Стаття 53. Участь України у міжнародному співробітництві щодо забезпечення екологічної безпеки.
Стаття 54. Обов'язок іноземних юридичних осіб і громадян та осіб без громадянства щодо додержання вимог законодавства про екологічну безпеку.
РОЗДІЛ 11. Заключні положення.
Стаття 55. Порядок введення в дію закону про екологічну (природно-техногенну) безпеку.
У преамбулі цього Закону доцільно відзначити важливість та необхідність правового регулювання відносин щодо забезпечення екологічної безпеки як важливого напряму державної екологічної політики і визначити, що він має встановлювати правові, економічні та соціальні засади організації й забезпечення екологічної безпеки в Україні.
У розділі «Терміни та визначення, які застосовуються в законі про екологічну безпеку» доцільно навести поняття та категорії, що відтворюють специфіку відносин, які регламентовані цим законом, у відповідності з Конституцією України та міжнародно-правовими угодами і конвенціями, зокрема, «екологічна безпека», «система екологічної безпеки», «екологічний ризик», «екологічна небезпека», «екологічно небезпечна речовина», «екологічно небезпечна діяльність», «протокол екологічної безпеки», «вимоги екологічної безпеки», «норми екологічної безпеки», «нормативи екологічної безпеки», «внутрішня екологічна безпека», «зовнішня екологічна безпека», «джерела підвищеної екологічної небезпеки», «екологічно небезпечні об'єкти», «страхування екологічного ризику», «відповідальність за екологічний ризик», «система міжнародної екологічної безпеки» та можливі деякі інші.
У розділі «Загальні положення» бажано зафіксувати завдання цього закону та предмет його регулювання, обсяг законодавства про екологічну безпеку, дати розширене визначення екологічної безпеки, викласти систему принципів та пріоритетів екологічної безпеки, положення про норми, нормативи та вимоги екологічної безпеки, норми про державну політику в галузі екологічної безпеки, про форми участі громадськості у процесі забезпечення екологічної безпеки.
З огляду на вищевикладене варто передбачити в цьому розділі відповідні статті, у яких, зокрема, викласти, що завданням закону про екологічну безпеку є регулювання кола суспільних відносин у галузі забезпечення екологічної безпеки, спрямованих на досягнення мети державної екологічної політики, забезпечення права громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля, дотримання правопорядку у цій сфері.
Норми цього закону передбачають створення правових умов для реалізації суб'єктивного права громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля та захист його у разі порушення, а також регулювання відносин щодо здійснення екологічно небезпечної діяльності з метою попередження погіршення екологічного стану, виникнення небезпеки для природних систем, населення, інтересів держави і юридичних осіб та здійснення системи заходів у разі виникнення екологічної небезпеки щодо ліквідації негативних наслідків, визначення режиму використання екологічно небезпечних територій і об'єктів, встановлення особливого статусу осіб, потерпілих від шкідливих наслідків природної стихії чи техногенного впливу, досягнення режиму безпечного існування населення і стану довкілля на місцевому, регіональному, національному і транснаціональному рівнях.
Цей закон бажано визнати спеціальним у галузі екологічної безпеки, який базується на нормах Конституції України, Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», інших актів законодавства України.
У контексті закону необхідно визначити співвідношення законодавства про екологічну безпеку та екологічного законодавства, яким доцільно присвятити окрему статтю закону.
Серед принципів правового забезпечення екологічної безпеки слід виокремити:
— гласність та демократизм у процесі прийняття рішень у галузі екологічної безпеки;
— компенсаційність шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, життю та здоров'ю людей порушеннями законодавства про екологічну безпеку;
— поєднання засобів стимулювання і юридичної відповідальності за порушення вимог законодавства про екологічну безпеку;
— міжнародне співробітництво у галузі забезпечення екологічної безпеки.
Поряд із загальноюридичними принципами доцільно закріпити галузеві принципи екологічної безпеки, якими визнати:
— гармонізацію законодавства України з міжнародними нормами і принципами в цій сфері;
— ліцензування та регулювання здійснення екологічно небезпечних видів діяльності;
— попередження виникнення аварій та катастроф;
— попередження виникнення небезпеки внаслідок природної стихії;
— реагування держави на наслідки аварій і катастроф;
— запровадження правового режиму зон надзвичайних екологічних ситуацій;
— відповідальність держави за настання надзвичайних екологічних ситуацій внаслідок стихійних природних явищ та юридичних і фізичних осіб за небезпечний техногенний вплив на стан навколишнього природного середовища і здоров'я людей.
