На територіях парків-пам'яток садово-паркового мистецтва можуть проводитися наукові дослідження, а також можуть встановлюватись експозиційна, наукова, заповідна та адміністративно-господарська зони.
Утримання та реконструкція парків-пам'яток садово-паркового мистецтва проводиться за проектами, що розробляються спеціалізованими науковими та проектними установами і затверджуються органами, у підпорядкуванні яких перебувають парки, за погодженням з Міністерством екології та природних ресурсів і його органами на місцях.
Власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів, оголошених парками-пам'ятками садово-паркового мистецтва, беруть на себе зобов'язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.
Для забезпечення необхідного режиму охорони природних комплексів та об'єктів, запобігання негативному впливу господарської діяльності на прилеглих до них територіях установлюються охоронні зони (ст. 39 Закону).
Охоронні зони встановлюються на територіях природних заповідників, на територіях, прилеглих до окремих ділянок національних природних парків, регіональних ландшафтних парків, а також навколо заказників, пам'яток природи, заповідних урочищ, ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва.
Розміри охоронних зон визначаються відповідно до їх цільового призначення на підставі спеціальних обстежень ландшафтів та господарської діяльності на прилеглих територіях.
Правовий режим охоронних зон територій та об'єктів природно-заповідного фонду визначається з урахуванням характеру господарської діяльності на прилеглих територіях на основі оцінки їх впливу на навколишнє природне середовище. Так, в охоронних зонах не допускається будівництво промислових та інших об'єктів, розвиток господарської діяльності, яка може призвести до негативного впливу на території та об'єкти природно-заповідного фонду. Оцінка такого впливу здійснюється на основі екологічної експертизи, що проводиться в порядку, визначеному Закону України від 9 лютого 1995 р. «Про екологічну експертизу»'.
Правовий режим кожної з охоронних зон територій та об'єктів природно-заповідного фонду визначається положеннями, які затверджуються державними органами, що прийняли рішення про їх виділення. Охоронні зони територій та об'єктів природно-заповідного фонду враховуються під час розробки проектно-планувальної та проектної документації.
Фінансування заходів щодо охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду здійснюється відповідно до вимог ст. 46 Закону за рахунок державного та місцевого бюджетів, фондів охорони навколишнього природного середовища, цільових та благодійних фондів, коштів підприємств, установ, організацій та громадян.
Об'єкти природно-заповідного фонду можуть мати власні кошти, отримані ними від наукової, природоохоронної, туристсько-екскурсійної, рекламно-видавничої та іншої діяльності в межах заповідних територій, що не суперечить їх цільовому призначенню. Ці кошти не підлягають вилученню і використовуються виключно для охорони відповідних територій та об'єктів (ст. 47 Закону).
Цільові екологічні фонди об'єктів природно-заповідного фонду створюються відповідно до вимог ст. 48 Закону «Про природно-заповідний фонд України», Положення про ці фонди, затвердженого наказом Мінприроди України від 26 лютого 1993 р. № 162 та включають в себе частину штрафів та грошових стягнень за шкоду, заподіяну об'єктам природно-заповідного фонду у результаті порушення законодавства про природно-заповідний фонд;
кошти, одержані від реалізації конфіскованого чи вилученого майна, яке було знаряддям або предметом екологічного правопорушення на їх території; частину платежів за забруднення довкілля в межах цих територій; цільові та добровільні внески юридичних та фізичних осіб.
Законодавством передбачено надання податкових та інших пільг об'єктам природно-заповідного фонду (ст.ст. 49—50 Закону).
§ 5. Відповідальність за порушення законодавства про природно-заповідний фонд
Наша держава приділяє велику увагу розвиткові заповідної справи. Одним із першочергових завдань забезпечення цього розвитку та оптимізації мережі територій та об'єктів природно-заповідного фонду має стати посилення відповідальності за порушення режиму заповідних територій'.
Стаття 64 Закону «Про природно-заповідний фонд України» містить цілу низку складів правопорушень, які є підставою для притягнення винних осіб до різних видів юридичної відповідальності.
Застосування цивільної відповідальності за порушення зазначеного законодавства має свої особливості. Відповідно до ст. 65 вищезазначеного Закону розміри шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про природно-заповідний фонд, визначаються на основі кадастрової еколого-економічної оцінки включених до його складу територій та об'єктів, що проводиться відповідно до цього Закону та спеціальних такс, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Кабінет Міністрів України постановою від 21 квітня 1998 р. №521 затвердив такси для обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства у межах території та об'єктів природно-заповідного фонду України юридичними і фізичними особами2. Особливістю цих такс є їх підвищені розміри.
