Передмова
Забезпечення екологічної безпеки за сучасних умов є важливою проблемою державної екологічної політики та невід'ємною умовою сталого економічного та соціального розвитку України'. Це обумовлено значним антропогенним порушенням та техногенною перевантаженістю території України, негативними екологічними наслідками Чорнобильської катастрофи, неефективним використанням природних ресурсів, широкомасштабним застосуванням екологічно шкідливих та недосконалих технологій, неконтрольова-ним ввезенням в Україну екологічно небезпечних технологій, речовин і матеріалів, негативними екологічними наслідками оборонної та військової діяльності2, а також природними катаклізмами.
Декларацією про державний суверенітет від 16 липня 1990 р. передбачено, що Україна дбає про екологічну безпеку громадян, про генофонд народу, його молодого покоління3.
Конституція України (ст. 16) встановлює обов'язок держави щодо забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків планетарної Чорнобильської катастрофи та збереження генофонду Українського народу.
З огляду на це кожний громадянин наділяється правом на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Йому гарантуєтеся екологічно безпечне довкілля та визнається пріоритетність гіимог екологічної безпеки.
З цих позицій поглиблене вивчення механізму правового забезпечення екологічної безпеки в Україні має надзвичайно важливе значення для формування основ професіональних засад сучасного покоління випускників юридичних вузів і факультетів.
Наукова школа правників-екологів юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка важливим напрямком екологічного права, його складовою частиною визнала право екологічної безпеки як комплексної галузі екологічного права, тісно пов'язаної із природноресурсовим та природоохоронним правом, іншими сферами правового регулювання діяльності, небезпечної для довкілля, здоров'я та життя людини, спираючись на правову матерію чинного екологічного законодавства, міжнародні принципи та норми міжнародно-правового регулювання в зазначеній галузі.
Автор виходить із наукових позицій, що право екологічної безпеки — це система правових норм та інших юридичних засобів, які спрямовані на створення умов для реалізації суб'єктивного права громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля та захист його у разі порушення, регулювання відносин щодо здійснення екологічно небезпечної діяльності з метою попередження погіршення екологічної обстановки, виникнення небезпеки для природних систем і населення, а також здійснення системи заходів у разі виникнення екологічної небезпеки щодо ліквідації небезпечних наслідків, визначення режиму використання екологічно небезпечних територій і об'єктів, встановлення особливого статусу осіб, потерпілих від негативних наслідків природної стихії чи техногенного впливу, досягнення режиму безпечного існування населення і стану довкілля на регіональному, національному і транскордонному рівнях.
З огляду на викладене право екологічної безпеки розглядається у двох основних аспектах:
а) як суб'єктивна категорія, тобто з позицій реалізації суб'єктивного права громадян на екологічну безпеку та його захист за допомогою системи спеціальних юридичних заходів превентивного (регулятивного) і охоронювального (захисного) спрямування;
б) як об'єктивно існуюча система законодавчого та підзаконно-го правового забезпечення екологічної безпеки, тобто такого стану розвитку суспільних відносин у сфері екології, за якого системою державно-правових, організаційних, науково-технічних, економічних та інших соціальних засобів забезпечується регулювання екологічно небезпечної діяльності, режим використання природних ресурсів, охорона навколишнього природного середовища, безпечного для життя і здоров'я людей, попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для природних систем і населення.
Очевидно, що комплексний характер правового регулювання зумовлений характером правовідносин, які складаються на різних рівнях та напрямках здійснення екологічно небезпечної діяльності, що характеризуються підвищеним ризиком настання негативних наслідків для довкілля та його компонентів і здоров'я та життя людини, тобто діяльності, що виходить за межі загальної правової регламентації і потребує неадекватних механізмів регулювання відповідної діяльності суб'єктів і держави як гаранта захисту прав громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля у разі прояву сил природної стихії.
Це зумовлює необхідність встановлення спеціальної, підвищеної відповідальності та правосуб'єктності зазначених осіб у створенні режиму екологічної безпеки і пов'язаних із цим правових можливостей громадян, а також відповідної правової регламентації відносин, які не можуть бути врегульовані традиційними правовими засобами, на різних рівнях правового регулювання.
