Зони екологічного лиха і зони надзвичайних екологічних ситуацій — явища одного порядку. І ті й інші входять до категорії екологічних катастроф', які становлять собою стрибкоподібні зміни, що виникають як раптова відповідь системи на повільні (плавні) зміни зовнішніх умов2. У рамках теорії усталеності під екологічною катастрофою розуміється перехід з одного квазіусталеного стану до іншого.
Прийнято вважати, що зони надзвичайних екологічних ситуацій відрізняються від зон екологічного лиха за швидкістю переходу: у першому випадку зміни відбуваються швидше, у другому — повільніше; перші — переважно техногенні, а другі — мають природне або антропогенно-природне походження. Однак ці відмінності не є принциповими. Відомі зони екологічного лиха, в яких зміни відбувалися швидко і мали техногенне походження (наприклад, в результаті аварії на Чорнобильській АЕС 1986 р. — протягом кількох днів). Є також зони екологічного лиха, які формувалися протягом багатьох років і мають антропогенно-природне походження.
Однак існує думка, що з правової точки зору виділення зон надзвичайних ситуацій, окрім зон екологічного лиха, є • неправомірним'.
Крім того, існують певні труднощі в ідентифікації зон екологічного лиха в природних, з одного боку, і в міських та індустріальних системах, з іншого. На думку окремих учених, необхідно застосовувати різну термінологію при кваліфікації зон крайнього неблагополуччя в природних системах, де вони розглядаються біоцентрично, та в міських й індустріальних, де підхід до їх виділення антропоцентричний.
Визначення зон екологічного неблагополуччя в природних системах ієрархічне, ідентифікації допомагає виділення різних рівнів екологічного неблагополуччя2.
Зона екологічного лиха — територія з повною втратою продуктивності відновлювальних ресурсів, необоротним порушенням екосистем, де проживання населення неможливе. Територія повністю виключається з господарського використання і вимагає докорінного поліпшення і реабілітації.
Зони екологічної кризи — територія з сильним (різким) зниженням продуктивності і втратою усталеності, важко зворотними порушеннями екосистеми, що загрожують здоров'ю місцевого населення і передбачають лише вибіркове їх господарське використання і планування глибокого покращання.
Зона екологічного ризику — територія з помітним зниженням продуктивності і усталеності екосистем, максимумом нестабільності, що веде в подальшому до спонтанної деградації екосистем, але ще з оборотним поліпшенням, що передбачають скорочення господарського використання і планування поверхового покращання.
Визначення зон екологічного неблагополуччя в міських й індустріальних системах складніше і менш розроблене. Правомірно говорити в них про зони високого і дуже високого екологічного ризику.
Зони дуже високого екологічного ризику — населені й індустріальні системи та прилеглі до них території, де в результаті господарської чи іншої діяльності людини відбулися глибокі й необоротні зміни навколишнього середовища, які викликали масове погіршення здоров'я населення, ризиковане проживання людей, падіння економічного потенціалу території, небезпечне функціонування виробництва і транспорту, що вимагають радикальних змін структури виробництва і екологічної реабілітації середовища проживання населення. Такі території за необхідності можуть бути оголошені зонами надзвичайних екологічних ситуацій.
Зона високого екологічного ризику — населені й індустріальні системи та прилеглі до них території, де в результаті господарської чи іншої діяльності людини відбулися стійкі негативні важкозворотні зміни навколишнього середовища, що становлять загрозу здоров'ю населення, утруднюють безпечне функціонування виробництва і транспорту, вимагають суттєвого покращення структури виробництва і середовища проживання.
Зони підвищеного екологічного ризику — населені, індустріальні й природні системи, де в результаті господарської чи іншої діяльності людини відбулися помітні негативні, але ще зворотні (оборотні) зміни навколишнього середовища, які вимагають поверхового покращання структури виробництва і середовища проживання населення, що зводиться лише до дотримання дисципліни виробництва, охорони праці і дотримання норм екологічних вимог щодо навколишнього середовища.
