзу РСР», постанови Президії Верховної Ради СРСР від 13 серпня 1969р. «Про застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР «Про континентальний шельф Союзу РСР»3, постанов Ради Міністрів СРСР від 18 липня 1969 р. «Про порядок проведення робіт на континентальному шельфі СРСР і охороні його природних багатств» № 5644 та від 11 січня 1974 р. № 24 «Про затвердження Положення про охорону континентального шельфу СРСР»)5, а також, враховуючи комплексність використання та охорони, гірничого та фауністичного законодавства України.
§ 2. Особливості використання природних багатств континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони
Відповідно до ст. 4 Закону «Про виключну (морську) економічну зону України», ч. 1 п. 1 Указу Президії Верховної Ради СРСР «Про континентальний шельф» Україна має суверенні права щодо розвідки і розробки природних багатств континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони.
Отже, чинне законодавство України, де передбачено виключну власність народу України на природні ресурси виключної (морської) економічної зони і континентального шельфу, підлягає уточненню.
З урахуванням закріплення суверенітету та юрисдикції України у виключній (морській) економічній зоні і на континентальному шельфі природні ресурси цих зон є об'єктом як національного законодавства, так і предметом міжнародних відносин.
Відповідно до п. «б» ст. 39 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» природні ресурси континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони віднесено до природних ресурсів загальнодержавного значення.
Відносини щодо використання природних багатств континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони регулюються водним, гірничим, фауністичним законодавством, спеціальним законодавством про ці об'єкти з урахуванням норм міжнародного права.
До використання природних багатств континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони належать:
1) геологічне вивчення надр континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони, в тому числі дослідно-промислова розробка родовищ корисних копалин;
2) видобування корисних копалин;
3) будівництво та експлуатація підземних споруд, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин, у тому числі споруд для підземного зберігання нафти, газу та інших речовин і матеріалів;