Усвідомлення цих особливостей та відповідної системи правового регулювання є важливим соціально-освітнім чинником становлення студентів юридичних вузів і факультетів, особливо тих, які отримують поглиблені знання за фахом спеціалістів та магістрів права за спеціалізацією «Земельне та екологічне право». Така спеціалізація започаткована вперше в історії розвитку юридичної освіти в Україні в 1997—1998 навчальних роках на кафедрі трудового, земельного і екологічного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Підручник розрахований на поглиблене вивчення Особливої частини «Екологічного права» і на опанування студентами наукових тверджень, положень чинного законодавства, набуття навичок його застосування у реальній практиці правозахисної, правозастосов-чої, наукової та іншої діяльності.
Розділ І Право екологічної безпеки
Глава 1
Питання до теми:
1. Право екологічної безпеки — комплексна галузь права.
2. Юридична природа екологічної безпеки.
3. Екологічний ризик в системі правовідносин екологічної безпеки.
§ 1. Право екологічної безпеки — комплексна галузь права
Підвищений інтерес до еколого-правової освіти зумовлений низкою обставин. Перш за все практичною необхідністю ефективного використання і застосування екологічного законодавства з метою реального забезпечення екологічних прав особистості і людини.
По-друге, зростаючою чисельністю законодавчих і підзаконних актів, які вимагають об'єктивного осмислення їх ролі та місця в системі права і регулювання екологічних правовідносин.
По-третє, доцільністю творчого обгрунтування низки нових законодавчих положень, концептуальних підходів до врегулювання екологічних правовідносин, проведення їх наукової класифікації за галузевими, функціональними, інституційними ознаками.
По-четверте, своєчасною систематизацією і відтворенням но-ваційних процесів у нових підручниках та інших навчально-методичних матеріалах, створення оптимальної навчально-методичної бази для сприятливого і об'єктивного сприйняття студентами та іншими категоріями освітян (магістрами, аспірантами, докторантами тощо) еколого-правових явищ, специфіки їх відображення в екологічному законодавстві та праві.
По-п'яте, важливістю формування виважених еколого-правових поглядів, уявлень у студентської молоді, фахівців у різних сферах діяльності, громадян України з позицій прогресивного еколого-правового світогляду, опанування ними навичок вирішення сучасних еколого-правових питань на, макро- і мікрорівнях за допомогою чинних державно-правових засобів, доцільністю створення широкої мережі масової просвітницької та освітньої еколого-правової діяльності.
По-шосте, невідкладністю оптимізації і гармонізації еколого-правового регулювання України з різними правовими системами, запровадження найпрогресивніших тенденцій в організації оздоровлення довкілля, забезпечення екологічної безпеки у процесі природокористування та здійснення інших видів діяльності, які можуть негативно впливати на стан та умови життєдіяльності людини, її здоров'я і життя.
По-сьоме, необхідністю створення логічної, послідовної та зрозумілої системи екологічного права, обгрунтування теоретичних положень реалізації та захисту екологічних прав громадян, відмови від архаїчних стереотипів розуміння екологічного права та законодавства, його складових компонентів.
До сучасних прогресивних новаційних процесів належить, зокрема, комплексна галузь екологічного права — право екологічної безпеки.
Категорія «екологічна безпека» логічно увійшла в лексику спеціальної, в тому числі юридичної літератури, і отримала не тільки інсти-туційне, але й нормативно-правове закріплення в законодавчих і підзаконних актах загальнорегулятивного і охоронного спрямування, зокрема в Законі України від 25 червня 1991 р. «Про охорону навколишнього природного середовища». З прийняттям Конституції України 28 червня 1996 р. це поняття отримало рівень конституційного.
Сьогодні існує широкий спектр доктринальних підходів щодо визначення екологічної безпеки у різних джерелах наукових досліджень — гуманітарних, природничих, соціальних, власне правових'. Багато з них сповідують наукові «апріорі» без достатньо глибокого усвідомлення та обгрунтування основних ознак цієї категорії і співвідношення з іншими формами безпеки (загальної, глобальної, національної тощо). Не виключаються й різні підходи щодо розуміння екологічної безпеки як синтетичної категорії2.
У національній еколого-правовій літературі та в наукових працях вчених деяких інших держав замовчується реальність існування відносин щодо забезпечення екологічної безпеки, можливість її правового забезпечення3 або ставиться під сумнів наявність особливих важелів регулювання, що відрізняються від правової охорони довкілля4.