Критерії зон екологічного ризику, кризи і лиха. При оцінці екологічного неблагополуччя населених й індустріальних систем в першу чергу використовують медико-біологічні критерії, такі, як погіршення здоров'я населення, збільшення дитячої смертності й смертності новонароджених, збільшення вроджених вад і різноманітних видів захворювання, перевищення в біосубстратах людини токсичних хімічних речовин тощо. Однак такі показники не завжди об'єктивні і залежать від соціально-економічних умов, етнічної структури населення, якості медичного обслуговування і медичної статистики. Тому для класифікації зон екологічного неблагополуччя міських й індустріальних систем велике значення має оцінка забруднення атмосферного повітря, питної води, грунтів, селітебних і прилеглих до них територій, які визначаються більш об'єктивними і незалежними методами.
При оцінці екологічного неблагополуччя природних систем використовуються біотичні показники найбільш чутливих компонентів екосистеми: рослинності, тваринного світу і грунтів. Це більше 60 показників з різною поширеністю, достовірністю і значущістю. Поєднання біотичних критеріїв із показниками забруднення повітряного простору, вод, виснаження ресурсів, деградації водних систем і геоекологічних порушень дозволяє проводити класифікацію зон екологічного неблагополуччя.
Зони екологічного лиха, зони високого екологічного ризику виникали в Україні, як правило, не з вини населення і не з вини природи, а в результаті варварського використання ресурсів, нерозумного планування, дефектів будівництва та ін.
Як показує досвід екологічних експертиз, регулярне спостереження за екологічною ситуацією, упорядкування господарського використання природних ресурсів, розвиток соціальне орієнтованої структури виробництва дає суттєвий екологічний ефект і призводить у зонах надзвичайних екологічних ситуацій до помітного покращення екологічного стану і до переведення зон екологічного лиха і дуже високого екологічного ризику в зони екологічної кризи і зони підвищеного екологічного ризику, а потім останніх — у зони помірного ризику.
Особливої актуальності в зв'язку з зазначеним набувають вимоги ст. 66 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», що стосуються запобігання аваріям і ліквідації їх шкідливих екологічних наслідків.
При проектуванні й експлуатації господарських та інших об'єктів, діяльність яких може шкідливо вплинути на навколишнє природне середовище, розробляються і вживаються заходи щодо запобігання аваріям, а також ліквідації їх шкідливих екологічних наслідків.
Державні органи з нагляду за безпечним веденням робіт у промисловості, ядерній енергетиці разом із спеціально уповноваженими державними органами управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів систематично проводять перевірку стану екологічно небезпечних об'єктів та виконання заходів і вимог щодо їх безпечної експлуатації.
Перелік екологічно небезпечних об'єктів визначається Міністерством екології та природних ресурсів України.
У разі аварії, що спричинила забруднення навколишнього природного середовища, підприємства, установи, організації зобов'язані негайно приступити до ліквідації її наслідків. Одночасно посадові особи або власники підприємств, керівники установ і організацій зобов'язані повідомляти про аварії і заходи, вжиті для ліквідації їх наслідків, органам державної виконавчої влади, органам охорони здоров'я, спеціально уповноваженим державним органам управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів.
Позитивним кроком, спрямованим на вирішення проблем, виникнення яких пов'язане з надзвичайними екологічними ситуаціями, є прийняття Закону України від 8 червня 2000 р. «Про захист населення і території від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру»', який містить визначення таких важливих термінів, як:
— надзвичайна ситуація техногенного та природного характеру — порушення нормальних умов життя і діяльності людей на окремій території чи об'єкті на ній або на водному об'єкті, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом або іншою небезпечною подією, в тому числі епідемією, епізоотією, епіфітотією, пожежею, яке призвело (може призвести) до неможливості проживання населення на території чи об'єкті, ведення там господарської діяльності, загибелі людей та/або значних матеріальних втрат;
— зона надзвичайної ситуації — окрема територія, де склалася надзвичайна ситуація техногенного та природного характеру;
— аварія — небезпечна подія техногенного характеру, що спричинила загибель людей або створює на об'єкті чи окремій території загрозу життю та здоров'ю людей і призводить до руйнування будівель, споруд, транспортних засобів, порушення виробничого або транспортного процесу чи завдає шкоди довкіллю;
— катастрофа — велика за масштабами аварія чи інша подія, що призводить до тяжких наслідків;
— об'єкт підвищеної небезпеки — об'єкт, який згідно із законом вважається таким, на якому є реальна загроза виникнення аварій та/або надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру.