Плата за заготівлю живиці визначається у межах такс на живицю, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 р. № 44.
Заготівля другорядних лісових матеріалів — пнів, лубу, кори, деревної зелені — здійснюється з метою їх промислової переробки, розвитку лісових промислів і задоволення потреб населення. Відповідно до вимог ст. 62 Лісового кодексу України заготівля другорядних лісових матеріалів повинна здійснюватись без заподіяння шкоди лісу.
Згідно з Порядком заготівлі другорядних лісових матеріалів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1996 р. № 449', заготівля другорядних лісових матеріалів для потреб виробничої та комерційної діяльності належить до спеціального використання, проводиться за плату на підставі спеціального дозволу — лісового квитка і тільки у межах відведених земельних ділянок лісового фонду. Так, деревні пні заготовляються для одержання осмолу (сировини для смолоскипидарного виробництва) та дров; луб заготовляється шляхом знімання кори з дерев, призначених для рубки у поточному році; кора деревних порід заготовляється з метою одержання лікарської та технічної сировини (кори дуба, крушини, калини, ялини тощо), а також сировини для виробництва дьогтю; до деревної зелені належать дрібні пагони та гілки з дерев, підліску, підростку та цілі дерева, що заготовляються для приготування корму тваринам, а також для технічних, ритуальних та інших потреб.
Терміни проведення заготівельних робіт визначаються постійними лісокористувачами і зазначаються у лісовому квитку. Як правило, пні заготовляються протягом року, луб — лише в період інтенсивного руху соків (квітень — травень), кора — у весняний період із дерев і чагарників, призначених для рубки в поточному році.
Після завершення робіт територія, де заготовлялися пні, повинна бути приведена до стану, придатного для лісогосподарського використання. Забороняється заготівля пнів у п'ятидесятиметровій смузі постійних водотоків. Заготівля деревної зелені провадиться ., на спеціально визначених ділянках або суміщається з проведенням інших видів рубок. Із дерев, що ростуть, зелень заготовляють тільки під час обрізування гілок при формуванні крони.
Серед видів права лісокористування особливе місце займають побічні лісові користування (ст.ст. 64—67 Лісового кодексу України).
Відповідно до Порядку здійснення побічних лісових користувань в лісах України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1996 р. № 449, побічні лісові користування можна поділити на дві групи. До першої віднесено побічні лісові користування, об'єктом яких є ліс — заготівля (збирання) дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід, лікарських рослин;
заготівля деревних соків; збирання лісової підстилки. До другої — не тільки ліс, але й землі лісового фонду, не покриті лісом, — розміщення пасік, заготівля сіна і випасання худоби, заготівля очерету.
Збір громадянами у лісах дикорослих трав'янистих рослин, квітів, грибів, ягід, горіхів, інших плодів для власного споживання належить до загального використання лісових ресурсів і провадиться безкоштовно.
Здійснення побічних лісових користувань (включаючи спеціально створені для цього насадження) для потреб виробничої та комерційної діяльності належать до спеціального використання, провадяться за плату на підставі спеціального дозволу — лісового квитка і тільки у межах відведених земельних ділянок лісового фонду. Збір рослин (їх частин) і грибів, занесених до Червоної книги України, забороняється.
Побічні лісові користування мають тимчасовий характер. Так, заготівля рослинної сировини на одній і тій же території проводиться періодично, зокрема: суцвіть, плодів, інших надземних органів однорічних рослин — один раз на два роки; надземних частин багаторічних рослин (стебла, листя, бруньки) — один раз на п'ять років; підземних частин всіх рослин (коріння, кореневища, бульби, цибулини) — один раз на десять років. При заготівлі деревних соків сезон підсочки починається з настанням вегетаційного періоду.
Період розміщення вуликів і пасік визначається залежно від календарних термінів цвітіння медоносів. Термін сінокосіння та випасання худоби зазначається у лісовому квитку. Збирання лісової підстилки допускається в окремих випадках у лісах другої групи, причому на одній і тій же площі не частіше, ніж один раз протягом 5 років. Терміни збирання підстилки та заготівлі очерету також зазначаються у лісовому квитку. Здійснення побічних лісових користувань повинно провадитись без заподіяння шкоди лісу. Так, забороняється: заготівля соків шляхом зарубів і запилів на деревах; розміщення пасік у місцях масового відпочинку людей;
випасання худоби в державних захисних і полезахисних смугах, протиерозійних лісах, особливо цінних лісових масивах, на площах лісових культур природних молодняків, у насадженнях з на явністю життєздатного підросту до досягнення ними висоти, коли вершини не пошкоджуються тваринами, на зрубах та інших не вкритих лісовою рослинністю землях, призначених для природного відновлення лісу тощо; збирання лісової підстилки на лісових ділянках, розташованих у бідних лісорослинних умовах, на ділянках, де грунти піддаються ерозії, та в місцях масового розмноження грибів.