Так, додатком 1 до постанови визначено такси за незаконну рубку або пошкодження деревних видів рослин і таких, що мають здерев'яніле стебло, та чагарників до ступеня припинення росту. Під незаконною рубкою слід розуміти рубку дерев і чагарників без спеціального на те дозволу або за наявністю дозволу, але не тих рослин, не на тих площах, ділянках, не в тій кількості (понад ліміт), не в ті терміни, що передбачені дозволом. Оцінка заподіяної шкоди визначається у певній кількості гривень за кожне дерево чи кущ чагарнику, залежно від діаметра дерева на висоті пенька у корі (в сантиметрах). Наприклад, за кожне дерево, зрубане або пошкоджене до ступеня припинення росту діаметром до 10 см у степовій зоні стягується 17 гривень, діаметром від 46,1 до 50 см — 1204 гривні, за кожний сантиметр діаметра понад 50 см — 40 гривень;
за кожний кущ чагарнику, ліани — 45 гривень.
У додатку 2 встановлено такси за пошкодження деревних видів рослин і таких, що мають здерев'яніле стебло, до ступеня неприпинення росту. ^Наприклад, за пошкодження дерева до ступеня не-припинення росту діаметром до 10 см стягується такса у розмірі 5 гривень.
Додаток 3 до постанови встановлює таксу за знищення або пошкодження лісових культур, молодняку природного походження, самосіву, лісових культур на площах, призначених для лісовідновлення, сіянців і саджанців у розсадниках та на плантаціях, газонів і квітників. Наприклад, за кожний гектар знищеного або пошкодженого молодняку природного походження, самосіву, лісових культур віком до 5 років у встановленій зоні стягується 15000 гривень.
За сінокосіння і випасання худоби без спеціального на те дозволу (додаток 4) розмір шкоди обчислюється залежно від того, чи були сіножаті і пасовища сіяних чи природних трав, за кожний їх гектар при сінокосінні або при випасанні худоби, за кожну голову великої рогатої худоби, коней, молодняка великої рогатої худоби чи кіз.
Постановою передбачено також такі порушення, як незаконний збір (або знищення) дикорослих нижчих і вищих трав'янистих рослин, їх квітів і плодів, ягід, горіхів, грибів, лікарської та технічної сировини, живиці та інших деревних соків, лісової підстилки, другорядних лісових матеріалів (додаток 5), проїзд транспорту, прольоту та посадки літальних апаратів (такса згідно з додатком 8 стягується за кожну одиницю транспорту залежно від виду: мопеди, мотоцикли й моторолери — 25 гривень; легкові автомобілі, мікроавтобуси, пікапи — 40; автобуси, вантажні автомобілі — 55;
спеціальна важка транспортна техніка — 70 гривень); самовільне використання їх земель (будівництво постійних та тимчасових споруд, влаштування автостоянок тощо — додаток 9); незаконне добування чи знищення тварин, пошкодження або знищення їх житла, місць перебування і розмноження (додаток 6); пошкодження кар-стово-спелеологічних, геологічних та гідрологічних об'єктів (додаток 7); знищення та пошкодження інформаційно-охоронних та інших знаків (додаток 10); знищення або пошкодження осушувальних канав, дренажних і протиерозійних систем, шляхів, рекреаційних об'єктів та інших споруд (додаток 11). При цьому слід мати на увазі, що за непередбачені в затверджених цією постановою таксах порушення правил відпуску деревини на пні під час здійснення лісогосподарських заходів у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду застосовуються майнові стягнення, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1999 р. № 1378'. За шкоду, заподіяну землям (крім лісовкритих і територій зелених насаджень) у межах природно-заповідного фонду шляхом забруднення хімічними речовинами, пально-мастильними матеріалами, промисловими та іншими відходами, незаконним розорюванням, підпалом тощо стягується 20 тис. гривень за один гектар пошкоджених угідь.
Розміри відшкодування шкоди за зазначені порушення за встановленими цією постановою таксами обчислюються уповноваженими особами Мінекоресурсів та його органів на місцях, заповідників, національних природних парків та інших природоохоронних установ, організацій, у віданні яких перебувають території та об'єкти природно-заповідного фонду, а також інших спеціально уповноважених органів, яким надано право накладати адміністративні стягнення.