Пріоритетна вимога щодо забезпечення безпечного для життя і здоров'я довкілля має досягатися завдяки:
— поліпшенню екологічного стану басейнів рік України та якості питної води;
— стабілізації та поліпшенню екологічного стану в містах і промислових центрах України;
— формуванню збалансованої та безпечної системи природокористування, здійсненню адекватних структурних реформ виробничого потенціалу економіки, екологізації технологій у промисловості, енергетиці, будівництві, агропромисловому секторі економіки, на транспорті, в інших галузях господарювання;
— запобіганню збільшення рівня небезпечного забруднення та виснаження природних об'єктів;
— здійсненню перебудови техногенного середовища, технічного переозброєння виробничого комплексу на основі впровадження новітніх наукових досягнень, енерго- і ресурсозберігаючих технологій, безвідходних та екологічно безпечних технологічних процесів, застосуванню відновлювальних джерел енергії, вирішенню проблем знешкодження і використання всіх видів небезпечних відходів;
— налагодженню ефективного екологічного контролю за науково-дослідними роботами щодо створення небезпечних об'єктів штучного походження, їх проектуванням, будівництвом та функціонуванням з метою управління техногенними навантаженнями, раціональним використанням ресурсного і енергетичного потенціалу і розміщенням екологічно ризикованих продуктивних сил;
— проведенню класифікації регіонів України за рівнями техногенно-екологічних навантажень, створенню карт техногенно-екологічного ризику територій;
— розробці методології визначення ступеня екологічного ризику для довкілля, зумовленого техногенними об'єктами та природною стихією;
— проведенню досліджень з метою створення системи моделей моніторингу і контролю за небезпечними об'єктами у промисловості, енергетиці, будівництві, транспорті, сільському господарстві, інших галузях господарювання тощо.
Окрему норму доцільно присвятити державній політиці у галузі екологічної безпеки, яка формується та реалізується відповідно до ст. 16 Конституції України, згідно з якою забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи — катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.
Варто зазначити, що державна політика в галузі екологічної безпеки реалізується шляхом розробки, погодження та виконання міждержавних, державних, регіональних, місцевих та інших програм, які спрямовані на втілення в життя пріоритетів екологічної безпеки, чіткого дотримання вимог законодавства у цій сфері.
Окрема стаття про норми, нормативи та вимоги екологічної безпеки має забезпечувати їх чітке визначення, закріплювати їх систему з точки зору зовнішньої та внутрішньої екологічної безпеки, передбачити місце у системі екологічного законодавства України. Сьогодні екологічне законодавство як нормативи екологічної безпеки виділяє:
а) граничне допустимі концентрації забруднюючих речовин у навколишньому природному середовищі (ГДК);
б) граничне допустимі рівні акустичного, електромагнітного, радіаційного, іншого шкідливого впливу на нього (ГДР);
в) граничне допустимий вміст шкідливих речовин у продуктах харчування (ГДВ).
Однак практично виявити порушення нормативів екологічної безпеки, особливо на рівні ГДК, ГДР, стає проблематичним через відсутність оптимальних технічних пристроїв та приладів, автоматизованих систем контролю за персоніфікованим джерелом підвищеної екологічної небезпеки та синкретичним характером концентрації забруднюючих небезпечних речовин у довкіллі. Звідси — поширення латентності, порушення зазначених нормативів, ускладнення процесу притягнення винних осіб до юридичної відповідальності. Тому видається виправданим у системі нормативів екологічної безпеки передбачити простий показник — «рівні екологічно безпечної діяльності», які б відображали наявні кількісні характеристики рівнів екологічного ризику для конкретної діяльності, виходячи із реальної наявності екологічно небезпечної речовини, або джерела іншої екологічної небезпеки і фіксування їх у відповідних документах (декларації, протоколі безпеки тощо). Це б, у свою чергу, значно спростило процедуру фіксації, контролю за вказаними рівнями і прийняття необхідних юридичних заходів до осіб, що допускають перевищення цих нормативів.
Належне місце слід відвести нормам про форми участі громадськості у забезпеченні екологічної безпеки, співвідношення екологічного законодавства і закону про екологічну безпеку та дію останнього у просторі, часі та за колом осіб.