Заготівля сіна і випас худоби як види побічних лісових користувань мають свої особливості. При здійсненні сінокосу і випасу худоби на вкритих лісом землях має місце право лісокористування і право користування земельною ділянкою лісового фонду, яке підпорядковане праву лісокористування'. Це стосується і заготівлі очерету, яка провадиться на земельних ділянках лісового фонду з урахуванням збереження сприятливих умов для життя диких тварин і птахів, інших вимог охорони навколишнього природного середовища.
Постійні лісокористувачі під час здійснення побічних лісових користувань зобов'язані забезпечувати невиснажливість ресурсів харчових, лікарських і технічних рослин з урахуванням збереження цілісності екосистем: здійснювати агрохімічні заходи сприяння природному утворенню рослин та підвищенню їх продуктивності;
підтримувати лісові ділянки, де здійснюються побічні лісові користування у належному санітарному стані; забезпечувати охорону насаджень від хижацького використання і знищення; обмежувати чи припиняти постійні лісові користування у разі погіршення санітарного стану насаджень тощо.
Лісокористувачі зобов'язані додержуватись також вимог, згідно з якими добування соків на придатних для підсочки деревах здійснюється у спеціально вирощених для цієї мети насадженнях або у лісі, ділянки якого виділяються за 10 років до рубки головного користування чи інших видів роботи (у разі призначення насадження до рубки), або з пнів дерев, зрубаних напередодні соковиділення. Для добування соку на деревах свердлять на висоті 30—50 см від поверхні землі канали відповідного діаметру та відповідної глибини. На деревах діаметром 20—24 см робиться один канал, діаметром 28—32 см — два, діаметром 36 см і більше — три канали, після закінчення сезону канали замазують садовим вапном, віконною замазкою, живичною пастою або глиною з вапном. У разі погіршення санітарного стану насаджень заготівля соку припиняється достроково на підставі висновку лісопатолога.
Для розміщення вуликів і пасік виділяються земельні ділянки лісового фонду переважно на узліссях, галявинах та інших не вкритих лісовою рослинністю землях. На них дозволяється спорудження тимчасових (не капітальних) будівель без права вирубування дерев і чагарників, розчищення та розорювання земельних ділянок лісового фонду.
Сінокос дозволяється на незалісених зрубах, галявинах та інших укритих лісовою рослинністю землях, на яких не очікується природне лісовідновлення. В окремих випадках для заготівлі сіна можуть використовуватись міжряддя лісових культур, плантацій, зріджені лісонасадження. У разі наявності у травостої видів рослин, занесених до Червоної книги України, термін заготівлі сіна визначається за погодженням з органами охорони навколишнього природного середовища.
Випас худоби, за винятком кіз, дозволяється на вкритих і не вкритих лісовою рослинністю землях лісового фонду, якщо це не завдає їм шкоди. А випас худоби на територіях об'єктів природно-заповідного фонду може здійснюватися лише за умови, що воно не суперечить їх цільовому призначенню.
За рішенням місцевих органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування у межах їх компетенції можуть передбачатися також обмеження випасу худоби в лісах. Власники худоби зобов'язані за вказівкою постійних лісокористувачів зводити огорожі навколо прогонів для худоби та пасовищ, розташованих поблизу лісових культур, розсадників та інших ділянок лісу.
За даними Національної доповіді про стан навколишнього природного середовища в Україні за 1993 р., до 1986 р. в Україні щорічно заготовлялось близько 20 тис. тонн дикорослих плодів та ягід, понад 5 тис. тонн лікарської сировини. Унаслідок аварії на Чорнобильській АЕС доступні харчові ресурси лісу різко скоротилися. У поліській зоні України з господарського освоєння відійшло більше 1,5 млн га лісів. Це призвело до значного зменшення середньорічних обсягів заготівель екологічно чистої продукції.
Водночас продовжується нищівне збирання рослин у районах, прилеглих до великих міст, у тому числі видів рослин, занесених до Червоної книги.
Велике значення лісу полягає у його можливості виділяти фітонциди — біологічно активні речовини, які здатні вбивати та припиняти ріст і розвиток мікроорганізмів, що призводять до зниження кількості мікрофлори у повітрі. Ця його можливість безперечно є метою використання лісових ресурсів у санітарно-гігієнічних. рекреаційних, оздоровчих та інших цілях. З метою вивчення закономірностей розвитку лісових екосистем здійснюється право науково-дослідного лісокористування.